Війна в Іраку триває вже чотири дні. За цей час вже загинули десятки іракців, сотні зазнали поранень. Є жертви і серед американських та британських солдатів. І, як завжди на війні, серед перших загиблих і наші колеги-журналісти.

На півдні Іраку загинула ціла знімальна група - британський телерепортер, оператор та перекладач. На півночі внаслідок вибуху замінованого таксі загинув австралійський журналіст. Це сталося під час зйомок репортажу в місті Саїд-Садік. Під час ракетного обстрілу іракського міста Басра загинув російський журналіст (від «Детектор медіа» - ці дані поки що не підтверджені російськими офіційними джерелами). Міністр оборони США Дональд Рамсфельд не виключає, що ще кілька журналістів, які вважаються зниклими безвісті, могли потрапити в полон до іракців:

”Є також кілька журналістів, що пропали безвісті. Можливо, вони тримають кількох журналістів у полоні. Ми вважаємо, що пропали безвісті також кілька американських солдатів”.

Острівцем відносної безпеки у Багдаді вважається Міністерство інформації Іраку. Тут базуються студії і бюро усіх іноземних кореспондентів. Щоправда, після початку бомбардувань і тут багато чого змінилося. Наш кореспондент Захар Бутирський побував у Багдаді напередодні війни. Він розповідає про умови, в яких там нині працюють іноземні журналісти :

”Панорами палаючого Багдада, які обійшли весь світ, як правило, зняті з однієї точки. Це дах Міністерства інформації – фактично єдине дозволене місце телетрансляцій для іноземців. Звідси мовлять REUTERS, EUROVISION, APTN та десятки інших компаній. У ці дні буквально кожен сантиметр даху заповнений передавальним обладнанням. Міністерство інформации в Іраку, схоже, навіть головніше за МЗС. Офіційно цей орган відає дозволами для друкованих ЗМІ та акредитацією іноземних журналістів. Але в нього є маса супутніх функцій: глушити ”чужі” радіостанції, поширювати ”свою” пропаганду, збирати дані про приїжджих тощо. Міністерство інформації вислало десятки іноземних журналістів, у тому числі й представників таких країн, як Німеччина, Франція і навіть Росія.

Втім, є у відомства й свої переваги. У Міністерстві інформації Іраку проводять офіційні прес-конференції. Тим, хто бажає, надають перекладачів. Іноземцям доводиться платити за все – послуги гіда обходяться в не менше 100 доларів на день, ще 100 доларів на день коштує дозвіл на використання супутникового телефону, 1000 доларів – супутникової антени. З початком воєнних дій у Багдаді залишилося лише близько 70 представників іноземних телекомпаній. Левова частка власкорів завчасно виїхали з країни. Міністерство інформації перейшло на надзвичайний режим роботи. Журналістам відмовили в доступі до своїх бюро в самому будинку. Водночас кореспонденти мають право вести ”прямі включення” на даху. Працювати дозволено тільки вдень, коли місто не бомблять. Із настанням темряви журналісти залишають корпункти й повертаються до своїх готелів.

Кореспондентка двох німецьких телеканалів N-TV і RTL Антонія Радос, наприклад, мешкає в готелі ”Палестина”, неподалік від одного з палаців Хусейна. Зараз на Міністерстві інформації розташований комплекс іракських ППО – всупереч міжнародним конвенціям. Це робить небезпечним життя журналістів. Західні ЗМІ також ризикують втратити дороге обладнання.

Журналісти в Багдаді зізнаються, що виїжджати з міста зараз набагато небезпечніше, ніж залишатися тут. Вони мають усе необхідне, щоб пережити війну, аж до протигазів. Однак у певний момент прямі включення з Багдада можуть припинитися – це означатиме, що власкори були змушені сховатися у безпечний бункер”.

Радіо „Німецька хвиля”