Стаття Ярослава Зубченка «Що не так із Прямим каналом?» привертає увагу до стану журналістики і ЗМІ в Україні. Автор має рацію, вказуючи на перебільшену увагу каналу до свого власника П. Порошенка та до його політичної сили.

Така гіпертрофованість «Прямого» є свідченням того, скільки втрачають українська журналістика і ЗМІ, залишаючись інструментом окремих політичних сил і, отже, продовжуючи пропагандистські традиції радянської журналістики. В обговорюваному випадку це перетворилося на фарс.

Хоч Я. Зубченко пару разів відмежовується від «неукраїнських» телеканалів В. Медведчука, останні є таким же інструментом з іншим ідейно-тематичним спрямуванням.

Те саме можна сказати й про інші ЗМІ, що їх не згадує пан Зубченко, передусім – телеканали «Наш», «Україна», 1 + 1 та ін. Там така ж гіпертрофованість у захвалювання одних і нищівні розноси інших.

Біда «Прямого» хіба що в тому, що він позиціонує себе як україноцентричний канал, але фактично, як справедливо наголошує автор, дискредитує ідеї, які він обстоює.

Тут напрошується висновок, що позиціонувати себе україноцентричним зовсім не означає бути україноцентричним.

З одного боку, тут легко списати все на власника телеканалу. Адже хто платить, той і замовляє музику. Власник, який не усвідомлює суспільної/соціальної місії журналістики і ЗМІ як рупора ГРОМАДСЬКОЇ думки («четвертої влади»), неодмінно перетворює ЗМІ на рупор власної позиції та/або позиції своєї політичної сили чи комерційної групи.

З другого боку, треба пам’ятати про відповідальність журналістів і медіаменеджерів. Звичайно, серед них є такі, хто готовий заглядати в рот власникові й свідомо чи не свідомо вихваляти його чи виконувати всі його забаганки. Але ж не факт, що саме вихваляння власника та його політичної сили закладено в контракт (трудовий договір) журналіста чи медіаменеджера з власником.

Напевно більшість проблем журналістики і ЗМІ спричинені просто низьким фаховим рівнем журналістів та медіаменеджерів. Очевидно, що про це треба було б говорити і в даному випадку.

Як відомо, професіоналізм нерозривно пов‘язаний із патріотизмом і порядністю (три ППП). Патріотизм у нашому випадку – це реальний, а не позірний чи награний, україноцентризм. Придивіться до журналістської позиції в історичній перспективі хоча б згаданих у публікації журналістів «Прямого», і ви побачите, чого варта їхня журналістика з цього погляду.

Якщо журналіст змінює свій світогляд кожен раз, коли змінює власника ЗМІ, для якого працює, маємо всі підстави робити висновки про його схильність до подвійних стандартів та подвійної моралі, а отже – й засумніватися в його порядності.

За таких умов про журналістську майстерність можна уже й не говорити. Я. Зубченко подав чимало конкретних прикладів, які засвідчують не тілький низький рівень журналістської майстерності, але й узагалі низької культури журналістів.

Чи винен у цьому власник (у даному випадку Порошенко)? Звісно, винен, оскільки добір кадрів – це його відповідальність.

Але тут не менша провина лягає й на плечі журналістської освіти, рівень якої в Україні упав до дуже низького рівня. На сьогодні Україна, маючи факультети й відділення журналістики в кожній області, що плодять журналістів і медіаменеджерів у незліченній кількості, не може похвалитися ЖОДНОЮ школою, яка виховувала б справді талановитих журналістів і медіаменеджерів.

Словом, «маємо те, що маємо», як сказав свого часу з іншого приводу Л. Кравчук, який колись відповідав за підготовку журналістських кадрів в УРСР.

***

А тепер я дозволю собі повернути вашу увагу до теми, яка мені болить упродовж останніх тридцять років. Це – ідея створення україноцентричної системи ЗМІ в Україні.

Щоб витиснути з інформаційного простору України олігархічні ЗМІ, більшість яких, до того ж, є проросійськими, необхідно створити альтернативну україноцентричну систему ЗМІ.

Я свідомий того, що на це потрібні великі кошти. Дуже великі кошти. Ми їх не маємо. І на це вказують мені мої критики, використовуючи цей фактор як причину, щоб нічого не робити, і які мріють діждатися україноцентричного олігарха або ініціативи з боку держави (уряду).

Як бачите, позірно україноцентричний олігарх П. Порошенко, який міг би ініціювати створення україноцентричної системи ЗМІ, не усвідомлює цього. Не усвідомлював цього він і як державник, коли був президентом і мав можливість ініціювати створення україноцентричної системи ЗМІ. Усе, на що він спромігс, був печально відомий МінСтець.

Мої опоненти, на жаль, не розуміють, що в незалежній україноцентричній системі ЗМІ держава (влада, уряд) апріорі не зацікавлена, якою україноцентричною не була б влада. Перипетії із створенням Суспільного – зайвий тому доказ.

Отже, створення незалежної україноцентричної системи ЗМІ – це завдання, ба навіть відповідальність українського суспільства й зокрема – його україноцентричної журналістської й медійної спільноти.

Чи можна це зробити мінімальним коштом? Можна і треба – у нас просто немає вибору. Оскільки через брак коштів ми не можемо дозволити собі будувати авіаносці, крейсери та інші багатотонажні кораблі, можна творити так званий «москітний флот» – широко розгалужену мережу дрібних ЗМІ, які об‘єднаними зусиллями зможуть робити великі, грандіозні справи. Тим більше, що сучасні технології уможливлюють те, про що пару десятків років навіть мріяти не доводилося.

Упродовж двох десятиліть я багато думав над концепцією створення такої україноцентричної системи ЗМІ, яка нарешті знайшла своє втілення в платформі, яка уможливлює координацію зусиль наявних ЗМІ, а також створення нових інформаційних ресурсів (див.: http://www.ukrainainc.net).

У журналі «Український інформаційний простір», членом редколегії якого я є, опубліковано кілька моїх статей, у яких ви можете знайти наукове обгрунтування нашої концепції створення незалежної україноцентричної системи ЗМІ в Україні.