Рефлексивний контроль масової свідомості: розбір маніпулятивних технологій

2 Листопада 2020
1310
2 Листопада 2020
23:53

Рефлексивний контроль масової свідомості: розбір маніпулятивних технологій

Дмитро Золотухін, «Укрінформ»
1310
Як прийоми рефлексивного контролю застосовуються проти українців?
Рефлексивний контроль масової свідомості: розбір маніпулятивних технологій

Після Революції гідності українці та інші народи планети стикнулися з небаченою до того еволюцією технологій маніпуляції суспільною свідомістю. Запорукою їх успішності став швидкий розвиток засобів масових комунікацій – соціальних мереж, онлайн-медіа, а також вразливість людей до фейкових новин. Якщо ми не зможемо еволюціонувати достатньо швидко, щоб розуміти, як працюють маніпулятивні технології, то неминуче станемо їх жертвами. Даний цикл публікацій на платформі “Укрінформ” покликаний показати на конкретних кейсах, як прийоми рефлексивного контролю застосовуються проти українців.

ВІТЯ – “НЕ ТАК”, АБО ЧЕРГОВІ НЕБЕЗПЕЧНІ КОНВУЛЬСІЇ КРЕМЛЯ

● ЕВОЛЮЦІЯ МИСЛЕННЯ

У сфері психофізіології людини існує термін “сліпота неуважності” (або – “перцептивна сліпота”). За старою легендою, індіанці Північної Америки не могли побачити кораблів Колумба, які стояли на узбережжі щойно відкритого континенту прямо перед їхніми очима, – оскільки не мали знання, що таке взагалі може бути. Побачене не відповідало образам та стилю мислення індіанців, а отже – мозок відмовлявся розпізнавати обриси корабля як такого, що просто не може існувати.

У 1975 році цей феномен був підтверджений експериментально Даніелем Симонсом та Кристофером Чаприсом. Вони провели цикл експериментів, відомих під назвою “невидима горила”. Учасники експерименту уважно слідкували, як гравці двох команд, вдягнуті у білі та чорні сорочки, швидко передавали один одному м’яч. Завданням було порахувати, скільки передач зробила та і інша команда. У певний момент на полі з’являлася фігура, одягнена у костюм горили. До 50% спостерігачів, що брали участь в експерименті, говорили, що не помітили взагалі нічого незвичайного. Вони не бачили горили, бо були сконцентровані на іншій задачі. 

У 2014-му році Україна і світ стикнулися з явищами, які, хоч і існували до того, однак не були предметом знань широкого загалу. “Холодна війна” між Сходом і Заходом закінчилася майже чверть сторіччя тому, а старі як світ стратагеми війни Сунь-Цзи були відомі і зрозумілі лише невеликій кількості фанатів історії.

Саме через це ці інформаційні “пустоти” були миттєво заповнені експертами медійної сфери і журналістами, які і привнесли в наш лексикон слова “пропаганда”, “фейк-ньюз” та “гібридна війна”.

Так, наприклад, у червні 2014 року співробітник “Радіо Свобода” Роб Коулсон вперше використав слово “доктрина”, щодо пересічної науково-академічної статті генерала генштабу Росії Валерія Герасимова. У цій статті російський генерал, якого західні медіа і дослідники зробили чи не найвпливовішою російською фігурою у наступні кілька років, жалівся на відставання Росії за багатьма напрямками військово-політичного та контекстно-сенсового протистояння. По факту, Герасимов не просував свою “доктрину”, яку називав “нелінійною війною”, а констатував відсутність такої “доктрини” у Кремля.

Однак, це не завадило іншому досліднику російського сектору безпеки та криміналу Марку Галеотті написати свій відомий блог, з якого і народився мем “доктрина Герасимова”, який потім став мегапопулярним у медійному середовищі.

Тим не менше, навіть таким тернистим шляхом увесь світ та Україна почали наближатися до розуміння нових явищ і до позбавлення від “перцептивної сліпоти”. Через шість років досить велика частка українського фейсбуку, експертного та журналістського середовища оцінює події в Україні, враховуючи велику кількість факторів, що на них впливають. В тому числі, і деструктивну діяльність Кремля, яка здійснюється через його “п’яту колону” в Україні – партію “Опозиційна платформа – За життя” (ОПЗЖ) та її лідера Віктора Медведчука.

● ЗНОВУ “НЕ ТАК”

Ніхто з українських політиків за всю новітню українську історію з моменту здобуття незалежності, не отримував таку кількість “щасливих шансів” як Медведчук. Навіть невід’ємний символ українського політичного ландшафту Юлія Тимошенко своєю важкою і титанічною працею створила партію, яка утримує ядро своїх виборців десятиріччями.

Після успіху партії СДПУ(о), заступником голови якої був Віктор Медведчук, що дало йому можливість бути віце-спікером парламенту та головою адміністрації президента, партія була розвалена, частково, інтригами самого Медведчука. Фактично, СДПУ(о) стала сателітом Партії регіонів та розділила з нею першу поразку від Помаранчевої революції у 2004-му році.

В тому ж 2004 році дочку Медведчука хрестив Путін і став його кумом. Очевидно, що наляканий “помаранчевою загрозою” диктатор шукав можливостей укріпити свої політичні позиції впливу в Україні. Але, якби Путін був такий розумний і хитрий, як про нього усі думають, то вже тоді б він розгледів, що опозиційний блок “Не так!”, менеджером якого був Медведчук – це мертвонароджений стартап. Однак, невдача за невдачею Путін продовжує спонсорувати політичні амбіції свого кума.

Громадський рух “Український вибір” за два роки витратив неймовірну кількість грошей для саботування “Асоціації України з ЄС” і євроінтеграційних процесів, а також на просування наративу “миру” під час Революції гідності. В результаті, “Український вибір” як і блок “Не так” просто став ще одним епізодом, про який ніхто не згадує.

І знову російські політичні інвестиції годують бізнес Медведчука та створюють для нього медіа-імперію всередині України. На цей раз, його політична сила, всередині якої він веде конфлікт з її іншими бенефіціарами, має претензію на загальноукраїнський вплив. Але і тут не склалося… “Не так”...

● РЕЗУЛЬТАТАМИ МІСЦЕВИХ ВИБОРІВ У КРЕМЛІ НЕЗАДОВОЛЕНІ!

Не секрет, що у Кремлі ведеться конкуренція за здійснення управління українським кейсом. Остання важлива заміна гравців на полі відбулася, коли Дмитро Козак замінив Владислава Суркова на українському напрямку, після того, як Сурков не впорався з завданнями по підготовці “нормандського саміту” у Парижі рік тому.

Відносини Медведчука з Дмитром Козаком публічно не проявлені, хоча його проект парламентського діалогу в повній мірі підтримується Кремлем. Однак, в період боротьби за український кейс у Кремлі, Медведчук публічно і жорстко конкурував з Владиславом Сурковим. 

Після завершення місцевих виборів в Україні ряд навколо-кремлівських Telegram-каналів повідомив, що результатом Медведчука, буцімто, незадоволені: “Очень слабо показали себя силы, ассоциированные с Виктором Медведчуком, несмотря на на встречи в Кремле и проекты с вакциной. Относительно неплохо проявил себя Шарий, но ему результаты удалось показать только по Мариуполю, что не соответствует уровню финансирования. Очевидно, на украинском направлении напрашиваются обновления”.

А деякі Telegram-канали і напряму звинуватили Медведчука в тому, що він, нібито, вводить своїх кремлівських кураторів в оману. Оскільки Сергій Льовочкін, який, нібито, організував та розігнав “Майдан” у 2013-му, перехопив як управління ОПЗЖ, так і трек співробітництва і перемовин з ОПУ.

Впевненість у тому, що це Льовочкін почав “Майдан” і віддав наказ його кривавого розгону у 2013-му році для ескалації конфлікту, походить з аналітичних довідок, які готувалися підлеглими Владислава Суркова у грудні 2013-го року. Про це достеменно відомо з аналізу зламаної пошти Бориса Рапопорта.

Таким чином, можна припустити, що після того як Сурков загоїв свої рани, він пішов в атаку на свого візаві по українському напрямку Віктора Медведчука. Це підтверджується і повідомлення про нищівну критику на адресу Дмитра Козака за черговий провал у молдавському кейсі.

Молдова та її політичний ландшафт – це давно вотчина Дмитра Козака та його окремих колег з ФСБ РФ. Зовсім нещодавно Козак віртуозно вирішив політичну кризу в Кишиневі на користь Кремля, отримавши при цьому мовчазну згоду американської та європейської сторін, та домігшись вигнання з країни головного олігарха Володимира Плахотнюка, який грав на два табори і шантажував Москву лояльністю до ЄС.

На президентських виборах, які відбулися в Молдові у цю неділю, у другий тур виходять проросійський Додон та проєвропейська Майя Санду. А золоту акцію утримує Ренато Усатий, який побудував свою риторику на критиці Додона. Таким чином, можна очікувати, що Молдова може отримати нового президента, який не буде таким послужливим до Кремля, як попередній. І це є очевидним провалом Дмитра Козака, за що його неодмінно покарають його конкуренти по українському кейсу.

● НЕ ЗНАЄШ, ЩО РОБИТИ – РОБИ ХАОС

Це старе правило Кремля працює, практично, безвідмовно. Постійна ескалація та підвищення ставок десятиріччями є для Путіна “паличкою-виручалочкою”. Саме тому, я вважаю, що українська політико-правова криза навколо рішення Конституційного Суду України (а також рішень, що очікуються у цей вівторок) є реакцією Кремля на провали по периметру його інтересів.

Результат Медведчука на виборах не виправдав очікування для підняття другої хвилі сепаратистських рішень в регіонах України, через перемогу регіональних еліт. Молдова може невдовзі отримати проєвропейського президента. “Шеф, всьо пропало… Гіпс снімают… Клієнт уєзжаєт…”

Тому, чергова спецоперація по розвалу української державності, силами зовнішніх гравців та їх політичних партнерів в Україні (Медведчука та Коломойського) – це одна з останніх агоній. Якщо ми зможемо гідно прийняти цей виклик, то будемо згадувати її як неоковирний блок “Не так”, який програв майже 15 років тому.

За останні два десятиріччя і Сурков, і Медведчук, і Козак встигли зробити багато шкоди для майбутнього українського, молдавського і білоруського народів. Однак, з усіма їхніми ресурсами і нафтодоларами, вони так і не змогли їх зламати. Нехай так і залишається...

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
Дмитро Золотухін, «Укрінформ»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1310
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду