Василь Шандро: Почнемо, напевно, із загальної картини.

Діана Дуцик: Ми припускаємо, що деякі висновки цього дослідження були би характерні і для інших регіонів. Повертаючись до нашого дослідження, польовий етап тривав у серпні-вересні, тобто це свіжі результати. Це було якісне дослідження, не кількісне. Ми провели 9 фокус-груп і 48глибинних інтерв’ю з включеним спостереженням ( ми проводили ці інтерв’ю в сім’ях, вдома, в комфортних умовах, за участі кількох членів родини. Для нас було важливо бачити людей в звичних для них умовах, розуміти, що вони дивляться (можливо, фоново включений телевізор чи радіо, можливо, є якісь газети вдома). Ми хотіли побачити людей в максимально комфортних для них умовах і поговорити з ними відверто. Насправді результати цього дослідження є, напевно, досить сумні і неочікувані для багатьох. Я думаю, що результат є, напевно, неочікуваним не лише для самих медіа і журналістів, а й, очевидно, для інших стейкхолдерів (або учасників процесу), які працюють в регіоні. Це і громадські організації, і донори, і органи державної влади. Цей звіт мав би змусити всіх переглянути своє ставлення до проблем, які є в регіоні. Що він показав? Він показав передусім наявність тотальної недовіри до всього: і до медіа, і до інститутів влади, і до політикуму. Я на презентації говорила про те, що російська пропаганда тут досягла головної цілі: вона дезорієнтувала населення і зруйнувала довіру.

Я зацитую дві фрази з фокус-груп, які характеризують все дослідження. Одна з них про довіру: «Не верю! Ни единому слову». Ще одна фраза: «Поймал радио «Чечня свободная», а Украины нет». Це характеристика того інформаційного поля, яке є на підконтрольній Україні території Донецької та Луганської областей.

Треба розуміти, що навіть громадяни, місцеві жителі, говорять, що вони не задоволені тим контентом, які отримують з центральних та регіональних медіа.

Тетяна Трощинська: Чим саме не задоволені? Не про них?

Діана Дуцик: Так, не про них. Їх там немає, вони себе там не бачать. Характерна фраза, яка звучала: «Ви показуєте чиновників, а не людей». Навіть якщо об’єктивно підходити до оцінки медіа, то я можу сказати точно, що за нашими моніторингами регіональні медіа – це велика кількість паркетних матеріалів і джинси. Людина, на жаль, не є центром уваги наших медіа. Люди це дуже чутливо сприймають. Це відштовхує їх від медіа.

Люди сприймають потоково всі ЗМІ, вони не розрізняють їх. Вони можуть знати, що  «Інтер» належить одним олігархам, «1+1» іншим, але вони споживають інформацію, не акцентуючи увагу на власниках. Вони просто перемикають канали.

Людям не вистачає позитиву, реальних позитивних прикладів.

Коли ми говорили про різницю між українськими та російськими медіа, то вони теж казали про те, що в російських ЗМІ більше позитиву. Вони говорять про те, що російські ЗМІ брешуть менше. Найбільшу недовіру викликає інформація, пов’язана з бойовими діями.

Люди ототожнюють сьогодні журналістів і політиків. Вони від журналістів очікують вирішення всіх їхніх проблем.  

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.