Наводимо уривки з виступів учасників засідання. 

Роман ШУТОВ, програмний директор ГО «Детектор Медіа»: 51 відсоток українців не помітить ніяких змін, якщо зникнуть місцеві ЗМІ. Це свідчить про те, що дійсно місцеві ЗМІ не займають належне місце в системі інформаційного споживання громадян. Чому так? Місцеві ЗМІ не представляють місцеву громаду так, як мали представляти. Вони не є для людей джерелом інформації, яка дійсно потрібна людям.

Мария ДАВЫДЕНКО, журналистка, директор информационного агентства «Вчасно»: Наверное, процентов 80 всех региональных СМИ на сегодняшний день работают по старинке. Я хочу сказать о качестве контента. Почему читатели не хотят читать? Может быть, там и есть новости, которые их интересуют. Но эта новость написана в стиле заметки 80-х годов. Когда сегодня развиваются соцсети, развиваются Интернет, люди естественно большую часть информации получают именно из этих источников. Никто не читает все, что написано старым языком. А СМИ, которые дают такой контент, очень много. И это одна из причин, почему не хотят читать. Потому что они устарели. И, к сожалению, кто не может, а кто не хочет развиваться дальше. Вот в этом есть проблема.

Юлія ОГДАНСЬКА, редактор незалежної газети «Новини Сватівщини»: Не всі редакції займаються самоосвітою. Зараз можна їхати займатися. Я скажу, що наш колектив не має того місяця, щоб ми не поїхали навчатися. А то й двічі на місяць. Але не всі це роблять і розуміють у цьому потребу.

Володимир КІПЕНЬ, директор Донецького інституту соціальних розслідувань і політичного аналізу: Значною мірою засоби масової інформації є нецікавими, тому що вони не вписуються в ключовий контент потреб і інтересів громади. Немає корупції. Корупції, як теми, на місцях немає. І інших гострих тем.

Роман ШУТОВ: Ми говоримо про те, що їхній контент недостатньо якісний, про те, що вони далекі від потреб аудиторії і не знають свою аудиторію. Але, шановні колеги, давайте подивимось реальності у вічі. В якому стані зараз перебувають місцеві ЗМІ? ЗМІ в Україні не були прибутковими ніколи. Вони завжди рахують копійки і живуть за рахунок дотацій: або спонсорських, або власника, або за рахунок цієї ж джанси пакету вони і живуть. Бідність спричиняє те, що немає ринку реклами, бідність спричиняє те, що аудиторія цих ЗМІ не спроможна платити за інформацію. Тобто, ці ЗМІ не можуть продати себе аудиторії. Але бідність ще має наступний наслідок – погана комплектація кадрами і якість кадрів. Вибачте, але коли в редакції радіо працює дві людини, і вони мають забезпечити цілий день ефіру, про які журналістські розслідування може йти мова, про яку якісну проробку опрацювання якихось складних тем може йти мова.

Володимир КІПЕНЬ: Звичайно, ресурси важливі. Відсутність їх – факт доконаний. Скажіть, колеги, були ситуації, коли ресурсів було достатньо? Чи будуть ситуації, коли ви скажете: Все, ресурсами ми забезпечені. Отже, проблема ресурсів – це проблема часткова. Проблема більш глобальна для місцевої. Регіональної, журналістської спільноти – це проблема відсутності бачення своєї нової ролі і нових можливостей. Це є ключова проблема. Тому що сьогодні регіональна журналістика в своїй масі – це все-таки вторинності.

Андрій ШАПОВАЛОВ, директор ТРК «ЛОТ»: Аби робити аналітичні матеріали або фахові інтерв’ю, треба мати фахівців високого рівня. Нажаль, через конфлікт, що відбувся, велика кількість вимушених переселенців покинула, і серед них було багато журналістів. Але це не говорить про те, що не можливо зробити успішну компанію, успішну газету, успішне ЗМІ навіть на цих територіях.

Володимир КІПЕНЬ: Картинка, яку подають засоби масової інформації, суттєво деформована. І моніторинги, які ми не один рік ведемо, відносно змісту і тематики передач, говорить про те, що такі речі, як проблеми військового протистояння, проблеми, пов’язані із зовнішньою агресією і тероризмом, проблеми, які відносяться до місцевої корупції, проблеми, які стосуються реалізації в своїх громадах тих реформ, які проходять з тою чи іншою інтенсивністю і ефективністю в Україні, вони на узбіччі висвітлення., вони часто у журналістський фокус не попадають. Значна частина журналістів і засобів масової інформації звикла служити не громаді, а служити владі або місцевим топ-політикам чи місцевим олігархам. Редакційна політика, яка ставить в пріоритет такий підхід , не особливо буде цікавитися цими гострими речами, які турбують більшість людей.

ЖУРНАЛІСТКА: Навіть озброєним конфліктом, навіть війною?

Володимир КІПЕНЬ: Виходить, що так. Звичайно, тут немає однозначного питання. Можливо є певна психологічна стомленість і відсторонення від проблем війни і миру в регіоні – це ніби як своєрідна психологічна реакція захисту організму від тих страхів, жахів, які вже кілька років несе конфлікт регіону і країні. Можливо, це виправдання. Але журналістика – це не гламурна комфортність, журналістика – це нерв суспільства. І навіть тоді, коли болить, має чітко реагувати на те, що турбує громади, що турбує людей, чим вони переймаються, чим живуть.

«Донбасс медиа»

Фото: Сергій Савченко, National Media Talk