17 березня 2003 року у приміщенні Академії Української преси Київська незалежна медіа-профспілка провела тренінг з підготовки колективних договорів, тактики переговорів із власниками ЗМІ та інших питань діяльності журналістських профспілок. Тренінг було проведено за участю представника Британської спілки журналістів Саймона Прані, який поділився досвідом англійських і ірландських журналістів з цього питання. В процесі дискусії було виявлено, що специфіка нашої країни майже не дозволяє використовувати досвід Європи.

Як одне з найболючиших питань було названо практику виплати заробітної плати так званим “чорним налом”, який не фіксується в офіційних документах і з якого не сплачуються податки. Це погрожує притягненням до відповідальності як керівника редакції, так і журналіста. Одним із запропонованих варіантів було названо здійснення діяльності журналіста як суб’єкта підприємницької діяльності. Проте при цьому журналіст повинен розуміти, що він залишається без соціального захисту, передбаченого чинним трудовим законодавством, щоча за ним і остаються усі права журналіста.

Відповідно до чинного законодавства України виробничі, трудові і соціально-правові відносини між власником редакції (або уповноваженим ним органом) і трудовим колективом редакції регулюються колективним договором. Стаття 2 Закону України “Про колективні договори і угоди”, прийнятий Верховною Радою України 1 липня 1993 року (далі за текстом Закон), зазначає, що колективні договори укладаються “на підприємствах, в установах, організаціях (далі - підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.”

Таким чином у недержавних газетах і журналах колективний договір також повинен бути укладеним.

Сторонами колективного договору відповідно до статті 3 Закону є власник або уповноважений ним орган з однієї сторони і одна або кілька профспілкових чи інших уповноважених на представництво трудовим колективом органів, а у разі відсутності таких органів - представники трудящих, обраних і уповноважених трудовим колективом.

У колективному договорі відповідно до статті 7 Закону встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

зміни в організації виробництва і праці;

забезпечення продуктивної зайнятості;

нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

умов і охорони праці;

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

При цьому колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством гарантії, соціально-побутові пільги.

Відповідно до статі 9 Закону положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу, так і для працівників підприємства.

Закон передбачає достатньо сувору відповідальність за небажання укладати колективний договір. Статті 17-20 передбачають, що за ухилення від участі у переговорах, за ненадання інформації, необхідної для колективних переговорів і здійснення контролю, за порушення і невиконання колективного договору винна особа несе відповідальність аж до штрафу у розмірі 1700 гривень.