"Дзеркало тижня"

З цієї причини дуже важливими є ті чи інші способи організації інформаційного простору навколо нас. Свого часу наслідки появи книги створили світ, у якому ми виросли. Саме друкарство створило науку й освіту, національні мови й держави, дало можливість протестантизму відірватися від влади, що зробило протестантські країни передовими економічно, які випереджають і католицькі і православні, де влада й церква більш пов'язані.

Книга створила наш нинішній світ, щоправда, тепер ми поступово почали втрачати друковане слово. Як наслідок, прийшло не глибоке, а поверхове читання з екрана, яке не породжує критичного мислення, а рівень IQ у світі почав знижуватися. Ставши споживацьким, людство розумово деградує, що дається взнаки й зменшенням кількості виданих патентів. Ніхто не знає, чому саме це відбувається. Але одна з відповідей така: нове навколишнє середовище, яке ми будуємо, якимось чином спонукає до глупства.

Пропаганда утримує в головах потрібну картину світу. Раніше це робили релігія та ідеологія, караючи носіїв інших поглядів вогнем і мечем, тим самим допомагаючи одній точці зору на шкоду іншим. Сьогодні, отримавши гігантські можливості, наприклад, соціальних медіа, можна не бути такими жорстокими в досягненні своїх цілей. Управління мізками стає м'яким і приємним для споживача.

Радянський Союз полегшив собі життя, створивши монологічні потоки інформації. Усе, що не підтримувало цієї картини, цензурувалося, коли воно породжувалося всередині країни, або глушилося, коли (як західні радіоголоси) йшло ззовні. Була навіть окрема стаття Кримінального кодексу — ст. 70 "Антирадянська агітація і пропаганда". А під формулювання "агітація або пропаганда з метою підриву або ослаблення Радянської влади" можна було підводити багато чого.

Завданням пропаганди є створення штучної соціальної пам'яті, яка може не мати підтвердження в пам'яті індивідуальній, але однаково домінуватиме над нею. Тут пропаганді серйозно допомагає такий стратегічний інформаційний продукт, як знання, а також інститути, що породжують знання (наука) і їх транслюють (освіта). Вони задають певні онтологічні рамки, куди вкладається тільки те, що вони вважають істиною. Медіа є інститутом тактичної інформації: там ми бачимо те, що підтверджує наявну картину світу, не суперечачи їй. 

Нинішня поляризація наших поглядів, коли ми погано ставимося до чужої думки, імовірно, пов'язана з тим, що в соцмедіа ми оточені комфортним інформаційним середовищем, читаючи те, що нам подобається, або те, що пишуть наші FB-друзі. Тому сучасні політичні технології активно прагнуть поляризувати виборців, щоб їх легше було спрямувати на потрібний шлях.

Введення сумніву, наприклад, є одним з прийомів руйнування домінуючої точки зору. Це не пряме, а, швидше, опосередковане спростування. Адже ми не бачимо багато чого доти, доки хтось не зверне нашу увагу на це.

Сумнів вводиться і для того, щоб у голові утворилася "поличка", на яку ми складатимемо протилежні приклади. В американській теорії журналістики є розмежування новин на епізодичні й тематичні. Епізодичні новини описують подію як разову, тематичні дають контекст події. Як правило, при описуванні події як разової винною у ситуації виявляється людина. Коли ж ми бачимо ланцюжок однотипних подій, думку експертів, то винною може бути держава. Тому телебачення практикує епізодичну подачу, до того ж на її підготовку потрібно менше часу. Наприклад, з екрана в нас не сходить інформація про автомобільні аварії в зимовий час, але вони завжди разові, журналісти не порушують проблеми в такому ракурсі, коли винні не тільки водії, а й ті, хто утримує дороги в такому стані. Теорія фреймів підкреслює, що в першому випадку присутній індивідуальний фрейм, у другому — колективний, що в одному випадку акцентується особистий досвід, у другому — тренди.

Пропаганда втратила всю свою привабливість у період, коли вона стала тоталітарною. Адже по суті тоді вона стала одним гігантським варіантом множинних фейків, які не відповідали дійсності. Вона управляла населенням, швидше, емоцією, ніж правдою. І "зламалася" тоді, коли перестали працювати емоції, які її утримують. 

Є геополітика нафти, але є й геополітика справедливості, заснована на емоціях, коли всі плюси дістаються країні, що сприймається як справедливіша, ніж твоя власна. На цьому будувалася холодна війна і програш у ній Радянського Союзу. Дві українські революції також боролися за справедливість.

Пропаганда, вийшовши з моди, отримала безліч інших назв, щоб не називатися пропагандою. Це довгий список: інформаційна війна, психологічна війна, м'яка сила, стратегічна комунікація, ідеологічна війна, війна ідей, операції впливу, публічна дипломатія... Причому цікаво, що ідеологічна війна, війна ідей, операції впливу з'явилися як наслідок настання довгої війни, коли виявився затребуваним досвід війни холодної. Тобто відбулося певне повернення до минулого.

По суті в розвитку впливу відбувається зміна носіїв, але інструментарій зберігається. Учора це міг бути плакат на стіні, сьогодні — телесеріал у тебе вдома. Телесеріал "Світ Дикого Заходу" створює світ майбутнього, де роботів не можна відрізнити від людей. Серіали "1983" і "Двійник" показують альтернативну історію світу, в якому холодна війна не хоче закінчуватися. Однак це ще сильніше переконує нас у правильності нинішнього світу. "1983" — це польський серіал, у якому цікаво те, що в ньому показують майбутнє, створене в результаті змови й звільнення від СРСР і комуністів. Але закритий характер цього нового суспільства приводить його до такої самої боротьби з ворогами, яка була в минулому. До речі, Україна не робить таких фільмів про майбутнє, занурюючи свою кінематографію у вивчення минулого. 

Інтернет прийшов у світ і підтримувався з декларованою метою дати голос тим, у кого його відібрали. "Арабська весна" стала прикладом розвитку зміни ситуації за такою моделлю. Щоправда, дослідження згодом показали, що Інтернет тоді використовувався не так для мобілізації населення, як для виходу на західні ЗМІ для інформування їх про те, що відбувається, аби заручитися підтримкою.

Відомий американський дослідник Інтернету Є.Морозов схиляється до думки, що в арабській весні велику роль відіграли міжособистісні контакти, які не афішувалися, щоб не зашкодити організаторам.

Хоча свого часу технічний гуру Держдепартаменту часів Гілларі Клінтон Алек Росс оголосив Інтернет Че Геварою XXI століття. Він вважав Інтернет руйнівною силою для автократичних режимів, оскільки той передає частину влади від урядів і великих структур індивідам і малим структурам. І тоді всі сильні країни взялися полегшувати доступ до Інтернету для слабкіших країн. 

Щоправда, сьогодні заговорили про ще один фактор, який веде до зростання протестності. Це роль змін клімату, наслідки яких вивчали в Міжнародному інституті прикладного системного аналізу у Відні на базі 157 країн у період 2006—2015 рр. Вивчаючи міграцію сільського населення в міста, спричинену посухою, учені побачили в ній одну з причин "Арабської весни" 2010—2012 рр. Точно так само бунтарські настрої простежуються в країнах з великою часткою молодих людей, що є результатом високого рівня народжуваності дітей. Але роботи для всіх немає і не передбачається, звідси — міграція і протести.

Алек Росс виділив набір наслідків, що їх несуть технології зв'язності:

— прискорення зростання соціальних і політичних рухів;

— збагачення інформаційного середовища, зміна здатності отримувати і передавати інформацію;

— нові інформаційні мережі руйнують лідерські структури.

Ми живемо у світі, коли держави (і великі корпорації) переводять на свою користь будь-які технічні новинки, які спочатку здаються досить демократичними. Усе поступово стає керованим з боку держави або великого бізнесу, здатного оплатити витрати на керованість. 

Наведемо численні приклади перемоги держав над потенційно небезпечними для них тенденціями:

— соцмережі були спочатку некерованими, але Китай, Ізраїль, Росія, США (за межами своєї країни) створили команди живих людей, які кинулися в бій під виглядом просто індивідів, лише потім з'явилися роботи-боти;

— відгуки в інтернет-магазинах здебільшого стали фальшивими;

— Голлівуд має представництва всіх американських військових і розвідувальних відомств, які можуть допомогти в зйомках правильного фільму наданням техніки та консультацій;

— футбольних уболівальників дуже серйозно вивчають у Британії, поведінку натовпу — у США, шукають автоматичне розпізнавання моделей аномальної поведінки пасажира в аеропорту;

— англійці проробили велику роботу для вивчення соціології протестувальників — звідки вони, з яких районів, аж до того, чи отримували вони безплатну їжу в школі;

— системи розпізнавання і спостереження заполонили вулиці, у цьому ж напрямку в кишені кожного працюють телефони, за якими можна відстежити місце перебування кожного.

Системною стала й робота з масовою свідомістю, де першість належить Китаю. Китай створив систему "де-екстремізації" для перевиховання свого уйгурського мусульманського населення, а також систему соціального кредиту для всіх: людина набирає бали за хорошу поведінку (наприклад, відвідує своїх старих батьків) або втрачає їх. З малою кількістю балів ти навіть не зможеш узяти кредит або купити квиток на літак. Виник навіть додаток для телефона, який повідомляє, що поруч із тобою — боржник. Це робиться для громадського осуду тих, хто взяв кредит і не повернув гроші.

Політика вирішила знайти своє щастя в соцмедіа. Інформаційні інтервенції в американські президентські вибори 2016 року привернули загальну увагу, оскільки виявилися пов'язаними із закордоном — з Росією. Уже однотипне втручання в Брекзит або німецькі парламентські вибори не привернули такого ж рівня уваги. На вибори Макрона вони вплинули лише почасти, бо після першого туру фальшиві аккаунти було вилучено. 

Світ, який технічно йде вперед, втрачає свої соціальні орієнтири позаду. Це наочно продемонстрували гіганти типу Фейсбуку, коли добре сконструйована для заробляння грошей своїм творцям технічна модель зайшла у протиріччя з моральними нормами, з людьми, особиста інформація яких є ресурсом, де Фейсбук заробляє свої гроші. А оскільки ця бізнес-модель побудована на монополізмі гігантів, то вони намагаються диктувати ці правила всім.