Фільм розповідає про трьох жінок, у кожної з них – своя історія. Усі вони вступають до лав так званого «народного ополчення». До речі, у героїнь є прототипи і в реальному житті.

Наприклад, Тетяна Дрьомова, наречена бойовика Павла Дрьомова, якого вбили дорогою на власне весілля. Але найбільш обговорюваний образ – у Світлани Дрюк. Вона воювала на боці бойовиків, а на початку цього року здалася українським силовикам.

Водночас творці пропагандистської стрічки на російському державному телебаченню кажуть: історія Світлани Дрюк не вплинула на сюжет.

«Ми абсолютно ніяк не прив'язувалися до конкретної долі Світлани Дрюк. Її героїчний шлях абсолютно не торкнувся нашого фільму, і слава Богу – бачите, як вийшло, що ця людина стала зрадником. І тому це ніяк не повинно бути пов'язано з нашим фільмом», – казав генеральний продюсер «Ополченочки» Роман Разум.

У цьому фільмі саму себе зіграла навіть колишня «прокурор» анексованого Криму, а нині – депутатка Держдуми Росії Наталія Поклонська. Незважаючи на те, що цей факт викликав неоднозначну реакцію у соцмережах ще до виходу фільму, Поклонська своєю роллю задоволена.

«Я приїхала, за сюжетом, як символ кримської весни, і вони запитують, що я побачила тут, на Донбасі, як я це описую…Все таке життєве. Я говорила не за сценарієм, просто свої слова. Фільм гарний, звичайно, є сцени моторошні, але цього не викинеш», – говорила Поклонська.

Фільм, як неодноразово заявляли творці, знятий не за гроші Кремля. І підкреслювали: практично всі ролі грають прості люди, і це, мовляв, робить фільм «по-справжньому народним».

Чотири кіноісторії про війну на Донбасі: що знімають з обох боків лінії фронту?

«Як кримські пенсіонери збирали на кримський міст? Звідки вони візьмуть гроші? У них є нафта, вугілля..? Ясна річ, там російські гроші. Зрозуміло, що пан Путін чи Пєсков особисто не курують цю справу, не дають вказівки, як Сталін, який повністю займався кіновиробництвом. В Росії ж є купа фондів допомоги (угрупованням – ред.) «Л/ДНР», з цих фондів, швидше за все, збирають і виходять», – припускає кінокритик Денис Буданов.

«Донфільм» і «Задум»

За особистий рахунок і з непрофесійними акторами зняли й перший художній фільм в угрупованні «ДНР». Це фентезі «Задум» (рос. – «Замысел»).

За сюжетом, хлопчик в пошуках відповідей на важливі питання потрапляє в дивне місце, де мешкають «Смисли». Так описують стрічку на сторінці компанії-творця «Донфільм».

Хоча ці фільми описують як «народні», більшість місцевих жителів у Донецьку, яких опитали журналісти «Донбас.Реалії», їх не бачили. «Вперше чую»​ та «​не знаю»​ –​ найпоширеніша відповідь.

На відміну від «Ополченочки», яку презентували тільки в псевдореспубліках і трохи покатали по Росії, фільм «Задум» минулого тижня показали ще й в Російському центрі культури і науки в Празі, де живе продюсер стрічки.

«Фільм знімався в умовах, можна сказати, наближених до екстремальних. Це була група моїх друзів, я сам з Донецька, місцеві жителі…І в цьому унікальність проєкту, коли він знімався не в звичайних студіях, де все є, а просто на певних локаціях, при «комендантській годині», коли не можна було виходити – ми на вулицю виходили. Приїжджали актори з Росії, я приїжджав з Чехії. Але, тим не менше, фільм абсолютно з військовим конфліктом не пов'язаний», – розповів продюсер фільму «Задум» Олександр Тишкевич.

За фільм про «ДНР»​ –​ приз на кінофестивалі

Це вже не перша картина з непідконтрольних Києву територій, яку побачила міжнародна публіка. Інші ж знімали переважно росіяни. Наприклад, короткометражка «Чергування» (рос. – «Дежурство»), минулого року отримала головний приз нью-йорського кінофестивалю Трайбека і потрапила в лонг-лист «Оскара».

Українські активісти вимагали від кінофестивалю відкликати нагороду, аргументуючи це тим, що «Чергування» – відверто пропагандистський фільм, що підтримує російське вторгнення в Україну. Але журі відмовилося це зробити.

З Англії – на Донбас, відновлювати пам’ятники Леніну

«Своя республіка» та «Мира» – це ще два фільми, навколо яких ходили суперечки в кіноколах. Наприклад, в трейлері першого документального фільму, проскакує фраза «громадянська війна».

Другий – розповідає реальну історію словака на ім'я Мира, який приїжджає з Англії жити на Донбас і займається тим, що відновлює пам'ятники Леніна.

«Самі режисери, коли пояснюють свої мотиви того, чому вони знімають ці фільми, повертаються до елементів російських меседжів, російської пропаганди щодо того, що відбувається на Донбасі. Враховуючи те, що ці люди, ці продюсери мають певний авторитет на міжнародних кінофестивалях, тим самим вони просувають меседжі російської пропаганди у світ, і з цими меседжами стикаються іноземні глядачі на кінофестивалях. У цьому є велика небезпека, на мій погляд», – каже журналіст та кінокритик Олег Батурин.

Восени минулого року Рим і Париж побачили ще одну російську картину – «Донбас. Окраїна». На російському каналі «НТВ» окреслили її як «історію про тих, хто ще нещодавно мирно жив один з одним, а потім вмить стали недругами».

«Розповідаючи ці історії, вони не проговорюють все до кінця. Вони демонструють лише якусь одну частину історії. Глядачі можуть мати співчуття до цих героїв, подивившись ці фільми, і в силу того, що в людей нема часу, бажання вивчати цю історію повністю – в них складається певне враження, певний російський погляд на всі події, і в цьому, на мій погляд, є велика небезпека», – додає Олег Батурин.

«Російський погляд» на події в Україні транслюють світу не тільки з окупованого Донбасу, але й з анексованого Криму. Ялтинську кіностудію вже давно передали у федеральну власність Росії. Та й в цілому місцеві пейзажі – зараз одна з улюблених локацій російських творців. І поки в історії з припиненням війни і з поверненням півострова немає ніяких зрушень, експерти заявляють: єдиний спосіб перемогти в цій «кіновійні» – це знімати більше якісних українських фільмів. Щоб відбірникам міжнародних кінофестивалів було за що боротися.