27 березня відбулося перше засідання Шевченківського районного суду міста Києва за позовом голови Київської обласної держадміністрації Анатолія Засухи та народного депутата Тетяни Засухи до газети "Сільські вісті". Депутатське подружжя вимагають від редакції та журналіста Степана Колесника спростувати інформацію, поширену в статті "Тече річка Роставиця..." (№ 144 за 6 грудня 2002 року).

На думку позивачів, наведені в матеріалі факти принижують їхню честь, гідність і ділову репутацію.

На вчорашньому судовому засіданні журналіст Степан Колесник у своєму виступі навів висновки спеціалістів в області публіцистики професора Анатолія Погрібного та доцента Віталія Святовця, викладачів київського Інституту журналістики, які доводять, що його статті належать до жанру публіцистики. На думку експертів, це, зокрема, означає, що автор мав право на оціночні судження. До того ж вони рекомендували суду розглядати весь цикл публікацій, а не лише вирвані з контексту цитати, наведені в позивній заяві.

Також суддя Олександр Шостак задовольнив клопотання відповідачів допитати 14-ть свідків, які фігурують в публікації.

Наступне судове засідання відбудеться 25 квітня об 11-30 за безпосередньою участю громадськості, яка буде свідчити в суді.

Згадана стаття була першою в циклі критичних публікацій Степана Колесника стосовно діяльності Засух, зокрема у Васильківському районі, де Тетяна Засуха була обрана депутатом-мажоритарником до Верховної Ради України. Претензії позивачів стосуються того фрагменту статті, де автор розповідає про практику систематичних "поборів" з місцевих підприємців, ніби то запроваджену можновладним подружжям. Зокрема, наводиться приклад голови агропромислової корпорації "Світанок" Івана Суслова, в якого, як довідався журналіст, двічі вимагали гроші: спочатку 50 тисяч доларів Анатолій Засуха, потім знову 50 тисяч, але вже гривень - Тетяна Засуха. До речі, остання не заперечує, що просила таку суму в підприємця. Втім, за її словами, в якості "благодійного внеску". Як уточнює Суслов - на президентську компанію Леоніда Кучми. КОМЕНТАР

Марія Самбур, юрист ІМІ:

Звернемось до практики Європейського Суду з прав людини, а саме до відомої справи ЛІНГЕНС проти Австрії (1986). Рішення в цій справі становить одну з перших справ, в яких був підтверджений підхід до захисту свободи преси та свободи висловлювання. На думку Європейського Суду все, що становить громадський інтерес, підпадає під дію права громадськості буди поінформованим для того, щоб сформулювати свою думку. Європейський Суд застосовує подвійний стандарт щодо захисту репутації - один щодо приватних осіб, що не задіяні в політичному житті, а інший - що є набагато нижчим - щодо політиків та громадських діячів. Причина встановлення більш низького стандарту щодо захисту репутації політиків полягає в заохоченні функціонування критичної та незалежної преси, яка сприяє широкому обговоренню політичних проблем та надає громадськості можливість визначитись та сформувати думку про "ідеї та ставлення політичних лідерів". У своєму рішенні Суд встановив стандарт, що був застосований багатьма національними судами при вирішенні справ, що стосувалися свободи слова, а також деякими неурядовими організаціями для підтримки свободи висловлювання преси, який полягає в основоположному розмежуванні між:

- висвітленні фактів, які мають переконливу силу, але потребують доказів їх правдивості; та

- висловленням думки, яка пов'язана з суб'єктивним сприйняттям реальності, і тому її правдивість не може доводитись.

Наведені в публікаціях Степана Колісника факти мають переконливу силу, невже Шевченківський районний суд міста Києва не прийме до уваги практику Європейського Суду, яка є, згідно Конституцією України, частиною національного законодавства ?

IMI