Узбецького журналіста Нарзулло Охунжонова затримали в київському аеропорту «Жуляни» 28 вересня, коли він прилетів з Туреччини разом із дружиною та п’ятьма неповнолітніми дітьми, нагадує Тиждень.ua. До Туреччини сім’я виїхала у 2013-му через політичні переслідування. Узбекистан через Інтерпол оголосив його в розшук, звинувативши в нібито шахрайстві в 2009 році на суму 2 тисячі доларів. До переїзду Охунжонов працював на Національному телебаченні Узбекистану , в Туреччині продовжив журналістську діяльність, крім того, видав книгу про злочини влади в Узбекистані. Як зазначили в організації «Репортери без кордонів», Охунжонову було небезпечно залишатися в Туреччині через тісні зв’язки влади цієї країни з владою Узбекистану. Тому він разом із родиною попросив в України статусу біженців. 25 вересня Солом’янський районний суд Києва обрав йому запобіжний захід у вигляді тимчасового арешту на 40 діб. Але 18 жовтня Охунжонова звільнили з-під варти, оскільки стан його здоров’я в ізоляторі значно погіршився.

«У нього стався інсульт, також дуже погіршився зір, катаракта на обох очах. Лікарі сказали, що одне око вже неможливо врятувати, на другому потрібна операція», – повідомила Тижню Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації.

За її словами, ситуація з Нарзулло викликає велике занепокоєння, оскільки Узбекистан офіційно запросив в України його екстрадицію, а в цій країні абсолютно відсутнє правосуддя. «Це країна, в якій застосовують тортури у в’язницях. А в нього дуже погане здоров’я. Якщо його видадуть, то немає гарантій, що він там виживе. Не кажучи про те, що в нього неповнолітні діти, немає ні громадянства європейської країни, ні потужної публічної підтримки, тому я думаю, що це найскладніший випадок, який потребує найбільшої уваги», – каже Романюк.

«Якщо мого батька депортують до Узбекистану, то він проживе там максимум три дні. Влада хоче  позбутися його, заткнути йому рота, тому його обов’язково вб’ють», – цитує Українська Гельсінська спілка з прав людини дочку Охунжонова Фарзану. За її словами, спецслужби Узбекистану вже конфіскували житло її родини вартістю 45 тисяч доларів, тому навіть якщо б Нарзулло нічого й не загрожувало, повертатися Охунжоновим нема куди.

Адвокат Олексій Федоров розповів, що звинувачення в шахрайстві сфальсифіковане, про нього не знав навіть сам Нарзулло. «Це досить складно довести, але в той же час порушити таку справу досить легко: будь-яка особа пише заяву про те, що певна людина взяла у неї кошти та не повернула, і на підставі лише цієї заяви проти журналіста порушили кримінальну справу та оголосили у міжнародний розшук», – розповів він.

Як  повідомили Тижню в прес-службі прокуратури Києва, екстрадиційна перевірка щодо Охунжонова ще триває. Крім того, Міграційна служба ще не ухвалила рішення про його статус біженця, розповів Тижню координатор проекту «Без кордонів» Максим Буткевич.

Фікрет Гусейнов, Азербайджан

Азербайджанського журналіста Фікрета Гусейнова затримали 14 жовтня в аеропорту «Бориспіль» під час оформлення на рейс Київ–Дюссельдорф. У Держприкордонслужбі повідомили, що він перебуває в міжнародному розшуку за шахрайство та незаконну міграцію. Директор російської редакції азербайджанського каналу Turan TV Емін Ахмедбеков опублікував звернення, в якому застеріг українську владу від екстрадиції Гусейнова в Азербайджан, оскільки йому там загрожує небезпека. Ахмедбеков пояснив, що в 2006 році після співпраці з незалежною газетою Azadliq Гусейнова в центрі Баку викрали невідомі люди, побили його, вдарили ножем у шию і викинули на узбіччя. Після цього Гусейнов виїхав з Азербайджану, у 2008 році отримав політичний притулок у Нідерландах, а в 2014-му – громадянство цієї країни. За словами Ахмедбекова, Гусейнов приїздив в Україну у зв’язку з відкриттям у Києві бюро Turan TV – єдиного незалежного азербайджанського телеканалу, створеного в еміграції. Тому Ахмедбеков вважає, що цей арешт пов’язаний із замовленням азербайджанської влади. 17 жовтня суд заарештував Гусейнова на 18 діб, але потім журналіста відпустили на поруки народного депутата Миколи Княжицького і директора Адвокатського центру в Українській Гельсінській спілці з прав людини Бориса Захарова.

«Коли Гусейнов в’їхав на територію України, його ім’я ще не було в червоному списку Інтерполу. Коли він виїжджав, Азербайджан, як я розумію, оперативно його туди вніс, і навіть щоб проконтролювати ситуацію, представники азербайджанської дипмісії приїздили в аеропорт і стежили, чи справді його затримують. Коли побачили, що його затримали, то розвернулися й поїхали», – повідомила Романюк.

Вона наголошує, що ситуація Гусейнова не така проста, оскільки він є громадянином Нідерландів, і зараз у правових процедурах задіяне посольство королівства. Емін Ахмедбеков також наголошує, що згідно з засадами міжнародного права Фікрет не може бути екстрадований у країну, де його переслідують.

Жанара Ахметова, Казахстан

Казахстанська блогерка й опозиційна активістка Жанара Ахметова прибула в Україну разом із дев’ятирічним сином у березні 2017 року й подала заяву на отримання статусу біженця. 21 жовтня Жанару затримали біля її квартири на підставі того, що вона перебуває в розшуку Інтерполу. Як повідомили у фундації «Відкритий діалог», 24 жовтня під час розгляду клопотання про екстрадиційний арешт прокурор надав суду рішення міграційної служби від 18 жовтня про відмову Ахметовій у наданні притулку. Зазначається, що ні Ахметова, ні її адвокати нічого не знали про це рішення. У фундації повідомили, що Казахстан оголосив Ахметову в розшук за звинуваченням в шахрайстві в період 2005-2008 років. Їй інкримінували те, що вона нібито не виконала зобов'язань у зв'язку з покупкою нерухомості і поверненням боргу.

«Однак у цій кримінальній справі Ахметова вже була засуджена. 24.11.2009 казахстанський суд засудив її до 7 років позбавлення волі. Виконання вироку було відстрочене до досягнення її дитиною 14-річного віку (до 05.11.2021)», – повідомляють у «Відкритому діалозі».

Після того, як Ахметова виїхала в Україну, 29 червня 2017 року казахстанський суд скасував відстрочення виконання вироку щодо неї, і 3 жовтня було видане «червоне повідомлення» Інтерполу за запитом Казахстану.

24 жовтня київський суд заарештував Ахметову на 18 діб, але 22 листопада відпустив на поруки народного депутата Світлани Заліщук. Правозахисні організації наголошують, що справа політично мотивована, оскільки Ахметова активно підтримує опозиційного казахстанського політика Мухтара Аблязова.

«Ахметова звинувачується в тому, що вона не відбула до кінця покарання, визначене вироком у 2009 році, і переховувалася від органів пробації. Це офіційне звинувачення країни. А під виглядом переслідування за кримінальне провадження насправді відбувається переслідування за політичні переконання, діяльність опозиційного журналіста, висвітлення проблем влади у Казахстані, активне ведення блогів», – пояснив Тижню адвокат Жанари Владислав Грищенко.

За його словами, щоб створили підстави для повернення Ахметової у в’язницю, правоохоронні органи Казахстану сфальсифікували проти неї три протоколи про адмінпорушення: два за пости у Facebook, де вона закликала людей прийти під суд і підтримати опозиційних політиків, третій – за перехід дороги в недозволеному місці. За законодавством Казахстану це може стати підставою для скасування відстрочки вироку, пояснює адвокат.

«Зрозумівши, що її незаконними методами хочуть відправити у в’язницю, вона змушена була покинути Казахстан через політичні переслідування, виїхати в Україну і попросити політичного притулку. Звичайно, Казахстан у своїх екстрадиційних документах про це не каже, намагається створити видимість, нібито переслідується звичайний злочинець, який ухиляється від відбування покарання. Існує частина 2 статті 3 Європейської конвенції про видачу правопорушників, яка чітко зафіксувала, що під політичним переслідуванням розуміється також переслідування за кримінальні провадження, хоча підґрунтям для цього є політична діяльність. Тому справа суто політична», – каже Грищенко. Він зазначає, що захист у всіх інстанціях надавав докази її опозиційної діяльності, статті, пости в соцмережі, врешті суд врахував це при задоволенні апеляційної скарги на запобіжний захід на період екстрадиційної перевірки.

«Жанара не збирається нікуди втікати з України, більше того, коли вона прибула сюди, то повідомила владі місце свого проживання, офіційно здала свої документи для виїзду за кордон, була абсолютно позбавлена можливості виїхати, має житло. Всю цю інформацію з письмовими доказами ми надали суду першої інстанції, незрозуміло, чому він не взяв це до уваги, апеляційний суд все це оцінив у сукупності й погодився з нашими доводами», – розповів адвокат.

За його словами, екстрадиційна перевірка щодо Ахметової ще триває, вона може зайняти до 60 днів.

Україна зобов’язана затримати, але не зобов’язана видавати

У Раді Європи у квітні 2017-го ухвалили резолюцію, у якій ішлося про те, що останніми роками деякі країни використовують Інтерпол і його систему «червоних повідомлень» для переслідування політичних опонентів. Серед таких випадків у Раді Європи згадали й справу Мухтара Аблязова, якого підтримує Жанара Ахметова. Аблязова затримали у Франції за запитом Росії, його звинувачували в привласненні мільярдів доларів державного казахстанського БТА Банку. Аблязов понад три роки провів у французькій в’язниці, поки не довів, що його справа політична. Ця ситуація, а також історія із затриманими журналістами доводить, що система Інтерполу недосконала, вважають правозахисники.

«Безумовно, всі три випадки показали, що система Інтерполу може запросто використовуватися репресивними режимами для того, щоб затримувати неугодних людей. Я нагадаю, що Росія так само використовувала систему Інтерполу проти кримських татар, якийсь час у його списки був внесений Рефат Чубаров. Я вважаю, що питання треба піднімати на міжнародному рівні, бо складається враження, що в систему Інтерполу будь-яка держава може записати будь-що, ця інформація повністю не перевіряється», – зазначила Оксана Романюк. Також вона наголошує, що міграційна служба має пришвидшити процедури розгляду надання притулку.

Максим Буткевич наголошує, що Охунжонова, Гусейнова та Ахметову не можна екстрадувати, оскільки навіть в угодах з екстрадиції, міжнародних та європейських, зазначається, що людину не можна видавати, якщо вона може зазнати політичного переслідування за погляди чи діяльність або бути позбавленою доступу до правосуддя.

«Не розглядаючи навіть питання про те, чи скоювали вони щось із того, що їм інкримінують, фактом є те, що вони були залучені до діяльності, яка є де-факто політичною. Через це вони не отримують доступу до правосуддя у країнах походження, їхні права можуть бути порушені. Це є основною складовою, яка викликає занепокоєння щодо їхньої долі», – каже правозахисник.

Ситуація з Гусейновим простіша, на його думку, адже той факт, що він може зазнати переслідування за журналістську діяльність, уже визнала інша держава. Рішення про притулок у Нідерландах базуються на тій самій конвенції ООН 1951 року про біженців, яку ратифікувала Україна, яка є основою законодавства України про біженців. «Тому ГПУ або перевіривши це, або отримавши відповідні документи (а наскільки нам відомо, вона вже отримала документи про те, що він мав статус біженця), просто погоджується з цим, або вважає, що Нідерланди ухвалювали рішення на якомусь іншому рівні, але це вже питання дипломатичне і достатньо ризиковане з точки зору дипломатії», – пояснив Буткевич.

У ситуації Нарзулло і Жанари, каже правозахисник, прокуратура має перевірити, чи були вони залучені до опозиційної чи журналістської діяльності, а це зробити легко, оскільки вони обоє публічні особи. «Крім того, є численні звіти міжнародних правозахисних організацій, які засвідчують, що в Узбекистані у випадку Нарзулло, в Казахстані у випадку Жанари не існує доступу до правосуддя для людей, які дотримуються опозиційних поглядів. Катування, тортури і несправедливі судові вироки є радше системою, ніж винятком», – зазначив Буткевич.

Він наголошує, що Україна не може ухилитися від затримання людини, навпроти прізвища якої в Інтерполі вказана «червона картка», проте досліджувати обставини й ухвалювати рішення про видачу чи невидачу має вже самостійно. «Усе-таки список розшуку Інтерполу – це не ордер на видання, це швидше засіб зв’язку: через Інтерпол одна держава повідомляє іншим, що вона цю людину розшукує, а інші держави самі мають ухвалити рішення відповідно до свого законодавства», – каже правозахисник.

Він також вказує на наявність проблем у системі Інтерполу, оскільки його внутрішні правила забороняють оголошувати людину в розшук, якщо це політично мотивовано, проте все одно такі випадки трапляються, і це триває не перший рік.

Буткевич пояснює, що отримавши повідомлення через Інтерпол і затримавши людину, Україна має дотриматися внутрішньої процедури: встановити, чи загрожує людині в разі її повернення до країни походження переслідування за політичні погляди, релігійні переконання, незалежну журналістську діяльність або недоступ до справедливого правосуддя. «Якщо це справді так, то навіть попри червону картку Інтерполу видавати людину до країни походження не можна. Це буде порушенням врешті-решт українського національного законодавства. Це незалежно від надання процесу біженця Державною міграційною службою. Питання екстрадиції вирішує ГПУ. Питання надання статусу біженця – ДМС. Але зрозуміло, що в даному випадку вони так чи інакше за суттю пов’язані. Якщо міграційна служба дасть їм статус біженця, видавати їх безумовно не можна. Але навіть якщо ні – ГПУ має незалежно дослідити обставини і ухвалити своє рішення» – каже він.

У розпорядженні журналістів міжнародне й національне законодавство та механізм ЄСПЛ

Правозахисник прогнозує, що журналістів не видадуть, якщо Україна дотримається норм міжнародного та національного законодавства. «Інша справа, що в нас ці норми нерідко не дотримуються», – зазначає Буткевич. Але навіть якщо всі судові інстанції ухвалять рішення про екстрадицію, то в розпорядженні адвокатів цих журналістів залишається механізм Європейського суду з прав людини, каже він. Узбекистан і Казахстан не входять у Раду Європи, тому не визнають юрисдикцію ЄСПЛ, але в даному випадку ситуація розгортається на території України, члена РЄ.

«ЄСПЛ має 39 правило регламенту – це термінові дії, які суд може буквально протягом кількох годин зобов’язати владу України вжити або навпаки утриматися, це обов’язково. Наприклад, термінове розпорядження утриматися від екстрадиції до з’ясування справи у Європейському суді по суті», – каже Буткевич. За його словами, вже були прецеденти, коли українська влада вирішувала когось екстрадувати, ЄСПЛ наказував зупинити процедуру, і вона зупинялася, за винятком кількох випадків. «Це екстраординарний крок, але навіть якщо всі українські суди будуть програні, то така можливість теоретично існує», – зазначає правозахисник. За його словами, тоді проблема полягатиме лише в тому, що вирішення питання по суті відкладеться на дуже тривалий термін.

 Ганна Чабарай

Тиждень.ua

У публікації використані фото із соцмереж та сайту Центр-1