У сучасному світі інформаційний компонент боротьби став набагато значущим. Соціальні мережі надали йому додаткових можливостей. Тож два інші компоненти (фізичний і віртуальний) певною мірою втратили силу. Держави намагаються відходити від застосування фізичної сили, бо військові втрати негативно впливають на населення. Але деякі типи загроз неможливо усунути кінетично, наприклад, у війні ідей чи ідеологій

— Нині слід принципово розрізняти інформаційно-технічну й інформаційно-гуманітарну моделі війни, — стверджує доктор філологічних наук, професор, спеціаліст у галузі інформаційних війн Георгій Почепцов. — У першому випадку це царина закритої інформації, це кіберзахист, де як інструментарій цього захисту від кібератак будуються «мури». У другому випадку йдеться про публічний простір, де ніякі «мури» неможливі в принципі, де йде війна контентів. Це відкритий простір, яким, до речі, гуляють усі фейки, де царює не так правда, як постправда.

Тривала війна, а вона в нас стала такою, вимагає більш серйозної ідеологічної підтримки, бо це стає війною ідей. Без виграшу на внутрішньому фронті не буде виграшу на зовнішньому. Довга війна вимагає активної інформаційної роботи саме на «домашньому фронті».

Американці, наприклад, намагалися раніше планувати свої військові операції на два тижні, бо такий термін пацифісти ще мовчать, і вже потім розгортають роботу проти війни. Тобто внутрішня війна може (і є насправді) не менш важливим фактором перемоги. Тому в CNN, приміром, сиділи групи військових психологів, які коригували висвітлення війни. Вони були також на National Public Radio. А скидання статуї Саддама Хусейна було, найімовірніше, підготовленим сценарієм, аби продемонструвати красивий кінець військової операції. Тобто для телебачення спеціально створювалася яскрава подія.

В історії зафіксовані випадки, коли програш на домашньому фронті вів до програшу у війні, бо населення її не підтримало. Це англо-бурська, в’єтнамська, перша чеченська війни. Під час в’єтнамської й чеченської війн супротивникам давали слово на телеекранах як бійцям за свободу, тому глядачі психологічно ставали на їхній бік. Щоб цього не було, наприклад, Бі-Бі-Сі переозвучує голоси північно-ірландських терористів, коли бере в них інтерв’ю.

Нині Україна робить перші кроки в цьому напрямі. Це, приміром, документальні фільми «Борт 76777. Хто відповість за теракт» і «Гарт сталевих» на 5-му каналі про підготовку Сил спеціальних операцій. Це справжні стратегічні комунікації, бо вони дають нам не факти, а структури вищого ґатунку — модель картини світу, яка на наступному кроці дозволяє споживачу самому інтерпретувати отримувані факти. Ніяка цензура не потрібна, коли в голові є власна модель світу.

Загалом позиції України у власному інформаційному просторі стали значно сильнішими, але вони відсутні в російському інформаційному полі. Треба створювати сайти саме під російську аудиторію, і Інтернет дає таку можливість. Більше треба завозити іноземних журналістів, щоб вони бачили все на власні очі.

— Роботи в цьому напрямку ще дуже багато, — говорить Георгій Почепцов. — Окремою темою повинні стати власні герої. Суспільству треба називати їхні імена все голосніше. Військові мають бувати в навчальних закладах, на підприємствах, на сторінках преси.

Для перемоги, по-перше, населення і армія повинні бути впевнені в справедливості своєї війни, і цим слід спеціально займатися. По-друге, населення має відчути себе частиною цієї боротьби, а не дивитися на неї зі сторони. По-третє, слід підвищити активність в інформаційному полі: діяти на упередження, вміло спростовувати фейкову інформацію.

Як працюють наративи

Тепер усюди працюють наративи (англ. narrative — розповідь) як структури, що організовують вербальну інформацію. Американці вже давно звернулися до цієї суто гуманітарної сфери, коли зрозуміли, що наративи «Аль-Каїди» сприймаються населенням краще, ніж їхні власні. За приклад можна навести структуру російського наративу стосовно Грузії та України. В його основі лежать ролі Рятівника, Жертви, Ворога. Україна чи Грузія — це Ворог, народ — це Жертва, а Росія — Рятівник.

Наратив дозволяє побачити порядок у хаосі, він відкидає другорядні деталі, зосереджуючись на головному. Всі «кольорові революції» змінюють наратив влади на свою користь. Як вважає, наприклад, англійський історик Стречен, Друга світова війна базувалася на кращому наративі перемоги добра над злом, під час Першої світової такого єдиного наративу для всіх не було.

Російський наратив як російський погляд на події буде активно поширюватися Росією, як і той наратив, котрий буде зроблений під конкретну країну впливу для зміни її масової свідомості. Наратив також лежить в основі м’якої сили, бо відповідає тому, що саме хоче розповідати про себе країна.

У Ризі представили дослідження щодо російської пропаганди у країнах Балтії

Згідно з представленими документами, в Естонії та Латвії використовується однакова тактика для здійснення впливу. Дослідження охоплювало поширення фейкових новин протягом останніх двох років. Про це повідомляє Естонська суспільна телерадіомовна корпорація (EER).

Як пояснив науковий співробітник Міжнародного центру оборони і безпеки Іво Юурвеє, фейкові новини не є основним методом впливу. «Суть навіть не в брехні, а в постійній грі з контекстами, коли в основу беруться якісь факти або реальні події», — пояснює він.

Дослідження також виявили активну пропагандистську діяльність, яка здійснюється через соцмережі. Член правління Центру стратегічної комунікації НАТО (Stratcom) Дмитро Теперік розповів про іншу тенденцію, яку вдалося виявити. «В ході аналізу з’ясувалося, що Росія вважає себе лідером громадської думки серед росіян, що живуть за кордоном: і серед народжених в Радянському Союзі, і серед людей, які володіють російською мовою. Що стосується Швеції і Фінляндії, то там намагаються насадити думку про те, що приєднання до НАТО не піде їм на користь.

Раніше Центр стратегічних комунікацій НАТО опублікував доповідь, згідно з якою 84% російськомовних твітів про присутність Альянсу в Балтії пишуть боти.