19 серпня голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко написав заяву на звільнення з посади за власним бажанням. А вже сьогодні, 22 серпня, Кабінет міністрів України погодив це звільнення.

Про роботу Держкіно, кризу, розвиток українського кіно та причину звільнення говорили у ток-шоу "Ехо України" на "Прямому".

Чому ви пішли у відставку?

- Є кілька причин. В принципі, про більшість з них я сказав зразу. Можу просто більш розширено, оскільки у нас більший хронометраж, ніж у моєму зверненні. Я, по-перше, дійсно вважаю свою місію виконаною. Я прийшов працювати в Держкіно в 14 році, коли кіно було в тотальній кризі. Мається на увазі, не в льоді, а в колапсі. І за цей час дійсно нам вдалося вивести його на той рівень, коли можна говорити про сталий розвиток. Далі це вже не справа кризових менеджерів – займатися сталим розвитком. Це по-перше. По-друге, мені відомо, що найпростіший спосіб когось звільнити в цій країні – це ліквідувати саму посаду, тобто саму інституцію. Я не хотів би ускладнювати життя всій кіноіндустрії, змагаючись за це крісло.

А чому це так важливо? Що за конкуренція?

- Насправді я ж не є членом уряду, які автоматично йдуть у відставку. Моє звільнення може відбуватися тільки в рамках кодексу законів про працю, по великому рахунку. Як відомо, найманого працівника, яким я по факту весь цей час був, звільнити доволі важко.

І ви вирішили допомогти?

- Тому найпростіший спосіб звільнити найманого працівника – ліквідувати взагалі всю інституцію, яку він очолює.

Щось було ліквідовано?

- Одна з причин була в тому, щоб не приводити, не підштовхувати когось до таких рішень.

Що ж ви так? Ви, мабуть, або почули якесь там монарше незадоволення своєю роботою, або щось таке. Просто так у відставку не йдуть. Ви працювали і багато зробили. Що було сигналом, ви про щось дізналися?

- Я точно не є членом команди, яка, скажімо так, зараз отримала повноту влади в країні.

Ну і що? Супрун також не є членом тієї команди.

- Нехай Супрун сама пояснить свої плани. Я не Супрун. Я Пилип Іллєнко. І, в принципі, я загалом не бачив себе у співпраці з цією командою.

А з вами говорили щось, якісь дискусії були про кіно?

- Як не дивно, жодних комунікацій після виборів щодо подальшої долі кіноіндустрії, жодних консультацій зі мною ніхто не проводив.

Добре. Тоді давайте поговоримо, що таке українське кіно. Але не з точки зору цифр… Що таке українське кіно? У нього є специфіка?

- Я думаю, воно ще не сформувалося в якийсь естетичний напрямок в мистецтві, як це у свій час сталося з поетичним кіно. Але вже зараз якраз формується нове обличчя його і нова, так би мовити, кіношкола українська. І воно, як це не дивно, перегукується і має тяглість від школи поетичного кіно. Воно, звичайно, виглядає по-іншому, але такі якісь впізнавані елементи є, і вони проглядаються. Я, до речі, здивований цим фактом, тому що у середовищі молодих українських кіношників часто стібуться над поетичним кіно. Вони вважають, що це якісь старі люди робили, і тепер вони молоді, і вони від цього намагаються дистанціонуватися. Але коли починають робити своє кіно, просто неозброєним оком навіть не фахівцю видна певна традиція в цьому.

Серіал "Свати" був позбавлений прокатних посвідчень. Коли Зеленський став президентом, посвідчення повернули. Чому так сталося?

- В 17 році підставою для скасування прокатних посвідчень було те, що за поданням Служби безпеки Міністерство культури внесло актора Федора Добронравова в перелік осіб, що становлять загрозу національній безпеці України. Його ще називають "чорний список". Це є автоматичною підставою для Держкіно скасувати прокатні посвідчення. І, в принципі, іншого варіанту дій у нас в такій ситуації і нема. До речі, ще тоді оскаржили "1+1" це рішення Служби безпеки, Міністерства культури і Держкіно.

І весною цього року раптово Окружний адміністративний суд міста Києва, той самий відомий, скасовує всі три рішення. Причому він скасовує спочатку рішення в одному документі своєму. Вони з’ясували, що СБУ не мала права ухвалювати тоді рішення про внесення Добронравова в перелік персон нон-грата. Відповідно, скасовують рішення Мінкульту і Держкіно як ті, що витікали з першого. Але вони по суті не розглядали, чи Федір Добронравов, умовно кажучи, дійсно становить загрозу чи не становить. Тобто мова про це взагалі не йшла.

Мова йшла про те, що там якийсь папірець… Буквальну довідку якусь, яку мала скласти СБУ, вона склала, але там було недостатньо, умовно кажучи, речень, коми не так стояли. Ну, така от суто дрібниця процесуальна. Причому це внутрішня процедура. Це навіть документ секретний. Довго вони отримували доступ до державної таємниці, щоб видали суду цей документ і так далі. І на підставі цієї формальності скасовуються всі подальші рішення і зникають підстави для заборони. Тому що цей серіал вироблений в Україні і під інші норми якогось закону, який би давав підстави його заборонити, він не підпадає. І далі, відповідно, почався зворотній процес. Всі ці служби змушені були свої рішення відмотати назад. Але тут виникає питання. Якщо йде мова про суто формальну таку помилку, яку допустив якийсь клерк чи не клерк, але рядовий співробітник, умовно кажучи, Служби безпеки – чому її б не виправити тоді Службі безпеки і повторно не внести?

А щось у повітрі змінилося.

- Я думаю, що просто керівник продакшену, який виробляв цей серіал, став керувати Службою безпеки.

Я проїздив повз кіностудію Довженка. Там вона є чи її нема?

- Вона є, але вона в занепаді.

Чому так сталося?

- Основна причина в тому, що державні кіностудії, найбільшою з яких є студія Довженка, вони законсервовані в тій організаційно-правовій і взагалі структурній формі фактично з радянських часів. Тобто всі ці зміни в економіці і в суспільстві їх трошки обійшли, якось об’їхали по проспекту Перемоги в інший бік. І це стримало… Вона насправді не може навіть ефективно діяти, кого б там не призначили керувати. Я не схильний зараз критикувати менеджмент кіностудії, тому що вони фактично позбавлені права що-небудь взагалі робити. Бо система управління наступна: студія як юридична особа нічим не володіє – все це майно належить державі і знаходиться лише в управлінні у студії. І, відповідно, студія навіть здати в оренду просто приміщення знімальній групі нормально не може. Тому що це має по факту зробити Фонд державного майна з купою регуляції.

Українське кіно може бути нормально комерційним і нормально, так скажемо, національним?

- Воно в середньостроковій перспективі може ним стати. Зараз вже є успішні приклади, але в основному це малобюджетні комедії з зірками шоу-бізнесу в головних ролях.

Мені тут сказали, що у вас є якесь татуювання, яке ви можете показати.

- Показати не можу. Тому що воно свіжозроблене. Воно ще має зажити.

А що там написано? Це на руці?

- Да. Там зображення кіноплівки. Це я собі на пам’ять зробив про свій досвід роботи в Держкіно.

Виходить так, що де ви працюєте, таке і татуювання ви і робите. Добре, що ви не водій великого потягу. Бо ви б себе от так от…

- Це пан Омелян, може, буде робити.