Голова Західної регіональної митниці Тарас Козак виграв суд у "Львівської газети". Суддя зобов'язав видання спростувати інформацію польської газети Rzeczpospolita про те, що Тарас Козак перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, стріляв з пістолета у одному з львівських ресторанів. Суд проігнорував норму законодавства, яка чітко каже про те, що газета не може відповідати за передрук інформації з інших ЗМІ.

Офіційна заява „Львівської газети”

17 грудня 2003 р. Личаківський місцевий суд м. Львова в особі голови суду Анатолія Горецького створив прецедент в українській журналістиці. З рішення цього судді випливає, що передруки чи цитування іншомовних (неукраїнських) джерел є власним твором того, хто опублікував такий переклад, а тому повинен відповідати за достовірність наведених даних.

Мотивація судді грунтується на тому, що переклад у будь-якому випадку не є тотожний оригіналові і тому вважається самостійним твором.

Суддя Горецький задовольнив вимогу начальника Західної регіональної митниці Тараса Козака до „Львівської газети” про спростування фрагменту статті „Податками по опозиції” з найвпливовішої польської щоденної газети Rzeczpospolita, де йшлося про те, що „нещодавно Тарас Козак в п’яному вигляді стріляв із службового пістолета у одному із львівських ресторанів і ніхто його за це навіть не покартав”.

Суд не дослухався до свідчень фахового полоніста, викладача ЛНУ ім. І.Франка з 20-річним стажем Григорія Чопика, який під присягою підтвердив коректність і фаховість здійсненого „Львівською газетою” перекладу. Відкинутий був також висновок агентства перекладів „Лінгвістичний центр”, де йшлося про те ж. Натомість суд врахував висновок експерта зі сторони Тараса Козака – 22-річної Данути Грищук, співробітниці агентства перекладів „Руна”, стаж перекладацької роботи якої становить лише півроку. Пані Грищук вважає, що переклад „Львівської газети” не є „дослівним”, хоч і визнала у відповіді на пряме запитання, що це жодним чином не вплинуло на зміст і суть не лише оспорюваного абзацу, але й статті загалом.

Суд не погодився заслухати ні автора перекладу – редактора відділу коментарів „Львівської газети” Андрія Павлишина, ні безпосереднього автора статті у Rzeczpospolita – відомого польського журналіста Пьотра Косцінського, який був готовий свідчити у суді.

Суд не врахував ні Закону „Про інформацію”, ні Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, ні, зрештою, Конституції, яка гарантує право на вільне поширення інформації, в тому числі і з закордонних джерел.

Таким чином суд, в особі А.Горецького, ухвалив абсолютно невмотивоване рішення, зобов’язавши „Львівську газету” спростовувати публікацію, яка їй не належить, що може призвести у свою чергу до претензій уже зі сторони Rzeczpospolita. До речі, до польського видання, як першоджерела, у Тараса Козака, за словами його адвоката Олександра Калішевича, немає ніяких претензій.

Неприхована фарсовість процесу у Личаківському суді не залишає редакції „Львівської газети” іншого виходу, як звертатися зі скаргою в Апеляційний суд Львівської області, а після того – у Верховний суд. Сподіваємося, що в нашій країні верховенство права таки щось важить.

17 грудня 2003 р.

Редакція „Львівської газети”

podatkova

Читайте по темі:

Суд зобов’язав "Львівську газету" спростувати переклад і оплатити всі судові витрати