Ігор Воротников, Крим.Реалії
14:25
Неділя, 5 Січня 2020

Свобода слова за ґратами. Про переслідування журналістів у Криму за підсумками 2019 року

Рік, що минув, закріпив за Кримом статус регіону, який входить у світовий топ територій, найбільш жорстких за рівнем обмеження свободи слова. Які події на півострові прямо чи побічно впливали на одне з фундаментальних прав людини ‒ вільно висловлювати свою думку, читайте в цьому матеріалі.
Свобода слова за ґратами. Про переслідування журналістів у Криму за підсумками 2019 року

Ігор Воротников, Крим.Реалії

Удар по громадянській журналістиці

Практично з перших днів російського збройного вторгнення до Криму, на півострові почалося витискання професійних журналістів за межі окупованої території. Їм на зміну прийшли громадські журналісти ‒ люди, які не мають освіти й досвіду роботи в засобах масової інформації. Найбільш популярними стали стрімери громадської ініціативи «Кримська солідарність», завдяки роботі яких світ дізнався про те, як відбуваються обшуки, затримання та суди щодо кримських мусульман.

Першу атаку на кістяк «Кримської солідарності» російські спецслужби здійснили в 2018 році, зокрема щодо Нарімана Мемедемінова, який певним чином координував роботу стримерів.

Рік, що минає закріпив цей тренд: 27 березня на півострові відбулася наймасштабніша спецоперація силовиків за весь час окупації, за підсумками якої були заарештовані 24 кримських татарина.

Серед тих, кого ФСБ звинуватила в участі в діяльності організації «Хізб ут-Тахрір», яку в Росії вважають терористичною, щонайменше ‒ два громадянських журналісти: Ремзі Бекіров та Осман Аріфмеметов. Вони системно висвітлювали події, пов'язані з переслідуваннями кримських мусульман, знімали відео, записували звук, вели текстові трансляції ‒ одним словом, повноцінно були громадянськими журналістами.

Масові арешти не тільки виключили з процесу інформування найбільш активних і досвідчених громадських журналістів, а й сильно вдарили загалом у потенціал ініціативи «Кримська солідарність». Частина стрімерів була змушена покинути півострів, боячись арешту. Все це вплинуло на якість контенту про ситуацію в Криму, і, як наслідок, на інформованість світової спільноти про те, що відбувається на півострові.

Розправа з тими, хто «прозрів»

Ще одним трендом у боротьбі зі свободою слова в Криму стало переслідування тих журналістів, які спочатку були активними прихильниками «кримської весни» і виправдовували військову агресію. Згодом деякі з них повністю або частково змінили свої погляди й почали публікувати критичні тексти про дії російської влади в Криму. За це вони й потрапили під прес репресій.

Тут доречно згадати невиправдано тривалий розгляд апеляційної скарги у кримінальній справі щодо редактора алуштинського видання «Твоя газета» Олексія Назімова, який в результаті виявився засудженим за вимагання й вийшов на свободу восени цього року.

Ще більш показовою стала історія Євгена Гайворонського, колишнього журналіста севастопольського видання «Примечания», який активно викривав Південнобережні афери кримської влади у сфері забудови та земельних питань. Після першого й досить жорсткого обшуку, який російські силовики провели в будинку Гайворонського в березні цього року, журналіст змінив політичну тональність своїх висловлювань у соціальних мережах ‒ став наполягати на українському статусі півострова й різними способами демонструвати розчарування в російській дійсності.

Наслідки не змусили себе чекати: уже наприкінці березня Євген Гайворонський отримав 12 діб адміністративного арешту «за вживання наркотиків», від нього також зажадали «в обов'язковому порядку пройти курс лікування від наркозалежності». До того ж, видання «Примечания» припинило співпрацювати з журналістом.

Це не вплинуло ні на позицію, ні на активність Гайворонського в соціальних мережах. У травні 2019 року він отримав ще 10 діб арешту за відмову від медобстеження, а у жовтні ‒ ще 15 діб «за ухилення від лікування наркозалежності». Поки Гайворонський відбував це покарання, його звинуватили в образі президента Росії, він також отримав цілком реальну загрозу відкриття кримінальної справи, пов'язаної з «незаконним отриманням російського громадянства». Нарешті, під кінець року ялтинський суд ухвалив рішення депортувати Гайворонського з Криму, як нелегального мігранта.

«Вилов» із соцмереж

Резонансною подією року, що минає, стали адміністративні справи щодо Муміне Салієвої та Лутфіє Зудієвої, кримських мусульманок, яких звинуватили в демонстрації забороненої символіки на своїх сторінках у соціальних мережах.

Назвати цю технологію переслідування новою в кримських реаліях не можна ‒ і в 2018-му, і в 2017 роках російські силовики так само неодноразово «ощасливлювали» досвідом адміністративного переслідування користувачів соціальних мереж з «Кримської солідарності», а також одного з найактивніших кримських адвокатів ‒ Еміля Курбедінова. Однак прицільна робота в цьому секторі щодо жінок-мусульманок стала новим «дном».

Пристави-журналістолови

Серед інших, помічених цього року «інновацій» ‒ боротьба з журналістами, які ходять на політичні судові процеси. Упродовж 2019 року в Криму спостерігалася підвищена орієнтованість судових приставів на виявлення людей, які ведуть фото та відеозйомку в залі суду напередодні або під час судових процесів. Найбільш яскравим прикладом стала адміністративна справа відносно громадського журналіста Нурі Абдурешитова, який був звинувачений у непокорі вимогам приставів про припинення зйомки в суді.

Під час судового розгляду було встановлено, що пристав ніяких вимог Абдурешитову не висував, а просто забрав у стримера телефон і склав протокол. Незважаючи на це, винним визнали стримера. Надалі у деяких судових інстанціях пристави буквально нависали над кожним слухачем, забороняючи користуватися мобільними телефонами й погрожуючи складанням подібних протоколів.

При цьому в ситуаціях, коли вимоги судового регламенту порушуються представниками російських і провладних ЗМІ, силовики високої принциповості не демонструють. Наприклад, під час обрання запобіжного заходу для українського активіста Олега Приходька, журналіст російського інформаційного агентства ТАСС Сергій Павлов сфотографував суддю Антона Цикуренка всупереч прямій забороні судді на такі дії. Однак це не спричинило ніяких правових наслідків.

Старі недобрі методи

Російські спецслужби в 2019 році також застосовували в Криму значний арсенал інших методів, раніше обкатаних на території півострова. Тут варто виділити й блокування українських сайтів, і загрози фрілансерам, які співпрацюють зі ЗМІ, і допити під час перетину російських прикордонних пунктів на адміністративному кордоні з Херсонською областю, і судові позови до проросійських блогерів півострова, які критикують місцеву владу.

До боротьби зі свободою слова активно долучилася навіть російська Федеральна міграційна служба. Наприклад, влітку цього року був затриманий український журналіст Тарас Ібрагімов, щодо якого склали адміністративний протокол «за невірні відомості, надані при в'їзді на територію півострова» ‒ нібито він не повідомив, що їде до Криму працювати, як журналіст. Восени 2018 року за такою ж схемою була затримана та притягнена до адмінвідповідальності знімальна група одного з українських телеканалів, яка після оплати штрафу залишила півострів.

Одним словом, у хід ідуть будь-які засоби й методи заради єдиної мети: українське та світове товариство має знати якомога менше альтернативної інформації про те, що насправді відбувається в Криму. Тому що ця інформація аж надто розходиться з райдужними картинками, які малюють російська дипломатія та пропаганда. Але головна проблема якраз полягає не в арештах, штрафах та блокуваннях, а в тому, що ні українська, ні світова спільнота особливого інтересу до життя в Криму не виявляє. Інакше ніякими репресіями свободу слова на півострові «взяти під варту» б не вдалося.

Ігор Воротников, Крим.Реалії
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
397
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2020 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду