"Детектор медіа" отримала текст звернення "Острова", який друкує без змін:

"Шановні народні депутати та колеги журналісти!

18 грудня 2003 року Генеральний прокурор України Геннадій Васильєв, підводячи підсумки першого місяця своєї роботи на цій високій посаді, заявив, що найважливішим завданням очолюваного ним органу є “наступ на злочинність і корупцію та забезпечення законних прав і свобод громадян”. На жаль, ми змушені констатувати, що слова і декларації нового Генерального прокурора розходяться зі справою.

Вся країна була свідком того, як 7 листопада 2003 року тоді ще кандидат на посаду Генерального прокурора України Г.Васильєв відмовився дати відповідь народному депутату Володимиру Стретовичу щодо своєї причетності до організації злочинного угрупування в Донецькій області. Однак після того, як тодішньому першому віце-спікеру парламенту чітко вказали на джерело компрометуючої інформації - статтю Володимира Бойка “В краю непуганых прокуроров”, вперше надруковану в № № 43-45 нашої газети, Г.Васильєв заявив, цитуємо по стенограмі пленарного засідання: “що стосується тієї образливої статті ... є позов до суду і я все зроблю, щоб ця справа була розглянута”.

Але даремно видавець газети – Агентство “Фортуна”, що розташоване в Куйбишевському районі м. Донецька – чекав на судову повістку. Г.Васильєв до суду за захистом своєї честі та гідності так і не звернувся. Натомість 18 грудня 2003 року на вже згаданій прес-конференції Г.Васильєв заявив: “Що я звернуся до суду я не казав. Я сказав одне, що я залишаю за собою право звернутися ... Я знаю інше, що ті, хто поруч зі мною, звернулися до суду. Є рішення суду, що не оскаржене, проти автора цих статей”.

Оскільки на тій прес-конференції був присутній автор статті, який ніякого рішення щодо себе ніколи не бачив, то він попрохав Генпрокурора уточнити, про яке рішення йдеться, де Г.Васильєв його взяв, якщо не був учасником процесу, а також який суд міг розглянути позов без участі видання та автора статті і як з тим рішенням можна ознайомитися. На запитання Генеральний прокурор відповідати відмовився, натомість прилюдно пообіцяв негайно після закінчення прес-конференції передати Володимиру Бойку копію цього рішення.

Шановні народні депутати та колеги! Ставимо Вас до відома, що Генеральний прокурор ніякого судового рішення ані авторові публікації, ані виданню так і не передав. Натомість Г.Васильєв зробив інше.

Наступного дня після проведення прес-конференції, 19 грудня 2003 року, до 75-річної матері Володимира Бойка, яка проживає в Донецьку, з’явився державний виконавець. Літню жінку залякували тим, що в неї заберуть квартиру за те, що її син наважився виступити проти Генерального прокурора. Хатні речі пенсіонерки переписувалися в присутності понятих начебто на підставі якось невідомого судового рішення, копію якого державний виконавець видати відмовився. Окрім того, в матері Володимира Бойко були примусово вилучені документи на право власності на квартиру, що належить їй та восьмирічній донці журналіста. Як пояснив працівник виконавчої служби, матір та донька Володимира Бойка повинні усвідомити, на кого замахнувся їхній син і батько і чим це закінчиться для його близьких.

Оскільки сам Володимир Бойко живе та працює в Києві й не міг негайно прибути до Донецька, ми одразу вжили заходи для з’ясування того, що трапилося з сім’єю нашого колеги, з тим, щоби захистити літню жінку від прокурорського свавілля. Неофіційним шляхом нам вдалося з’ясувати, що за вказівкою Г.Васильєва в Київському районному суді м.Донецька, який ніякого відношення до місцезнаходження тижневика “Остров” не має, суддею В.Попревичем дійсно було незаконно виготовлено судове рішення. Для того, щоби видавець не довідався про так зване рішення й не міг його оскаржити, Агентство “Фортуна” в суд взагалі не викликалося, а з тим, щоби створити видимість законності, в матеріалах справи була вказана адреса іншої газети – “Вечерний Донецк”. Про це ми узнали завдяки тому, що один з помічників Г.Васильєва вихвалявся перед журналістами цим вчинком та тим необмеженим впливом на суд, який має Генеральний прокурор. Ось, виявляється, що означала фраза Г.Васильєва “я зроблю все, щоби ця справа була розглянута”, сказана ним з парламентської трибуни.

Всі намагання отримати копію судового рішення з тим, щоби його оскаржити, доки є безрезультатними. І суддя Попревич, і голова Київського райсуду Докунін відмовляються підтвердити або спростувати наявність судового рішення, про яке говорив на своїй прес-конференції Г.Васильєв. Єдиною людиною, яка публічно визнала, що має в себе розшукуваний нами текст судового рішення, через яке знущаються над матір’ю журналіста, є Генеральний прокурор України. Ала попри свою публічну обіцянку, Г.Васильєв не віддає копію цього рішення, очевидно, з тим, щоби не допустити його оскарження та скасування.

Колектив нашого видання звертається до всіх тих, хто не байдужий до фактів утисків свободи слова в нашій державі, з проханням допомогти нам отримати від Г.Васильєва копію постановленого потайки від видавця газети та автора публікації судового рішення з тим, щоби його оскаржити та зупинити свавілля відносно журналіста та членів його сім’ї. Закликаємо народних депутатів та засоби масової інформації з цією метою направити до Генеральної прокуратури України відповідні запити, а колег-журналістів оприлюднити текст нашого звернення.

Редакція газети “Остров”

21 грудня 2003 року"