Фільм був відверто пропагандистським, закликав громадян масово та свідомо долучатися до відбудови зруйнованого Громадянською війною Донбасу. В СРСР саме впроваджувався оголошений Сталіним перший п’ятирічний план, курс – на “побудову соціалізму в окремо взятій країні”, основою мала стати стрімка індустріалізація. Водночас наголошувалося й на необхідності змін у побуті та культурному житті.

Глобальні завдання відповідно потребували епічних форм. Тому – симфонія! У звуковому ряді стрічки використані марш композитора Миколи Тимофєєва, присвячений “Симфонії Донбасу”, прикінцевий акорд “Першотравневої симфонії” Шостаковича, “Марш Будьонного” (“Марш червоних кавалеристів”) Даниїла та Дмитра Покрассів, а також “Інтернаціонал” – куди ж без нього в часи революційних перетворень.

Жанр фільму можна визначити ще і як “марш-симфонію”. Марш задає ритм руху, надихає йти вперед, але не на самоті, а в строю, дружніми рядами. У фільмі потяг із робітниками мчить на будівництво Донбасу, марширують піонери, натхнені колони йдуть зносити чи перебудовувати церкви, а над колонами – транспаранти й гасла, макети томів Леніна, опудала представників “світового капіталу”. Формально Громадянська війна закінчилася, але бій триває, тепер уже на іншому фронті – “за побудову нового життя”.

В “Ентузіазмі” Дзиґа Вертов разом з оператором Борисом Цейтліним використали увесь арсенал кінематографічних засобів виразності, випробуваних режисером у попередніх картинах: динамічна зйомка, гострі ракурси, фільмування прихованою камерою, великі плани машин, монументальні загальні плани заводів, комбіновані зйомки (зараз говорять – спецефекти), зокрема подвійна експозиція, зворотна та прискорена зйомка. У стрічці також використаний паралельний монтаж: на початку фільму колони “ентузіастів” із транспарантами подаються на екрані поряд із вірянами та п’яними чоловіками, знятими, очевидно, після святкування Великодня. Цей монтажний принцип формує прозору думку: стан сп’яніння подібний до релігійних забобон. Візуально втілюються слова Карла Маркса, що “релігія є опіумом народу”.

Після перших показів і низки критичних відгуків Дзиґа Вертов трохи перемонтував картину. Цілком можливо, що до цього режисера спонукала ще й технічна недосконалість звукової апаратури. Стрічка вийшла в прокат у квітні 1931-го.

У своїй попередній німій картині “Людина з кіноапаратом”, що згодом отримала всесвітнє визнання, Вертов оголосив про творення нової, універсальної кіномови, не пов’язаної ні з літературою, ні з театром, основою якої має стати реальне життя. У новому фільмі режисер не озвучував німі сцени, а спробував створити унікальну поліфонічну, шумо-музичну партитуру. Кінематографіст-новатор поставився до нового проєкту не як до завдання створити пропагандистський фільм. Попри усю технічну недосконалість, Вертов відчув потенціал творення нової форми із застосуванням звуку, яка має по-новому впливати на сприйняття глядачів.

Це був доволі сміливий крок, зважаючи на вже неодноразові звинувачення у формалізмі, що лунали на адресу Вертова. У серпні 1930-го, ще до завершення роботи над стрічкою, московське видання “Кіно” надрукувало статтю, що гостро критикувала представників “порочного документалізму”, приписавши їм створення “фракційного об’єднання”. Прізвище Вертова стояло першим у списку “фракційників”. На ті часи це лунало як серйозне звинувачення в опортунізмі.

Шумо-музична партитура “Симфонії Донбасу” концептуально сплетена у єдину, багатошарову атмосферу. Численні індустріальні шуми та музика долітають із простору радіоефіру, до звуків уважно прислухається молода радіотелеграфістка. Так на екрані постає образ: дівчина (майбутнє) намагається вловити звуки країни, відчути її пульс. Окрім шумів та музики, до неї (і до глядачів) доносяться гасла невидимого диктора-оратора. Голос закликає долучитися до соціалістичного змагання, йти вперед за “справу соціалізму”, славити комуністичну партію тощо. Зараз прихильники конспірологічних теорій побачили би в цьому прийомі навіювання та нейролінгвістичне програмування.

Після перегляду “Симфонії Донбасу” Чарлі Чаплін захоплено сказав: “Я ніколи не міг уявити, що ці індустріальні звуки можна організувати так, аби вони здавалися прекрасними. Я вважаю «Ентузіазм» однією з найбільш хвилюючих симфоній, які коли-небудь чув. Містер Дзиґа Вертов – музикант. Професори мають вчитися у нього, а не сперечатися із ним”.

Фільм отримав схвальні відгуки й інших західних діячів мистецтва, проте це не надто вплинуло на долю Дзиґи Вертова та його картини, яку доволі швидко зняли з прокату. Частина кінокритиків схильна вважати, що картину заборонили, бо режисеру не вдалося створити “фільм для широких народних мас”. Водночас, очевидно, спрацювали й попередні звинувачення у формалізмі.

Для простого глядача фільм був занадто експериментальним та складним. На думку західних дослідників, запропонована режисером художня форма виявилася надмірно радикальною та неприйнятною для панівної ідеології, “нагорі” хотіли простих і дієвих творів. Імовірно, спрацював ще й інший чинник: неможливість повноцінної демонстрації картини, адже значна частина проєкційних установок не була обладнана для відтворення звуку.

Переглядаючи “Симфонію Донбасу”, можемо помітити багато деталей, яким час надав нових смислів. Звичайно, автор їх не закладав. Дзиґа Вертов щиро вірив у більшовицькі ідеали та захоплено фільмував творення “нового світу”, прагнучи висловити своє бачення. Наприклад, у стрічці люди несуть транспарант “Хай живуть українські письменники!”. Зважаючи на те, як склалася доля значної частини письменників Розстріляного відродження, зараз цей кадр сприймається як моторошне пророцтво. Надзвичайно зловісно виглядають ряди чекістів, які марширують на параді, ефектно зняті з верхньої точки. Так само сприймається й Станіслав Косіор, один з організаторів Голодомору, який з трибуни радісно вітає колони трудящих. Та й взагалі увесь “ентузіазм” людей, як і трагічна доля самого Вертова, нині виглядає сліпою вірою в утопію.

“Симфонія Донбасу” вже давно увійшла в історію світового кіно як яскравий зразок авангарду. Картина і далі впливає на нові кінематографічні твори. Зокрема, американський музикант Dj Spooky створив на основі авангардних фільмів 20-30-х років серію музичних кіноперформансів. Один з цих проєктів присвячений “Симфонії Донбасу”. У 2018 році режисер Ігор Мінаєв зняв документальний фільм “Какофонія Донбасу”, аналізуючи джерела та процес створення радянського міфу про Донбас.

“Ентузіазм (Симфонія Донбасу)” став першим звуковим фільмом Дзиґи Вертова, третім і останнім із тих, які він зняв на Київській кіностудії.

Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії