3 травня – Міжнародний день свободи преси. Це можливість відзначити засадничі принципи свободи преси, нагадати урядам про необхідність поважати цю свободу і вшанувати журналістів, які втратили життя, виконуючи свою роботу.

Тож який стан зі свободою преси в усьому світі? Які перешкоди досі постають перед журналістами? І що думають люди в різних країнах про обмеження і свободи, що з ними вони зустрічаються щодня?

Стан зі свободою преси в усьому світі

Щороку паризька організація «Репортери без кордонів» (RSF) публікує «Всесвітній індекс свободи преси», в якому 180 країн чи територій розставлені за рівнем незалежності засобів інформації, прозорістю, актами насильства проти журналістів і ще кількома критеріями.

За даними останнього такого дослідження, оприлюдненого у квітні 2021 року, журналістика перебуває під серйозною загрозою майже в трьох чвертях від усіх країн: звіт характеризує стан у таких місцях як «проблематичний», «поганий» чи «дуже поганий». Тільки 12 країн мають добре середовище в галузі свободи преси – це найнижче число з 2013 року, коли була прийнята нині чинна методологія оцінювання.

Стан свободи преси за країнами
(за даними звіту RSF 2021 року)

За даними звіту RSF, стан зі свободою преси не був «добрим» у жодній країні, для яких працює Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода (далі в цьому тексті – Радіо Свобода). Тільки Румунія отримала рейтинг «досить добрий». Інші країни, для яких працює Радіо Свобода, опинилися на рівнях «проблематичного» чи «поганого». А в Таджикистані, Азербайджані, Ірані і Туркменистані стан із свободою преси визначений як «дуже поганий».

Від 2013 року 13 країн із тих, для яких працює Радіо Свобода, поліпшили свої рейтинги, а в 10 вони погіршилися. Найбільші зміни відзначені в Грузії, яка піднялася на 40 місць, за нею йдуть Україна (на 29 місць) і Киргизстан (на 27 місць). Таджикистан зазнав найбільшого відступу – на 39 місць, за ним ідуть Угорщина (на 36 місць) і Молдова (на 34 місця).

Стан зі свободою слова в окремих країнах
(порівняно рейтинги 2013 і 2021 років)

Загрози, на які наражаються журналісти

Журналісти в багатьох країнах зазнають насильства й різних форм залякування, особливо коли вони висвітлюють дії авторитарних режимів чи організованої злочинності.

Від 1992 до 2021 року нью-йоркський «Комітет на захист журналістів» (CPJ) зареєстрував понад 1400 журналістів, убитих через помсту за їхню роботу, і ще 560 убивств журналістів, точні мотиви яких неясні. Найбільше журналістів було вбито 2012 року – понад 100 – у зв’язку з конфліктом у Сирії й рекордним числом нападів у Сомалі.

І хоча може здатися, що останніми роками загальне число вбитих журналістів падає, CPJ попереджає, що тепер репортерів частіше вбивають у місцях, які вважаються мирними. Наприклад, 2016 року поза межами зон воєнних дій було скоєно 42 відсотки вбивств журналістів, а 2020-го вже 68 відсотків.

Кількість убитих журналістів за роками
(об’єднано вбивства з підтверджених і непідтверджених мотивів)

Крім того, станом на кінець 2020 року 274 журналісти були ув’язнені і 65 було зниклих безвісти – це найвище зареєстроване будь-коли число.

Кількість ув’язнених
і зниклих журналістів
(дані на кінець кожного року)

За останні три десятиліття більш ніж чверть від усіх убитих журналістів загинули лише в трьох країнах – Іраці, Сирії й Філіппінах. Афганістан, Пакистан і Росія – країни, для яких працює Радіо Свобода – ввійшли в 10 країн із найбільшим числом убитих журналістів. Крім того, вони потрапили й в «Індекс безкарності», оприлюднений CPJ в грудні 2020 року – в ньому перелічені країни, де «журналістів убивають свідомо, а вбивці лишаються на волі».

Найнебезпечніші країни для журналістів
(кількість убитих журналістів за країнами, 1992‑2021 роки)

Багато журналістів також зазнають переслідувань в інтернеті, включно з залякуваннями, мовою ненависті на їхню адресу й образами. Значні виклики постають перед журналістками. Дослідження Міжнародного центру журналістів і ЮНЕСКО в листопаді 2020 року з’ясувало, що майже три чверті від усіх журналісток, які взяли участь в опитуванні, зазнали погроз в інтернеті в перебігу їхньої роботи. Майже 50 відсоткам із них була адресована мова ненависті, чверть зазнала погроз фізичного насильства.

Чи важлива для людей вільна преса?

2019 року американський Дослідницький центр П’ю (Pew Research Center) опитав людей більш ніж у 30 країнах, щоб з’ясувати, чи важлива для них свобода преси. Американці були серед тих, хто переймається цим найбільше – 80 відсотків сказали, що для них дуже важливо, щоб засоби інформації могли повідомляти новини без цензури держави чи місцевих органів влади. У Росії ж тільки 38 відсотків погодилися з цим – на 8 відсотків менше, ніж 2015 року.

Свобода преси дуже важлива
(відсоток опитаних, які погодилися; окремі країни)

За даними дослідження Edelman Trust Barometer, для якого в листопаді 2020 року провели опитування в 28 країнах, понад 60 відсотків людей вважає, що засоби інформації перестають бути об’єктивними і неупередженими. Опитуваних також просили відповісти, чи вірять вони, що засоби інформації «роблять правильні речі». Така довіра до ЗМІ була найвищою в Індонезії (72 відсотки) і найнижчою в Росії (29 відсотків).

Довіра до «правильності» діяльності ЗМІ
(наведені 3 перші і 3 останні країни)

У жовтні 2020 року дослідницька група Ipsos з’ясувала, що майже 80 відсотків росіян і угорців читають тільки ті новини, які можна отримати безплатно – це найбільші частки серед 27 досліджених країн. Окремо опитуваних просили відповісти, чи готові вони платити за новини з джерел, яким вони довіряють. У Росії позитивно відповіли тільки 15 відсотків, в Угорщині 23 відсотки.

Я читаю тільки ті новини, які
можу отримати безплатно
(відсоток опитаних, хто згоден
із цим; дані 2020 року)

Журналісти Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода, які загинули в цьому столітті

2000 рік: Іскандар Хатлоні

45-річний Іскандар Хатлоні був московським кореспондентом Таджицької служби Радіо Свобода (Радіо Озоді). Він зазнав нападу невідомого нападника в своїй квартирі і помер від поранень у лікарні 21 вересня 2000 року. Хатлоні висвітлював багато тем, але зосереджувався на правах людини в Чечні і контрабанді наркотиків у Таджикистані.

2006 рік: Оґулсапар Мурадова

58-річна Оґулсапар Мурадова померла в вересні 2006 року в ув’язненні, куди вона потрапила в перебігу наступу уряду Туркменистану на дисидентів. Обставини її смерті в сумнозвісній в’язниці Оводан-Депе неясні.

Коли її тіло видали родині, діти Мурадової повідомили, що на її голові була «велика рана». Мурадова була журналісткою Туркменської служби Радіо Свобода (Радіо Азатлик) і готувала матеріали про права людини в її країні.

2007 рік: Назар Абдулвахід ар‑Разі

38-річний Назар Абдулвахід ар-Разі був смертельно поранений із вогнепальної зброї біля готелю в місті Аль-Амара на півдні Іраку 30 травня 2007 року, коли він завершив висвітлення занять для журналістів.

Ар-Разі був кореспондентом ірацького агентства «Асват аль-Ірак» і Радіо Вільний Ірак (Радіо Ірак аль-Хурр), що було тоді ірацькою службою Радіо Свобода. Він палко любив навчати молодих журналістів.

2007 рік: Хамаель Мухсін Халаф

50-річна Хамаель Мухсін Халаф вважалася зниклою безвісти два дні, а 5 квітня 2007 року її знайшли мертвою в Багдаді.

Вона зазнала тортур, а потім була застрелена в голову. Халаф працювала на Радіо Вільний Ірак. Вона виступала за права жіноцтва й інші реформи.

2007 рік: Алішер Саїпов

26-річний Алішер Саїпов був застрелений біля його офісу в місті Ош у Киргизстані 24 жовтня 2007 року, коли він чекав на таксі разом зі своїм приятелем.

Він працював не тільки для Узбецької служби Радіо Свобода (Радіо Озодлік), а й для Узбецької служби «Голосу Америки», Всесвітньої служби BBC й інших засобів інформації. Саїпов приділяв особливу увагу корупції в Узбекистані і порушенням прав людини в Ферганській долині.

2014 рік: Мохаммед Бдейві Овейд аш‑Шаммарі

46-річний Мохаммед Бдейві Овейд аш-Шаммарі зазнав смертельного поранення з вогнепальної зброї на блокпості біля свого офісу в Багдаді 22 березня 2014 року.

Його застрелив охоронець президента, який у той час не був на службі; нападника пізніше засудили до позбавлення волі. Аш-Шаммарі був керівником бюро Радіо Вільний Ірак, він також був членом редколегій кількох ірацьких засобів інформації.

2018 рік: Махаррам Дуррані

28-річна Махаррам Дуррані ще вчилася на репортерку в той час, коли загинула внаслідок скоординованого нападу з влаштованими вибухами в Кабулі 30 квітня 2018 року. За даними місцевої поліції, напади, в результаті яких загинули 25 людей, були свідомо спрямовані проти журналістів.

Дуррані була студенткою Кабульського університету на факультеті ісламського права і дуже хотіла готувати журналістські матеріали про проблеми жіноцтва в Афганістані.

2018 рік: Абадулла Хананзай

26-річний Абадулла Хананзай загинув 30 квітня 2018 року внаслідок скоординованого нападу з влаштованими вибухами в Кабулі. Хананзай був керівником проєкту журналістських розслідувань на теми наркотиків на Радіо Вільний Афганістан, як тоді називалася Афганська служба Радіо Свобода (нині Радіо Азаді).

2018 рік: Сабавун Какар

30-річний Сабавун Какар помер 30 квітня 2018 року внаслідок смертельного поранення, якого він зазнав під час скоординованого нападу з влаштованими вибухами в Кабулі. Какар був відеожурналістом і часто висвітлював наслідки нападів смертників, антитерористичні операції й інші питання, пов’язані з безпекою.

2020 рік: Мохаммад Ільяс Даї

33-річний Мохаммад Ільяс Даї був журналістом Радіо Вільний Афганістан. Він загинув унаслідок нападу з підривом замінованого авта в місті Лашкар-Ґах, центрі провінції Гельманд на півдні Афганістану, 12 листопада 2020 року.

Даї повідомляв про події з його рідної провінції Гельманд, де виробляється найбільша частина всього нелегального опію в світі.