На цьому наголосили учасники громадських слухань „Права людини та основні свободи в проекті Кримінально-процесуального кодексу України”, які були організовані Радою українських правозахисних організацій (РУПОР) та Харківською правозахисною групою за підтримки Міжнародного фонду „Відродження” (МФВ).

В слуханні прийняли участь члени робочої групи по розробці кодексу, представники 25 громадських правозахисних організацій, науковці, представники ЗМІ.

Проект Кримінально-процесуального кодексу України був винесений на друге читання у парламенті ще у вересні 2003 року. Проте голосування тоді не відбулося. Цієї весни проект кодексу вже декілька раз ставили до порядку денного парламенту, проте голосування так і не відбулося. Зараз проект Кримінально-процесуального кодексу України заплановано розглянути 18 травня 2004 року, проте скоріше за все розгляд знову буде перенесено.

У більшості своїх виступів учасники слухань вказали на значну кількість недоліків, що створюють умови для систематичного, безконтрольного та свавільного порушення прав і основних свобод пересічної людини.

Адвокат, експерт Харківської правозахисної групи Аркадій Бущенко зазначив, що репресивна ідеологія кримінального процесу вбудована у Проект кримінально-процесуального Кодексу „на молекулярному рівні”. Він зазначив, що фактично проект Кодексу не виконує жодного з положень, передбачених статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Нагадаємо, що у минулорічній Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1346 (2003) щодо „Виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань вказано, що „Асамблея висловлює своє глибоке занепокоєння щодо повільного прогресу у впровадженні принципів та стандартів Ради Європи органами влади України, що підтверджується тим фактом, що остання версія проекту Кримінально-процесуального кодексу в ряді своїх положень є несумісною зі стандартами Ради Європи, гарантованими Європейською Конвенцією з прав людини та судової практикою Європейського Суду з прав людини”. Слід зазначити, що з моменту прийняття цієї резолюції проект Кодексу практично не змінився й надалі залишається репресивним і таким, що фактично легалізує вже складену адміністративну практику систематичного та системного порушення прав людини та основних свобод.

Серед найбільш кричущих недоліків Проекту кодексу відзначалося:

1) обмеженими можливостями для змагального дослідження доказів, конституційний принцип змагальності взагалі відсутній на стадії досудового слідства;

2) збереженням за правоохоронними органами значних повноважень обмежувати права особи без достатніх гарантій від свавілля;

3) розширене існування інституту „підозрюваного”, яке значно обмежене у демократичних країнах і яке дозволяє довготривале обмеження прав і свобод безневинної особи: у демократичних державах у статусі підозрюваної людина може перебувати 24, 48 або 72 години. Це правильно: людина не повинна перебувати в статусі підозрюваної більше трьох діб. А в цьому проекті: щойно порушили кримінальну справу проти конкретної особи, з цього моменту вона є підозрюваною, з цього моменту можуть застосовувати до неї всі запобіжні заходи, і в цьому статусі вона може перебувати досить довго;

4) можливість обмеження доступу підозрюваного та обвинуваченого з усіма матеріалами справи без чого не можливо здійснювати ефективний захист особи;

5) можливість багаторазового повернення кримінальної справи судом на додаткове розслідування замість винесення виправдовувального вироку, що фактично ставить суд у за відомо обвинувальний стан, коли він впевнений у винності особи, але, на його думку, слід знайти цьому ще певні об’єктивні докази;

6) спотворення інституту „застави”, використання якої стає фактично не можливим;

7) відсутність регламентування судової процедури розгляду питання про арешт затриманого та періодичного перегляду цього питання, що призводить до існування в країні майже найбільшої кількості людей в Європі, вина яких не доведена і які в середньому по 3-5 років позбавлені волі, а запобіжний захід у вигляді позбавлення волі залишається швидше правилом, ніж винятком;

8) можливість здійснення обшуку, виїмки документів та вчинення інших процесуальних дій щодо будь-якої особи до порушення кримінальної справи;

9) процедура допуску захисника до справи, оскільки, фактично, сторона обвинувачення вирішує про його допуск, що є безумовним порушенням принципу рівності сторін і змагальності і є інструментом допуску „потрібних” захисників;

10) заборона без відповідного дозволу слідчого розголошувати будь-які дані кримінальної справи, що створює умови для таємного переслідування осіб і що суперечить європейській практиці, де таємними визнаються виключно дані оперативно-розшукової діяльності чи особа підозрюваного;

11) наявність не властивих повноважень для слідчих щодо закріплення доказів у кримінальній справі, що суперечить практиці демократичних країн і створює широкі можливості для зловживання: функції по закріпленню доказів (допиту свідків, проведення очних ставок, процедури впізнання тощо) повинні бути надані виключно суду, за винятком переслідування злочинців „по сліду”;

12) збереження за прокуратурою функції загального нагляду за законністю та розслідуванню, що суперечить Конституції України та європейській практиці;

13) відсутність впровадження безперервного судового процесу, що розтягує вирішення справи на довгий період і сприяє погіршенню якості правосуддя.

Тому проект Кримінально-процесуального кодексу потребує значного концептуального доопрацювання з метою узгодити його положення з її стандартами захисту прав особи, які гарантуються міжнародними договорами, учасницею яких є Україна і ні в якому разі не можу бути прийнятий у такому вигляді.

Інф. www.rupor.org