Ще багато належить зробити для послаблення впливу олігархів на ЗМІ, адже не секрет, що в Україні новини переважно відображають точку зору власника каналу.

Втім, є хороша новина: не всі канали належать олігархам.

Колишні національні й місцеві державні канали, на яких українці звикли чути переважно компліменти владі, у січні стали каналами Суспільного мовлення і слугуватимуть виключно інтересам громадян.

Щоправда, стан цих каналів поки близький до плачевного.

Суспільному мовленню у спадок від держави, образно кажучи, дістався крейсер, побудований з імперським розмахом, але його корпус вже давно рясніє дірками від корозії, вода хлюпає в трюмі, команда зневірилась і втратила майже всі навички навігації й ведення бою.

У морі, наповненому торгашами й піратами, крейсер мав би відстоювати інтереси суспільства, що його збудувало, але замість виходу в море, корабель сів на мілину й пропонує усім, хто при владі та грошах, приміряти на свої плечі мундир з потертими погонами.

Владні мужі ретельно слідкують, щоб призначений ними капітан прасував і підносив мундир за першим дзвінком. Тим часом, торгаші й пірати у морі вже давно не звертають уваги на цей атракціон.

Можна було б і громадянам не зважати, але "атракціон" обходиться платникам податків приблизно в мільярд гривень щороку. Практично всі ці гроші йдуть на утримання зневіреної команди, що розучилася плавати.

Завдання реформи – на ходу відремонтувати корабель, позбутися ледарів і набрати умілих матросів, оновити знаряддя й почати нарешті пильнувати інтереси суспільства.

Капітана крейсера надалі слід обирати на прозорому конкурсі, а за його роботою організувати прискіпливий цивільний контроль.

На київському телецентрі з’явився надпис "UA:" – знак реформи

Бурхливі зміни, які розгорнулися цього року на колишніх державних телерадіокомпаніях, слід було робити 26 років тому.

Переважна більшість пострадянських держав Східної Європи ще на початку дев’яностих здійснили перетворення державних мовників на суспільні: позбавили їх від прямого владного контролю над кадровими призначеннями та редакційною політикою.

Відрізавши пуповину одразу, суспільні радіо й телебачення молодих демократій не втратили довіри громадян, і у переважній більшості країн залишаються на 1-5 позиції рейтингів.

Україні з цим не поталанило. Прийняттям Конституції в 1996 році депутати відродили радянський орган пропаганди – Державний комітет телебачення і радіомовлення – який опікувався національними й місцевими державними телерадіоканалами, і таким чином розвернули корабель у протилежний від Європи бік.

Керівника Держкомтелерадіо вирішили призначати у Верховній Раді: це, за припущенням, мало б забезпечити плюралізм думок в ефірі.

Втім, уся подальша історія державних каналів продемонструвала хибність такого припущення.

ПРОЩАЄМОСЯ З "БРЕХУНЦЕМ"

Радіо за радянської доби називали "брехунцем" та "колгоспником", адже замість актуальних проблем, що турбували суспільство, воно розповідало про партійні рішення й звітувало про обсяги надоїв та збору зерна.

Аналогічним було й телебачення, і це цілком вписувалося у логіку радянської пропагандистської машини.

Але, ще в травні 2017 року в центрі столиці на FM-частоті мені особисто пощастило почути включення обласного радіо, яке "підбивало підсумки весни хліборобів Київщини"!

Важко уявити тверезомислячу людину, яка почує таке в своїй автівці, і не перемкне.

А з ефіру львівського обласного телебачення і досі не вилазить губернатор, в нього там своя щотижнева програма у запису, навіть не прямоефірна – у кращих традиціях радянської партноменклатури.

Це випадкові приклади, втім майже в кожній області глядач знає, що обласне телебачення не пропустить ані кроку голови ОДА та депутатів-мажоритарників, натомість обговорення суспільних проблем, хоч і не завжди об’єктивне, простіше почути на комерційному каналі.

Саме тому довіра до державних мовників пленталася далеко позаду більшості приватних каналів.

Із запізненням у 26 років, які перетворили державні мовники на руїну та зневірили глядача й слухача, починається будівництво суспільного мовлення, ідею якого багато років відстоювали небайдужі журналісти та фахівці.

Вони розуміли: ніколи приватний телеканал чи радіостанція в олігархічній країні не розповість чесних новин.

Громадянин не може розраховувати на продукт без маніпулювань в токсичному середовищі "піратів" та "торгашів".

Суспільний мовник – не українська примха, а європейський стандарт, який буде втілений внаслідок реформи: якісний телерадіопродукт, зроблений у строгій відповідності до журналістських стандартів. Можливо, менш "смажений" і видовищний, ніж на приватних каналах, зате гарантовано надійний. Програми, яким можна довіряти.

Цього року реформа державних каналів вперше перетнула точку неповернення.

У січні, після дворічного періоду злиття державних телерадіокомпаній, утворилася Національна суспільна телерадіокомпанія України, яка об’єднала телеканали "UA:Перший" та "Культура", три канали Українського радіо, а також обласні телерадіокомпанії.

Представництво Суспільного мовлення є в кожному регіоні

Ключовою відмінністю новоствореного мовника від попередників є відсутність владного контролю над кадровими призначеннями та редакційною політикою.

Найважливіші рішення в житті компанії приймає Наглядова рада, яка складається зі знаних фахівців: вісім делеговані парламентськими фракціями і групами, дев’ять обрані громадськими організаціями – у сферах освіти та науки, творчості, спорту, журналістики, правозахисту, місцевого самоврядування, захисту прав осіб з особливими потребами, інтересів дітей та молоді, а також прав національних меншин.

Наглядова рада обирає менеджмент мовника та гарантує відсутність політичних утручань в його роботу, затверджує бюджет, встановлює умови і розміри оплати праці, замовляє щорічний зовнішній аудит компанії й оприлюднює публічний звіт.

Тест на стійкість від втручань політиків не забарився: одна із парламентських фракцій зажадала замінити делегованого нею члена Наглядової ради прямісінько під час першого в історії країни конкурсу на незалежного керівника суспільного мовлення.

Хоча таке відкликання прямо заборонене законом.

Зробити цього ми не допустили.

Наприкінці весни Наглядова рада сформувала правління компанії: його очолив Зураб Аласанія, який мав широку підтримку громадських організацій.

До останнього моменту ніхто не вірив, що Аласанія знайде підтримку в Наглядової ради.

"Результати виборів стали лакмусовим папірцем, який показав, що попри весь скепсис Україна таки здатна обирати для себе шлях реформ", – написало видання "Детектор медіа", назвавши результати конкурсу дивом.

Історичний момент: оголошення результатів конкурсу на першого Голову правління  Суспільного мовлення. Кадр із онлайн-трансляції, 10 квітня 2017 року

Це лише початок.

Хоча, марафон, який ми біжимо від моменту ухвалення закону "Про суспільне мовлення" у квітні 2014 року, вже достатньо усіх виснажив. Але тепер, нарешті, розпочалися зміни, які відчуває слухач і глядач.

Головними викликами для новоствореного суспільного мовника є структурна перебудова і кадрова оптимізація, відновлення аудиторії та сталість фінансування.

СТРУКТУРА І КАДРИ

Це виглядає дико для людей з медіа-індустрії: на Суспільному мовленні працює понад 7000 співробітників. Така кількість працівників – радянський спадок.

Керівник литовського суспільного мовника LRT, який мені випала нагода відвідати минулої осені, розповідає, що навіть в його маленькій країні на момент перетворення державного мовлення на Суспільне працювало понад 2500 осіб.

Зараз же, через двадцять років після реформи, працівників лише 550, з яких близько сотні – адміністративний персонал, решта – новинники та радійники.

У Литві досить розвинений ринок телепродакшенів, тож усе для телебачення, крім новин та суспільно-політичних передач, щорічно замовляють через відкритий конкурс.

Суттєве скорочення персоналу не тільки не призвело до безробіття, а навпаки дало поштовх телевізійникам створювати свої продакшн-студії. Більшість екс-працівників і досі успішно співпрацюють з LRT, беручи участь у конкурсі на виробництво програм.

Цей досвід переймає Україна, перші аналогічні конкурси розпочнуться восени.

Повторення адміністративних та технічних посад у кожній регіональній філії, які раніше були окремими юрособами, є причиною роздутих штатів та мізерних зарплат.

Зараз завершується перший етап структурної оптимізації: телеканали "UA:Перший", "Культура" та київський обласний "Центральний канал" отримали спільну бухгалтерію та адміністративні підрозділи.

Другий, значно масштабніший етап перебудови розпочнеться в грудні й триватиме до кінця березня 2018 року.

У підсумку, замість окремої компанії в кожному регіоні, будуть утворено 8 міжрегіональних адміністративних центрів – хабів, кожен з яких забезпечуватиме роботу бюро суспільного мовлення у 2-4 областях.

Така реорганізація дозволить оптимізувати кількість штатних одиниць та встановити ринкові зарплати для журналістів суспільного мовлення із 2 квітня 2018 року.

Відокремлення творчих посад від адміністративних – ще одна новація, яка торкнеться не лише київського офісу, а й областей.

Керівників місцевих каналів, яких раніше призначали за узгодженням з губернатором, тепер обиратимуть на відкритому конкурсі.

Мандат менеджера філії охопить адміністративні питання, творчу ж частину очолить генеральний продюсер в кожному регіоні.

Конкурси на менеджерів та продюсерів усіх місцевих філій щойно стартували, тож це шанс кожній талановитій та ціннісній людини долучитися до розбудови Суспільного.

Тим часом у серні вперше звільнили директора Житомирської філії суспільного мовлення, впійманого на розміщенні "джинси" (матеріалів з ознакою замовності), за цим правління мовника слідкуватиме дуже строго.

Перші кроки з оптимізації структури та штату вже обернулися спротивом: окремі "генерали" колишніх державних телерадіокомпаній, які втрачають під собою насиджені місця, підбурюють звиклих до низьких зарплат і низьких стандартів роботи підлеглих протестувати проти реорганізації.

І працівникам, і керівництву мовника, і громадянам варто розуміти: суспільне мовлення – як і органи правопорядку чи судова система – існують не для того, аби забезпечити когось роботою чи зберегти чиюсь посаду.

Головною метою є виконання важливої суспільної функції – забезпечення права громадян на правдиву та неупереджену інформацію.

Отримувати кошти платників податків мають найкращі фахівці, які усвідомлюють, що працюють в інтересах суспільства. І якщо суди та органи правопорядку все ще далекі від ідеального складу, суспільне мовлення отримало історичний шанс оновитися, який не можна змарнувати.

ВІДНОВЛЕННЯ АУДИТОРІЇ. ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Ключовою відмінністю у вихідній позиції суспільного мовлення України й інших пост-радянських держав є вкрай низький рейтинг каналів.

Телеканал "UA:Перший" усі роки свого існування мав відмінне аналогове покриття, проте замикає третій десяток у рейтингу із часткою аудиторії телеглядачів менше одного відсотка.

Обласні телеканали не знають свого рейтингу, він не вимірюється в принципі на регіональному рівні, хоча популярність окремих каналів важко не помітити: наприклад, луганського "ЛОТу", після початку війни створеного практично "з нуля" у Сєверодонецьку, звідки він зараз мовить навіть на окуповані території.

Разом з тим, "UA:Перший" залишається форпостом найбільш резонансних журналістських розслідувань: програм "Схеми: корупція в деталях", "Слідство.Інфо" та "Наші гроші з Денисом Бігусом", які виробляються сторонніми продакшенами. Також "UA:Перший" планує сформувати власну команду розслідувачів.

Канали суспільного мовлення не ряснітимуть медійним "фаст-фудом", якого є вдосталь на комерційних каналах. Це стосується не лише політики, а й документалістики, передач про культуру, історію й інших.

Крім того, важливою зміною стане позбавлення іміджу "президентського телебачення", який супроводжував УТ-1 з часів президентства Леоніда Кучми. Можливість поширення інформації, яка може вплинути на результат виборів чи на роботу уряду є однією з найважливіших ознак свободи слова.

Окрім збалансованих новин, суспільний мовник розвиватиме дебатні формати та суспільно-політичне мовлення – за цей напрям відповідає член правління компанії Роман Вінтонів (також відомий як Майкл Щур), а також виконуватиме просвітницьку функцію – напрям очолив член правління, відомий журналіст Юрій Макаров.

Окрім завжди якісних новин, варто відзначити ряд нових проектів, які вдалося запустити цієї осені, не зважаючи на діру в бюджеті компанії в 25% та постійні структурні зміни. Наведу лише кілька з них:

"ЧереЩур" – український варіант Late Night Show із неперевершеним Майклом Щуром. Гості програми – зірки та селебрітіс, на екрані панує тепла атмосфера, а в студії постійно знаходиться Заслужений академічний симфонічний оркестр Українського радіо.

"Культурна афіша здорової людини" – огляди та анонси культурних подій у різних областях України. Серед великого розмаїття заходів у Києві та регіонах (в тому числі неякісних, радянських, пропагандистських) команда проекту обирає лише ті, які коректно репрезентують Україну і поєднують нашу культуру з міжнародним контекстом. Щоразу знімається на новій локації важливого культурного об’єкту.

"Лайфхак українською" – дуже нетривіальна спроба розвинути навички глядачів правильно спілкуватися укранською мовою. Без нудних правил та менторства, у форм життєвих сценок, ведучий Дмитро Хоркін розбирає типові мовні помилки, виправляє суржик та підказує, як збагатити своє мовлення.

"Розсекречена історія" – проект про таємні сторінки минулого нашої країни, невідомі факти її творення та радянські міфи, яких за 25 років досі повністю не вдалося позбутися. Більшість глядачів, переконаних, що добре знають історію, здивує Олександр Зінченко, розкриваючи нові приховані факти нашого минулого.

"Складна розмова" – ток-шоу у стилі hard-talk. Від політиків вимагають відповідей на складні запитання про реформи, дотримання політичних обіцянок, статки тощо. Гострі запитання мають на меті не дати гостям програми почуватися зручно в комфортному для них середовищі питань і говорити правду.

Важливий нюанс: суспільне радіо й телебачення більше не зобов’язані висвітлювати діяльність органів влади – урядовців, губернаторів чи депутатів.

Журналісти самостійно, керуючись стандартами професії, оцінюють суспільну значущість подій та висвітлюють їх.

Разом з тим, це не означає, що депутат, урядовець чи губернатор не зможе потрапити в ефір суспільного. Отримавши запрошення, посадовець має бути готовий до гострих запитань та обґрунтованої критики.

Ця зміна зовні може видатися "легкою", втім вимагає, передовсім, наявності журналістів, які здатні й готові задавати гості запитання, а також зміни ставлення з боку представників органів влади, наприклад, народних депутатів, які звикли користуватися застарілою та несумісною з законом про суспільне мовлення нормою про двадцять хвилин для виступу на державному телебаченні.

УКРАЇНСЬКЕ РАДІО – ГОЛОВНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ РАДІОКАНАЛ КРАЇНИ

Українське радіо має кращу стартову позицію. На тлі втрати ліцензій "Радио Вести" та занепаду "Радіо Ера" (яке щойно змінило власника, запуск оновленого радіо очікується наступного року), Перший канал Українського радіо залишається чи не єдиним розмовним радіо в державі.

Незважаючи на зруйновану дротову мережу, яка після приватизації "Укртелекому" виявилася непотрібною олігархічному власнику, суспільне радіо бореться за свого слухача.

Після Революції Гідності Національна рада з питань телебачення і радіомовлення згадала про обов’язок розбудувати FM-мережі суспільного радіо, таким чином Перший радіоканал отримав зручну FM-частоту майже в кожному обласному центрі. 

Парадоксально, що у містах, які становлять особливий інтерес для країни-агресора – Одесі та Харкові – Українське радіо досі не мовить на FM-хвилях.

Новий генеральний продюсер радіо Дмитро Хоркін оголосив, що в першому радіосезоні, який розпочнеться 4 вересня, радіо позбудеться "колгоспності" в ефірі, і відтепер Перший канал орієнтуватиметься на слухачів, котрі приймають рішення: про свою родину, свій бізнес чи свою країну.

Такого позиціонування бракувало усі роки незалежності, саме тому радіоканали з російським корінням легко приживалися на українському ґрунті.

Україні довго бракувало професійного українського розмовного радіо, і суспільне має зайняти цю нішу. У першому сезоні слухач почув.

Новий візуальний стиль Українського радіо

У вечірній та ранковий суперпрайм на Українському радіо звучать динамічні радіо-шоу зі свіжими голосами та включеннями.

У денний час в ефір повернулися знайомі голоси Галини Бабій та Романа Коляди, яких відтепер можна ще й побачити: із vision-студія УР щодня прямий ефір транслюється на телеканалі "UA:Перший".

У вечірній пост-прайм повернулася розширена прямоефірна "Громадська хвиля", яку спільно виробляють Українське радіо та Громадське радіо.

Окремо варто відзначити нові спецпроекти: антикорупційний спецпроект Українського радіо з Наталкою Соколенко – "Коло доброчесності", та авторський проект Ірини Славінської "Права людини понад усе".

Лише за перший квартал роботи в оновленому форматі Перший канал Українського радіо став по-справжньому головним інформаційним радіоканалом країни.

Самміт G20 не просто обговорювали в ефірі, а транслювали із коментарями експертів (УР має ексклюзивний доступ до прямих трансляцій Європейської мовної спілки, як її співзасновник).

Під час вибухів на військових складах у Калинівці в ефір дзвонили місцеві мешканці, крім того, кореспонденти на місці постійно готували репортажі.

За 10 після вибуху на Бессарабській площі з місця події вже вийшов в ефір кореспондент УР з терміновим повідомленням, а ще за кілька хвилин відбулося включення із представником Національної поліції.

Це здається нормальним для будь-якого інформаційного каналу, але налагодити таку роботу в старій, ще не до кінця реформованій структурі, коштувало неймовірних зусиль.

Успіх суспільного радіо відзначають не лише друзі, а й конкуренти мовника: директор-президент ICTV Олександр Богуцький на форумі National Media Talk на початку листопада зізнався, що слухає Українське радіо, і йому подобається оновлений формат.

Радіо стало найбільш наочним та оперативним успіхом реформи.

Разом з тим, прикрою в масштабах країни виглядає мережа поширення сигналу радіо "Промінь" та "Культура", які можна почути переважно на УКХ.

Суспільне радіо вже давно чекає на звільнення частот, які зараз використовує аналогове телебачення. Вимкнення "аналога" відкладають з року в рік, цьому протидіють великі медіа-групи, що використовують мережі колишніх УТ-2 та УТ-3.

Очевидно, власники цих каналів прагнуть приберегти перевагу в доставці сигналу під найближчі вибори. Тому, за можливість дістатися до слухача Українському радіо ще доведеться поборотися.

У найближчий час боротьба триватиме за звільнені частоти радіомереж "Українського медіа холдингу". Компанії, пов’язані з олігархом-втікачем Курченком, втратили ліцензії на мовлення, між іншим, через ще одну важливу медіа-реформу – запровадження вимог щодо прозорості медіа-власності.

Втім, головна боротьба відбувається не за рейтинги та частоти, а за довіру слухача й глядача. І це принципова відмінність від решти каналів.

Як і в західних країнах, особливу цінність мають новини суспільного мовлення. У час екстраординарних подій із високим ризиком маніпулювань – масових протестів, корупційних скандалів, виборів чи референдуму – є привід увімкнути суспільне, яке має високу репутацію в очах аудиторії: тут вам не нав’яжуть "правду" замовника, а викладуть всі думки та факти, висновки – робіть самостійно. 

СТАЛІСТЬ ФІНАНСУВАННЯ – ОДНА ІЗ ПІДВАЛИН РЕДАКЦІЙНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Очевидним є факт: замовляє музику той, хто платить.

Якщо на приватних каналах платить власник, як правило олігарх, який очікує конвертувати гроші за звичним ланцюжком "ЗМІ – партія – виконавча влада – держпідприємства – особисте збагачення", то суспільне мовлення фінансується із податків громадян.

Таким чином "відробляти" воно нікому не повинне, окрім самих громадян, забезпечуючи їх достовірною та надійною інформацією.

Фінансування із загального фонду держбюджету, яке обрав український законодавець, не є найкращою моделлю. Адже несе ризик втручання чиновників у процес виділення коштів, і є непрямим способом впливу на незалежність мовника.

У перший же рік реформи суспільне мовлення стикнулося із недофінансуванням: із коштів, передбачених законом про суспільне мовлення, Кабмін та народні депутати виділили лише 75%, нестача перевищує 300 млн грн.

Журналісти працюють на застарілому обладнанні – досі використовують переважно касетні камери – і оновити його з таким дефіцитом не вдасться, а отже перевага "яскравої картинки" залишатиметься на каналах олігархів.

Втім, іще влітку ефірі програми "Свобода слова" на ICTV прем'єр хвалився власним внеском в реформування державних телерадіокомпаній та обіцяв повне фінансування: "Уряд і я, як прем’єр-міністр, повністю підтримуємо створення НСТУ. Хочу підкреслити: копійка в копійку, гривня в гривню. Всі потреби НСТУ, як вимагається законом, будуть профінансовані".

При розгляді змін до Держбюджету-2017 в липні Верховна Рада навіть не винесла відповідну поправку на голосування.

Але значно більшим шоком став внесений на початку вересня в Раду проект Держбюджету-2018, який урізає вдвічі бюджет суспільному мовленню.

На самому початку реформи НСТУ просто перекривають кисень, і очевидно планують "закрити рота" вже в найближчий рік.

Офіційно ніхто не скаже чому, а неофіційно дають зрозуміти, що керівництву держави вже недовподоби програми розслідувань, які виходять на "UA:Першому".

За виконанням норми закону про фінансування суспільного мовлення слідкує не лише громадянське суспільство, а й міжнародна спільнота. Після внесення проекту Держбюджету на наступний рік чимало європейських дипломатів висловили своє розчарування і обурення різкою зміною курсу Уряду з підтримки НСТУ та спробу її фінансово покарати.

Але жодного зрозумілого обґрунтування такого кроку від уряду так і не прозвучало. Ми досі чекаємо на пояснення прем’єра: хто дав наказ перекрити кисень суспільному мовленню?

У найближчий час нам доведеться розпочати серйозну кампанію за зміну моделі фінансування суспільного мовлення.

Чинна модель фінансування, що передбачає щорічне виділення на потреби суспільного мовлення 0,2% від видатків загального фонду держбюджету за попередній рік, із самого початку роботи реформованої компанії довела свою неспроможність.

Можливості втручання політиків у процес виділення коштів суспільному мовленню мають бути максимально обмежені, адже це одна з головних передумов редакційної незалежності.

У Литві, наприклад, перейшли від фінансування із загального фонду, до спецфонду – спрямували надходження від одного з існуючих податків на діяльність суспільного мовлення.

Таку систему в перспективі доцільно запровадити і в Україні.

Створення нової інституції – суспільного мовлення, що слугуватиме глядачам та слухачам замість олігархів – поза сумнівом, одне з найсерйозніших тектонічних зрушень серед українських реформ.

Попри шалений спротив системи вдалося пройти шлях злиття державних телерадіокомпаній, вистояти при спробах політичного тиску і обрати першого керівника суспільного мовлення, який отримав кредит довіри для системних змін.

Нове керівництво компанії приводить "крейсер" до ладу – розпочалися масштабні структурні перетворення та програмне оновлення, на жаль це потрібно робити прямо на ходу: закон не передбачив можливості "зайти до верфі", призупинивши роботу на час змін.

Пріоритет коштів для реформованих інституцій – нового хребта держави – не має ставитися під сумнів.

Від нових інституцій, заснованих на нових цінностях, напряму залежить успіх всієї країни.

Саме тому українці, в чиїх інтересах і працює суспільне мовлення, пильно слідкують за готовністю влади виконати взяті зобов’язання щодо фінансування каналів суспільного мовлення, яким можна довіряти.

Вадим Міський,

секретар Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, керівник відділу адвокації РПР

"Українська правда.Життя"