В презентації Інституту демократії імені Пилипа Орлика «Інформаційний простір України: четвертий рік війни», оприлюдненій у червні 2017 року, йдеться про те, що на окупованих територіях Донецької та Луганської областей сепаратисти значно посилили свій інформаційний вплив і продовжують це робити. Точніше кажучи, російські окупанти за допомогою колабораціоністів нарощують свої інформаційні потужності в геометричній прогресії, у той час як Україна робить це в арифметичній.

Крім тактичних завдань та оперативних планів російської пропаганди, така активність має дві стратегічні цілі. Перша – втягнути Україну в перегони інформаційних «озброєнь». Росія – країна з усе ще сильним економічним потенціалом і діє тут за принципом, відображеним у народній приказці: «доки товстий сохне, тонкий здохне». Друга ціль – створити таку незворотну сукупність семантичних впливів на психіку мешканців ОРДЛО, при якій вона стане їхньою новою ідентичністю. І, відповідно – змінюватиме їхню соціальну поведінку.

Зупинимося детальніше на новій ідентичності та наслідках таких впливів. Перша фаза – це депривація — психічний стан, коли людина не має змоги задовольняти деякі свої основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу. Обставини війни впливають на людей незалежно від їхніх переконань, оскільки ситуативно зменшують економічні можливості та традиційні соціальні перспективи, перекреслюють життєві плани.
Депривація створює «від’ємний тиск» в когнітивній сфері людини, спричиняючи дискомфорт і поступову невротизацію особистості. Це не поширюється на людей, які за різних обставин мали звужені потреби в інформаційному обміні. Це може бути об’єктивно ситуативна причина (в’язні тюрем), вікова (похилий вік і фізіологічні порушення когнітивної сфери) або наслідок психологічних установок (сектанство і споріднені впливи) чи соціальна дезадаптація (наркоманія, алкоголізм).

В інших соціальних груп, особливо у молоді, потреба в можливості розширювати інформаційний простір є базовою.

І створення «від’ємного» інформаційного тиску призводить до його вирівнювання шляхом пошуку і поглинання тієї інформації, яка за форматом і засобами доставляння схожа на попередню. Раціональний компонент вибору тут зводиться до мінімуму, оскільки в умовах депривації альтернативи не існує, а свідомо і безальтернативно відмовитися від деструктивної інформації можуть лише одиниці.

До того ж в умовах взаємної недовіри неучасть в соціальній комунікації (тобто необговорення поточних медіа-новин) підвищує фактор особистого ризику. Історично це доведено численними поламаними долями дисидентів в СССР.

Друга фаза – це поступова заміна поведінкових кодів (атитюдів). Тобто спершу формально людина включається в існуючий у довколишній реальності комунікативний процес , нехай навіть пасивно і з внутрішнім відчуттям недовіри. Але це, як з неякісною, хоча в принципі і стравною їжею.

Людина знає, що вона купує неякісний продукт, але фінансові обставини і поки ще міцний шлунок роблять її вибір саме таким. Людина тішить себе думкою, що наступного разу при нагоді вона споживатиме щось краще.

Але цього «наступного разу» фактично ніколи не трапляється. Тому що оточуючі поводять себе так само, і переживати фінансовий та соціальний дискомфорт заради уявного (оскільки організм не реагує на здорову їжу з такою швидкістю і з таким ефектом, як , наприклад , алкоголь) оздоровлення – нема ніякого очевидного сенсу.

Так само, як моторика фізичних рухів тіла поступово перетворюється в навик і умовний рефлекс (спортсмени, військові, тощо), так і акцептація певних інформаційних мемів призводить до більш глибокої зміни поведінки.

В психіці відбуваються зміни на рівні патернів (англ. Pattern від лат. Patronus – модель, зразок для наслідування, шаблон). Це стійке, контекстно зумовлене повторення людиною власної поведінки або мислення для досягнення певних результатів.

Патерн – базова одиниця несвідомого, один виділений мимовільний «порух душі». Можна виділити три аспекти зміни патерну під впливом масованої пропаганди:
а)Міняється шаблон соціальної поведінки.
б)Тексти і телепередачі використовуються для наведення трансу і створення фальшивих відчуттів через гіпнотичні навіювання.
в)Міняються звичні послідовності групових дій і їхні результати.

Зупинимося детальніше на останній тезі.

Стилістика, технологія і стратегічні завдання російської пропаганди в ОРДЛО мають своїх попередників і людину, яка точно знала і знає, як їх втілювати в життя. Це технології комуністичної пропаганди після Другої світової війни в так званій Німецькій Демократичній Республіці.

У Східній Німеччині радянська окупаційна зона складалася із п’яти земель: Мекленбург-Передня Померанія, Бранденбург, Саксонія, Саксонія-Ангальт і Тюрингія. Після відмови радянського уряду від союзної контрольної ради у 1948 році, радянська адміністрація сприяла розвитку окремого соціалістичного уряду в своїй зоні. Після смерті Сталіна Хрущов відкинув возз’єднання як еквівалент приєднання Східної Німеччини до Заходу, і возз’єднання було неможливим до падіння НДР у 1989 році. При цьому не було створено нової держави, а на повернених територіях була введена в дію конституція ФРН 1949 року. На теренах колишнього НДР були відтворені п’ять нових земель, і об’єднаний Берлін також був проголошений самостійною федеральною землею.

Капітан КГБ Володимир Путін служив у Дрездені, жив в будинку разом з іншими родинами радянських кагебістів та східнонімецької Штазі (Міністерства державної безпеки). Його близьким приятелем по Штазі був генерал-майор Хорст Бем, який покінчив життя самогубством у 1990 році. Про страхи Путіна перед настанням демократії написано чимало, зосередимося на технологіях Штазі, добре знайомих Путіну. Ось приклад.

У 1976-му році Штазі запускає цілком таємну програму Zersetzung, чию назву перекладають як «розклад» або «біодеградація». Вона передбачала руйнування негласними методами кар’єри, приватного життя, самої особистості політичних активістів, щоб не дати їм можливості, сил і часу протистояти радянському окупаційному режиму та його східнонімецьким колаборантам. У цьому владі допомагала армія таємних агентів і інформаторів, число яких у 1975- му році досягло 200 000, тобто 1% від населення країни. Після об’єднання Німеччини у 1989 році персональні досьє на громадян ФРН та НДР з архіву Штазі стали досяжні усім зацікавленим мешканцям Німеччини. Підземні тунелі з архівами Штазі розташовані на загальній площі понад сто кілометрів.

Цитата з інструкції Міністерства держбезпеки НДР №1 / 76:
«Затвердженими методами “біодеградації ” є:
• Систематична дискредитація шляхом поширення правдивих, таких що перевіряються і водночас неправдивих, але правдоподібних заяв, які мають на меті зганьбити особистість.
• Систематична організація провалів в роботі і соціальному житті для знищення впевненості суб’єктів в собі.
• Цілеспрямоване руйнування системи переконань, пов’язаних з певними ідеалами і прикладами для наслідування, створення сумнівів у правильності своєї точки зору.
• Створення в групах і організаціях атмосфери недовіри, взаємної підозріливості та суперництва за допомогою використання слабкостей деяких з їхніх членів … »

Подібні інструкції і технології, включно з каральною психіатрією та злочинними експериментами по контролю над свідомістю, призвели до поступової зміни патернів поведінки, які сумарно були названі «остизацією» від слова «ост» – «схід».

Після воз’єднання Німеччини й перших місяців ейфорії стало очевидним, що «оссі» вже сильно відрізняються за своїми життєвими преференціями, поведінкою, побутовими звичками та світоглядом від західних німців.

Цей поділ існує і до сьогодні, незважаючи на те, що на адаптацію ГДР і повернення «оссі» до притомного стану було витрачено в перерахунку на сьогоднішні гроші 1 трильон 300 мільйонів євро.

Ностальгічне бажання східних німців повернутися в тоталітарне минуле отримало назву «остальгія», термін було взято у німецького митця Уве Штаймле. Комуністична пропаганда не насаджувала там почуття провини за гітлерівські часи, а просто використовувала ті самі прийоми, замінюючи Гітлера на Сталіна, і словосполучення «фюрер Сталін» цілком побутувало в післявоєнній НДР. Тобто вождизм і мінімізація ролі особистості робили управління масами легким і контрольованим.

Сучасна російська пропаганда в ОРДЛО, її тренди, повністю копіює стилістику пропаганди НДР. Лише замість гітлерівських часів згадується героїчне радянське минуле, нівелюються комуністичні злочини перед людством, і фюрер Сталін-Путін займає своє логічне місце у цій світобудові.

Можна говорити про те, що четвертий рік окупації українських територій започатковує саме такий процес незворотніх змін в атитюдах (поведінкових установках). Оскільки в середньому базові зміни в соціальній поведінці настають приблизно через 2, 5 роки, якщо соціальне середовище і його інформаційне поле змінюються стрімко і радикально (наприклад, тюремне ув’язнення). У нашому випадку маємо справу з інформаційною агресією.

Якщо 45-річна окупація сходу Німеччини дала такі наслідки, подолання яких, і далеко не остаточне, зайняло понад 20 років і астрономічну суму коштів, то українська версія воз’єднання (якщо вірити фантастичній версії про виведення російських військ ближчим часом) мала би зайняти на порядок менше часу і коштів. Звісно, якби до цього ще додати німецьку ретельність і послідовність .

При відсутності означених національних рис і безумовній відсутності потрібних коштів (навіть при так само фантастичному припущенні інвестиційних кредитів на відбудову невідомо чого) адаптація цих людей до загальноукраїнської реальності займатиме довгі роки.

Це те, що треба розуміти в сучасному інформаційному протиборстві сторін і бажанні України заощадити на ньому або відбутися демонстративними, формальними заходами. При відсутності в них сильної політичної волі, відокремлення аналогічної проблеми Криму і її замовчування взагалі.

Наслідки дезадаптації мешканців ОРДЛО і соціальні конфлікти внаслідок цього вимагатимуть значно більше коштів на їхню амортизацію, ніж зараз намагаються заощадити.

Олег Покальчук, соціальний психолог