На військовій базі в Рамштейні (Німеччина) журналістам заборонили наближатися до домовин американських військових.

Більшість американців, які гинуть в Іраку (понад 250 з початку війни) переправляють на батьківщину транзитом через Німеччину. До Рамштейну також було відправлено тіла 16-ти солдат американських військово-повітряних сил, які загинули 2 листопада у розстріляному гелікоптері в Іраку. За розпорядженням Пентагону, нікого з репортерів не пустили до бази. Керівництво Пентагону мотивує своє рішення тим, що цікавість журналістів ображатиме родичів загиблих.

Журналісти та громадськість бачать у забороні хитрування влади, яка докладає чимало зусиль, щоб зменшити кількість жахливих репортажів з Іраку. До того ж, американський уряд у такий спосіб намагається уникнути негативного впливу репортажів на своїх обурених громадян, які все більше відмовляються відправляти своїх синів воювати за чужі фінансові інтереси.

“Адміністрація ховається за старими прецедентами”, - каже Ненсі Шоу, викладач каліфорнійського університету та автор книги “Інформаційна війна”, яка присвячена роботі мас-медіа після теракту 11 вересня, - повідомляє газета “Ліберасьйон”.

Ненсі Шоу має значний досвід у справах пропаганди. Декілька років вона працювала в Інформаційному агентстві Сполучених Штатів (ІАСШ), яке заснували на початку холодної війни та закрили тільки у 1999 році.

“Правило - не показувати загиблих та поранених американських солдат - , виникло під час першої війни в Персидській затоці, його дотримувалися за правління Білла Клінтона, - каже Ненсі Шоу.

Сьогодні така практика поширюється та стає небезпечною, – продовжує вона. - Тепер не можна знімати камерою у військовому шпиталі Валтера Ріда (Вашингтон), у вечірніх новинах не побачиш американських солдатів, яким ампутували ноги чи руки.

Усе це не гідно відкритого демократичного суспільства. Вирізаючи зображення з пораненими та загиблими у відео матеріалах, влада намагається позбавити громадськість аналізу подій.

Американська преса своєю поведінкою нагадує отару: декілька статей під рубрикою “точка зору” та університетські дебати – от і все. Якщо телебачення все ж таки показує поранених, то дуже відсторонено, без емоцій. Зовсім не так, як війну показують європейці.

Проте, як не дивно, результати опитувань свідчать, що Джорджу Бушу довіряють більше, ніж здавалося б.

Останнім часом у американських мас-медіа помітна нова тенденція. Якщо раніше журналісти уникали слова “війна”, то тепер його використовують все частіше, наче суспільна думка має змиритися з тим, що війна продовжується.

IMI