Микита Потураєв, «Українська правда»
15:58
Вівторок, 14 Січня 2020

Нові правила нової епохи. Законопроєкт "Про медіа": чого не варто боятися ані журналістам, ані користувачам Facebook

Нові правила нової епохи. Законопроєкт "Про медіа": чого не варто боятися ані журналістам, ані користувачам Facebook

Ви користуєтеся дисковим телефоном? У вас удома стоїть великий стаціонарний комп'ютер із "ламповим" монітором? Зберігаєте файли на гнучкій п'ятидюймовій дискеті? Друкуєте фотографії розміром 10х15 з плівки Kodak на 36 кадрів?

Я недарма згадав ці ностальгічні артефакти 90-х. Бо саме з цього періоду походить більшість українських законів, що стосуються діяльності ЗМІ. Так, в них вносилися численні правки. Але жоден апгрейд не перетворить касетний магнітофон "Весна" на одинадцятий айфон.

Наприклад, закон "Про інформаційні агентства" набув чинності у лютому 1995-го. Тобто за півроку до того, як Білл Гейтс презентував операційну систему Windows 95. Про інтернет-ЗМІ тодішні українці навіть не чули, як і про сам інтернет. П'ять років по тому, у 2000-му, доступ до глобального павутиння мали аж 0,4% наших громадян.

Додамо до цього постійні інформаційні атаки з боку агресора – і остаточно знімемо запитання, навіщо Україні потрібен новий закон "Про медіа".

До того ж, законопроєкт розроблений з метою імплементації Директиви Євросоюзу про аудіовізуальні медіапослуги. Ми ж не вважаємо Євросоюз місцем, де утискається свобода слова? Ухвалення нового закону є зобов'язанням України перед Радою Європи, і саме вона стежить за дотриманням прав людини.

Що ж власне ми хочемо змінити? І хто відчує ці зміни?

Почну з тих, кого закон жодним чином НЕ стосуватиметься:

  1. По-перше, це приватні особи. Допис у Facebook не перетворює людину на ЗМІ. Закон не переслідуватиме ваших френдів, що б вони не писали. Доведеться вмикати критичне мислення, аби відрізнити думки справжніх фахівців від диванних експертів.
  2. По-друге, закон не стосуватиметься сайтів компаній, чиєю основною діяльністю не є журналістика. Агентство нерухомості може публікувати на своєму сайті статті про останні тренди в архітектурі – і це не буде ЗМІ.
  3. По-третє, закон не охоплює органи влади і місцевого самоврядування. На сайті обладміністрації чи ОТГ зазвичай є стрічка новин, але це не ЗМІ.

Згідно із законопроєктом, ліцензуванню підлягають виключно ті ЗМІ, які використовують радіочастотний ресурс для наземного мовлення – це FM-радіостанції та так зване мовлення Т2.

Радіочастотний ресурс обмежений, тому для його справедливого розподілу ми залишаємо систему ліцензування, щоб глядачі та слухачі отримали найкращі пропозиції.

Обов'язковій реєстрації підлягають лише ЗМІ, які надають платні послуги – передплата, плата за доступ.

Онлайн-медіа можуть зареєструватися як ЗМІ за бажанням. Це їхнє право, але не обов'язок.

А ось розкривати своїх реальних власників ЗМІ будуть обов'язково – і це наша принципова позиція.

Останніми роками країна стала значно прозорішою. Ми легко можемо знайти інформацію навіть про маленьке ТОВ, нам доступні декларації всіх посадовців. Але про кінцевих бенефіціарів телеканалів ми й досі дізнаємося з "сарафанного радіо".

Так більше не буде. Інформаційна гігієна не менш важлива за гігієну особисту. Глядачі мають чітко знати, хто саме вкладає їм у вуха ті чи інші меседжі – і робити відповідні висновки.

Ніхто не збирається закривати медіа при першій ліпшій нагоді. Позбавлення ліцензії можливе лише за рішенням суду, а на суд ще треба "заслужити" численними та злісними порушеннями.

До речі, законопроєкт запроваджує новий засіб впливу на недобросовісні ЗМІ – припис. Він застосовується у разі першого порушення і має містити докладний опис виявленого порушення та термін до виконання. Якщо ЗМІ виконує вимоги припису і протягом наступних 6 місяців не вчиняє порушення повторно, держава "забуває" про неприємну ситуацію.

Крім того, документ захищає національний медіапродукт і національного виробника.

Ми передбачаємо, що національний продукт має становити як мінімум 50% тижневого обсягу ефірного мовлення.

Встановлюються і квоти на державну мову. Наприклад, використання інших мов, крім української, у фільмах дозволяється на рівні не більше 10%.

Ми готові дискутувати, готові чути різні думки. Але ми всі маємо розуміти: не можна входити у нову епоху зі старими правилами. П'ятидюймова дискета не пасує до смартфону.

Микита Потураєв, спеціально для УП

Микита Потураєв, «Українська правда»
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
269
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду