У 2019-му видатному класику кінематографа, актору, режисеру, сценаристу, продюсеру, автору музики до своїх фільмів Чарльзу Спенсеру Чапліну виповнилось 130 років. Він створив напрочуд виразний екранний образ “бродяги Чарлі”: бідного і часом здатного на різні кумедні витівки, але водночас доброго, чуйного, із почуттям власної гідності чоловіка, готового завжди прийти на допомогу. Цей образ “маленької людини” полюбили мільйони глядачів у всьому світі.

Цьогоріч ювілей знакового фільму Чапліна “Великий диктатор”. Він вийшов на екрани 80 років тому – 15 жовтня 1940 року. Прем’єра відбулась одночасно у двох кінотеатрах на Бродвеї у Нью-Йорку. Цікаво, що “Великий диктатор” є першою повноцінно звуковою картиною режисера, який, не зважаючи на прихід звуку в кіно, й далі знімав німі стрічки.

За багатьма свідченнями, на ідею “Великого диктатора” його надихнув фільм “Тріумф волі” (1935) – яскравий зразок нацистської пропаганди, який зняла талановита німецька режисерка Лені Ріфеншталь. Сучасники згадували, що “Тріумф волі” жахав багатьох режисерів, але Чаплін у монументальності та пафосі стрічки Ріфеншталь несподівано зумів розгледіти інше – абсурдність тоталітаризму і навіть комізм. Це й стало основою його нової картини –дошкульної та злободенної політичної сатири. За іронією історії, Чаплін народився того ж року та місяця, що й Гітлер, але на чотири дні раніше.

Початкові титри “Великого диктатора” застерігають: “Будь-яка зовнішня схожість між диктатором Хінкелем та євреєм Цирульником цілком випадкова. Ця історія трапилася між двома світовими війнами. То були часи, коли божевілля спустили з ланцюга, свободі втерли носа, а людяність послали під три чорти”. Обох головних героїв – диктатора Аденоїда Хінкеля та надзвичайно схожого на нього єврея Цирульника – зіграв сам Чаплін.

У Першій світовій війні Цирульник воював за свою державу Томанію. Він впав у кому після важкого поранення та отямився через багато років. До влади в країні вже прийшли нацисти на чолі із Хінкелем. Євреї змушені жити в гетто, регулярно зазнаючи переслідувань, утисків та усіляких принижень від штурмовиків. Про жодну демократію вже немає й мови, ба гірше – влада готується розв’язати нову війну, аби взяти реванш за поразку у попередній.

В образі диктатора Аденоїда Хінкеля виразно бачимо риси Адольфа Гітлера, а в країні Томанія, де він прийшов до влади, – нацистську Німеччину. Бенціно Наполоні, лідер сусідньої та дружньої до Томанії держави Бактерія, – це, безперечно, Беніто Муссоліні, який правив Італією.

Стрічка стала найдорожчою постановкою Чапліна із кошторисом майже півтора мільйона доларів. Окрім США, що на той момент ще не вступили у Другу світову війну, фільм вийшов лише у Великобританії. Світового прокату “Великий диктатор” фактично не мав. Від показів, зокрема, відмовилася Ірландія та частина країн Латинської Америки. Попри це, “Великий диктатор” мав приголомшливий успіх у глядачів і став комерційно найуспішнішим фільмом Чапліна.

Відомо, що Гітлер переглядав стрічку двічі та виключно на самоті. Докладних свідчень про глядацькі враження фюрера, як і про реакцію Муссоліні, немає. Зрештою, цілком ймовірно, що картина їх розлютила. Фільм бачив також і Сталін, однак перевіреної інформації про його відгук немає.

У 1958 році кінокомпанія United Artists знову випустила стрічку у світовий прокат, відтак її вперше побачили в Німеччині та Італії, а в 1976 році – й в Іспанії.

У СРСР Чапліна цінували та поважали: його фільми йшли у кінотеатрах, преса із захопленням писала про його творчість, на телебаченні навіть часом показували його короткометражні картини, було видано його автобіографію, виходили й інші книжки про нього.

Про “Великого диктатора” у поважному, академічному виданні “Кінословник” (1970) йдеться: “Найважливішим етапом в ідейній еволюції Чапліна стала антифашистська сатира «Великий диктатор». Яскраве та сміливе викриття сутності фашизму поставило Чапліна в ряди найбільш прогресивних діячів західної культури”.

Попри це, радянські глядачі не мали змоги подивитися “Великого диктатора”, адже стрічка ніколи не демонструвалася в СРСР. Подейкували, що причина у надто великій вартості, яку правовласник правив за фільм. Погодьтеся, звучить не надто переконливо. Натомість можемо припустити, що справа у персонажах картини. Хоча стрічка й показує пародії лише на Гітлера та Муссоліні, загалом вона демонструє збірний образ диктатора, що міг наштовхнути надто розумних чи допитливих глядачів на небажані асоціації.

Усі диктатори – минулі й сучасні – значно між собою подібні. Вони демонструють схожу риторику, жести, пластику, однаково прикриваються ідеологією, державними інтересами, істинною вірою та чи не найбільше – майже батьківською турботою про простих громадян. Аденоїд Хінкель у фільмі Чапліна говорить про необхідність “встати з колін”. Добре знайомі слова, чи не так?

Усі диктатори хочуть, щоби їх вважали “великими” та “мудрими”, щоб поважали, любили чи краще – обожнювали та неодмінно дякували їм “за щасливе дитинство”. Спільним для них усіх є бажання влади, яку вони прагнуть втримати за будь-яку ціну, навіть вчиняючи насильство.

Насправді ж вони бояться змов – реальних та уявних, тремтять за власне життя і статки, хоча завжди намагаються демонструвати міць та грізний вигляд. А ще вони бояться сміху, який одразу знижує масштаб їхньої персони, нагадуючи про те, що вони лише прості та смертні люди. Диктатори також ненавидять, коли кепкують з їхніх тиранів-попередників, на яких вони так хочуть бути схожими. Яскравий приклад – заборона прокату в Росії сатиричної стрічки Армандо Януччі “Смерть Сталіна”, що відверто сміється з державного устрою, крах якого для нинішнього російського лідера та його прихильників є “найбільшою геополітичною катастрофою минулого століття”. Водночас у картині висміюється й сам “ефективний менеджер” та “вождь усіх народів”.

“Великий диктатор” Чапліна і досі є надзвичайно актуальним, а до того ж – ще й майстерно знятим. Нині, як і вісімдесят років тому, глядачі можуть отримати величезне задоволення від роботи Чапліна – як режисера, так і актора. Багато епізодів-етюдів, зіграних ним, вже стали хрестоматійними: Цирульник віртуозно голить клієнта під музику Брамса, Хінкель танцює із повітряною кулею у вигляді глобуса та ін. “Великий диктатор” вплинув на все світове кіно, образи та знахідки Чапліна надихнули багатьох відомих режисерів.

Фільм залишається смішним, водночас змушує замислитись, а також нагадує, що тирани часто помирають неприродною смертю. У знаменитому фінальному монолозі Цирульника, якого нацисти сплутали зі своїм лідером Хінкелем, є такі слова, звернені безпосередньо до глядачів: “Людська жадоба мине, диктатори помруть, і влада, яку вони відібрали, повернеться до людей. І хоча людина помирає, свобода ніколи не загине”.