Як білоруси протидіяли Лукашенку за допомогою дворових чатів. І як влада це придушила
Девізом учасників став рядок з пісні гурту "Сплін": "Мы не знали друг друга до этого лета".
Скільки цих чатів було - встановити неможливо, але влада Білорусі звітувала про розправи над тисячами таких груп по всій країні. Силовики змушували видаляти ці чати або самі долучались до них - постили червоно-зелені прапори та погрози на адресу учасників. Адміністраторів оголошували в розшук, змушували тікати з країни, примушували вибачатися на відеокамери.
Навесні та влітку 2021 року тиск посилився. Слідчий комітет Білорусі оголосив, що участь у таких чатах прирівнюють до екстремістської діяльності - влада визнала, що основним напрямком цих "формувань" є "радикальні дії". Їхнє адміністрування почали вважати організацією екстремістської групи - за білоруськими законами це до семи років в'язниці.
Точну кількість затриманих за чати білоруська влада не називала; активісти кажуть про десятки людей, що потрапили під обшуки, адміністративне або кримінальне переслідування.
Після подій 9-12 серпня 2020 року у білорусів виникла величезна потреба в спілкуванні - попри тиск силовиків
Чати створювали як відкриті та загальнодоступні, тепер майже всі вони закриті - туди можна потрапити лише через особисті знайомства. Ними не користуються під справжніми іменами, а їхні адміністратори де-факто перейшли у підпільний режим.
У Білорусі, де знищили незалежні засоби масової інформації та заблокували багато іноземних, Telegram, за деякими підрахунками, у серпні 2020 року мав 2,4 млн користувачів (населення країни - 9,3 млн). Основні новинні канали на кшталт "Нехта", який в серпні 2020 року читали 2,1 млн людей, визнали екстремістськими. Тому дворові чати залишалися однією з останніх можливостей дізнаватися про новини та спілкуватися між собою.
Ходімо чаю поп'ємо?
Ольга (своє прізвище вона просила не вказувати з міркувань безпеки) жила на околиці Мінська. "В минулому житті я була непоганим бухгалтером", - каже вона про себе.
Ольга була адміністратором чату свого мікрорайону. Чат створили ще у першій половині 2020 року і виконував він суто утилітарні функції: люди обговорювали товари в магазинах, де краще відремонтувати побутову техніку тощо.
Ольга каже, що після подій 9-12 серпня - президентських виборів і перших протестів - потреба людей у зустрічах, розмовах та осмисленні того, що відбувається, була величезною. І тоді вона просто написала у цей чат: маємо самовар на дровах, ходімо чаю поп'ємо. На пропозицію відгукнулися десятки людей.
Одного самовара у дворі, де мешкала Ольга, скоро виявилося замало - на вечірні чаювання приходили десятки людей
Чаювання стали вечірніми, люди на них приходили після роботи. Обговорювали новини, розробляли локальні акції на кшталт розвішування червоно-білих стрічок - у кольорах національного прапора. Були дуже обережні: на самих чаювання не було жодної символіки чи алкоголю. І те й інше могло стати приводом для втручання міліції.
У серпні-вересні, на піку активності, на чаювання збиралися до 150 людей, каже Ольга, у самому чаті було близько 1,5 тис. учасників (населення мікрорайону - близько 10 тисяч). Люди приносили свої самовари, печиво й цукерки, сало і ковбасу. Було багато дітей, згадує Ольга, щасливих від того, що солодке тут можна було їсти без обмежень.
Люди обговорювали як політику і допомогу затриманим, так і цілком побутові речі: стан своїх будинків та дворів, дітей, їхнє навчання.
Міліція часто спостерігала за тим, що відбувається, але не втручалася.
У жовтні 2020 року в Ольги почалися проблеми. Спочатку її оштрафували за розвішування червоно-білих стрічок, потім затримали за те, що вона намагалася відбити у міліціонерів жінку, яку вони хотіли затримати. Врешті, розповідає Ольга, вона отримала 12 діб за фарбування у червоно-білий колір балюстради старих сходів, що вели до місцевого ставка.
Чаювання не припинилися. "На моє перше затримання сусіди відповіли тим, що винесли мангал", - сміється вона.
"Ми виходили навіть у морози, було дуже шкода втрачати те, що ми створили. Наші відносини були навіть ближчі за родинні. Ми допомагали одне одному не лише у протестах, але й у побутових речах. Не всі сім'ї мають такі взаємини", - каже зараз Ольга.
Іноді під час чаювань у людей виникали креативні ідеї щодо оформлення зовнішнього вигляду мікрорайону
У лютому 2021 року розповідає Ольга, прийшли вже за її донькою-студенткою й намагалися звинуватити її в адмініструванні районного чату. Тоді мати й дочка змогли довести, що це не так. "Вгамуй свою матір, і ми дамо тобі спокій", - цитує Ольга слова, сказані її доньці.
За кілька днів вже саму Ольгу викликали на допит до Слідчого комітету Білорусі, хоча до цього вона спілкувалася лише з районними силовиками.
Телефоном Ольга жартувала: "Кажете, на годинку до вас зайти? Чоловікам взагалі вірити не можна, а вашого фаху - особливо". Вона попросила перенести зустріч через застуду. І відразу після цього родина зібрала мінімум речей та поїхала спочатку в Україну, а звідти в одну з країн Балтії.
Чи порушили проти них справу, Ольга досі не знає. За непрямими ознаками так: за її словами, доньку відрахували з вишу за те, що перебуває у розшуку.
Наразі чат їхнього мікрорайону захопили силовики. Ольга час від часу навіть листується з цими людьми. "Після того, як посадили літак з Протасевичем, вони нам з дочкою написали: чекайте, скоро й з вами буде те саме. Не цитуватиму те, що я написала їм у відповідь", - каже вона.
"Натиснула кнопку - і почалося!"
Ксенія (своє прізвище вона просить не називати з міркувань безпеки) - працівниця однієї з IT-компаній. У серпні минулого року вона винаймала квартиру в центрі Мінська.
"Я натиснула кнопку - і почалося! - так вона описує створення чату на початку вересня 2020 року. - Тоді вже було видно, що такі зібрання почалися в багатьох будинках та районах, і мені хотілося, щоб і в мене таке було".
За спостереженнями Ксенії, дворові чати найперше з'явилися у новобудовах на околицях Мінська. Люди об'єднувалися для розв'язання побутових проблем ще до протестів. До центру же новація дійшла пізніше.
Ксенія поділилася своєю ідеєю з братом, вони створили чат, надрукували оголошення. Один з відомих білоруських блогерів у ті дні запропонував: надсилайте мені назви чатів, а я їх прорекламую.
У перші ж дні існування чату до нього приєдналися близько трьохсот людей, - згадує Ксенія. - А на піку було приблизно 1,3 тис. Ксенія запропонувала зустрітися в одному з дворів, на зустріч прийшли людей п'ятдесят.
"І відразу ж почалося: давайте газету випускати, давайте листівки зробимо. Хтось каже: влаштуймо в інтернеті голосування за прапор нашого мікрорайону. Я кажу: навіщо в інтернеті, влаштуймо просто тут справжнє голосування зі скриньками!" - згадує вона.
У дворах та мікрорайонах восени 2020 року створювали свої прапори. Домінували червоно-білі кольори
"Це була своєрідна психотерапія, яка нам всім тоді була так потрібна", - каже Ксенія.
Незабаром у дворах почалися концерти. Якось Ксенія йшла вулицею, і їй сподобався гурт, що грав в іншому дворі неподалік від її будинку. Вона покликала музикантів до них - і ті відразу погодилися.
Тут міліціонери також спочатку спостерігали й не втручалися, іноді демонстративно приганяли "бусик" (так в Білорусі називають автозаки), але ніхто не лякався.
Через чат намагалися координувати й протестну активність, але швидко стало зрозуміло, що його читають - він спочатку теж був відкритим. Обидві спроби зібратися разом й піти на протестну ходу зірвали силовики.
"Я розуміла, що це небезпечно: адміністраторів чатів почали ловити ще у вересні, змушували видаляти їх, знаю про кілька випадків, коли їх звинуватили в участі у масових заворушеннях. Але я не думала про це, - каже Ксенія. - Інакше страх не дозволив би щось робити".
28 жовтня 2020 року прийшли і за нею. Вона прокинулася о дев'ятій ранку від того, що безперервно дзвонив домофон. "Я відразу зрозуміла, що це за мною, нормальні люди до мене в таку пору не ходять", - каже вона.
Допоміг той самий чат: друзі Ксенії підігнали машину просто до під'їзду, дали їй 15 хвилин на збори, а потім їй пощастило - авто з силовиками поїхало. Як з'ясувалося трохи згодом, за власницею орендованої квартири й подальшим обшуком.
"Я ніколи не вірила, що за мною можуть прийти, я ж не політичний діяч, просто завела чатик", - досі дивується Ксенія.
Друзі відвезли її до прикордонного містечка, вона переночувала в однокласниці, яку не бачила сім років. "Привіт, мені тут кримінал загрожує", - привіталася з нею Ксенія.
Зараз вона мешкає в одній з країн Європи. "Рівень репресій переміг нашу безстрашність, стало зрозуміло, що це точно надовго, - каже вона. - Влада лютує через наші протести й не заспокоїться, поки не заткне нас".
"Польові командири"
Дворові чати не існували автономно, їхні адміністратори знайомилися й контактували між собою. Поряд з маленькими були й чати на тисячі людей - групи з того чи іншого району.
Ми спілкуємося з їхніми координаторами у додатково зашифрованому чаті, куди можна потрапити лише за запрошенням - посиланням, що вимикається відразу після того, як один раз ним скористалися.
Один зі співрозмовників просить мене надіслати йому будь-який мій допис у соцмережі та відредагувати його - спочатку поставити знак пунктуації, а потім відразу прибрати його. Так вони переконуються, що я той, за кого себе видаю.
"Нас же режим називає "польовими командирами" і ба більше - так до нас і ставиться. До таких, як я, за найменшої підозри відчиняють двері "болгаркою", - пояснює один зі співрозмовників необхідність такої конспірації.
Один зі співрозмовників просить називати його у тексті "C for Chat" (аналогія з культовим для протестувальників всього світу фільмом "V" означає вендета").
Він розповідає, що у серпні 2020 року став модератором одного з таких великих чатів. Якщо туди приходили прибічники Олександра Лукашенка, намагався переконати їх або просто банив.
"C for Chat" ще у вересні зрозумів, що таким, як він, загрожує небезпека. "Під час затримань силовики почали захоплювати акаунти людей. Спочатку все зводилося до вандалізму. Вони або видаляли знайдені чати й канали, або викладали в них свої дурниці. Потім силовики порозумнішали й почали шифруватися. Арештовували активіста, змушували дати паролі до пристроїв та акаунтів - і прикидалися ним у чатах. А ми намагалися протидіяти цьому".
Влітку 2020 року, коли ця активність лише починалася, люди використовували свої справжні імена і телефони. Тепер для такого спілкування в межах Білорусі потрібні спеціально для цього куплені апарати з віртуальними чи іноземними сім-картами, де основні месенджери захищені двофакторною автентифікацією.
"Це систематична протидія силових структур самоорганізації громадянського суспільства в країні. Вони цілеспрямовано шукають координаторів, - резюмує він. - Шантажують заарештованих, намагаються змусити "добровільно" співпрацювати, катують. Я знаю про випадки, коли активіста в авто катували, щоб він виманив з дому свого друга. Я знаю, як іншого адміна захопили просто на пішохідному переході".
Три етапи з життя чатів
Ще один співрозмовник ВВС, який просив назвати його ніком Mr. Mountain, ділить коротку історію дворових чатів на кілька етапів.
Перший етап - це ейфорія й ті ж самі дворові чаювання. Люди зустрічалися біля своїх будинків після мітингів, ділилися враженнями, обмінювалися червоно-білими парасолями та браслетами. Вперше відчувши, що їхні двори належать їм, вони прибирали там й садили дерева.
"За відчуттями це було, як перед падінням Берлінської стіни, тільки в нашому випадку вона лише тріснула", - каже співрозмовник ВВС.
Другий етап, розповідає Mr. Mountain, це захист здобутих цінностей. Люди збиралися і сміялися над дільничними міліціонерами та комунальниками, яких змусили зрізати червоно-білі стрічки та зафарбовувати такого ж кольору гасла. А ввечері того ж дня ми малювали й чіпляли їх знову, а потім ховалися від силовиків, що ходили по дворах.
Нарешті, третій етап припав на пізню осінь, коли марші й ходи перестали бути міськими, а стали локальними. Тоді адміни чатів взяли на себе роль їхніх організаторів та координаторів - і миттєво стали мішенню для влади.
"У вузькому колі адмінів та активістів ми продумували місце зустрічі, маршрут та намагалися спрогнозувати різні сценарії - з огляду на те, що минав 15-й тиждень без мобільного інтернету в країні (білоруська влада глушила інтернет кожні вихідні з літа 2020 року - Ред). Було безліч ідей, як допомогти мешканцям району повернутися додому з маршу цілими й неушкодженими", - розповідає співрозмовник ВВС.
"Звичайно, нас не здивувало те, що головною мішенню стали саме розробники протестної інфраструктури - адміни дворових чатів, - каже Mr. Mountain. - Дворові адміни зрозуміли, що це дорога в один кінець. Що ми ризикуємо свободою, а, можливо, і життям".
***
"Відтік з відкритих чатів є. Люди втомилися від негативу, давно немає великих маршів і, здається, що нікого не залишилося і нічого не відбувається, - каже співрозмовник ВВС з ніком "C for Chat". - Але це не так, люди ніколи не пробачать Лукашенкові".
"За інформацією, що я маю, силовики наразі розділили райони і контролюють їх, ловлять навіть звичайних учасників чатів і дають по 15-20 діб, щоб в річницю торішніх подій вже точно ніхто не вийшов", - каже IT-фахівчиня Ксенія.
У березні та квітні працівники головного управління з протидії корупції та боротьби з організованою злочинністю затримали щонайменше сімох адміністраторів, що модерували близько тисячі неназваних чатів у Telegram. Їм загрожує від шести до 10 років позбавлення волі.
16 липня суд у Мінську ухвалив вирок у "справі студентів" - 12 осіб засудили до 2-2,5 років колонії. Основа звинувачення: вони були адміністраторами або активними учасниками чатів.
5 серпня Слідчий комітет відзвітував, що передав на розгляд до суду позови про визнання екстремістськими неназваної кількості телеграм-чатів. Серед них, наприклад, такі: "Ждановичі, клуб шанувальників пісень Віктора Цоя", "Нова Борова 98%". Суд ці позови задовольнив.
За даними правозахисного центру "Весна", КДБ Білорусі перевіряє неназвану кількість адміністраторів та учасників дворових чатів на причетність до підготовки терактів. За тероризм у Білорусі передбачена смертна кара.
