Учора відбулася презентація документального фільму про Богдана Гаврилишина
Дія 30-хвилинного документального фільму відбувається в одному селищі Тернопільської області – Коропці, - в один день і, фактично, навколо однієї людини. Коропець – унікальне селище (до речі, наступного липня селище готується відсвяткувати 550-річчя з дня отримання Магдебурзького права), можливо, єдине, де влаштовуються Всесвітні конгреси земляків. Як зауважив „Телекритиці” сільський голова Коропця Степан Скрипник, тільки у 1996 році З’їзд зібрав вихідців села із 40 країн світу. Один з них – Богдан Гаврилишин. Кіногрупа використала приїзд Богдана Гаврилишина із сім’єю до рідні у село на Великдень разом із поважним гостем – повноважним послом Швейцарії в Україні паном Жаном Франсуа Каммероном, за фінансової підтримки якого у ті ж дні відбулося відкриття у місцевому ПТУ комп’ютерного клубу. Героєм картини мав би стати власне сам Богдан Гаврилишин – відома в Україні та світі людина, дійсний член Всесвітньої академії наук і Римського клубу, президент фундації „Відродження” в Женеві, голова наглядової ради Міжнародного центру перспективних досліджень і міжнародного менеджменту у Києві. Фільм і задумувався, як документальна історія про звичайного сільського хлопця, що волею долі та власним талантом став людиною світу. „Але, фактично, - сказав під час презентації стрічки Богдан Гаврилишин, - це фільм про село, що підживлює еліту, про понівечені долі людей, яких нищили і вивозили з рідного дому, але яких не можна знищити”. Важка доля спіткала й родину пана Богдана: старша сестра пішла в УПА. Коли дійшла чутка про її смерть, то сестри через страх репресій за зв"язки з "ворогами" нової влади, боялися навіть зізнатися у родинних стосунках й поховати дівчину. Богдан з батьком виїхав до Німеччини під час Другої світової війни, й зміг відвідати батьківщину аж у сімдесят першому році, вже по смерті матері.
Б.Гаврилишин вважає, що цей фільм мав би стати можливістю подивитися на Україну з точки зору її перспектив. „ Я сам, на жаль, не живу весь час на Україні, - говорить він, - бо як поживу задовго, тоді ці проблеми (а їх ми маємо чимало) набирають завеликої питомої ваги. І тоді я менш оптимістичний і не дивлюся у наше майбутнє з такою вірою. Ще й дотепер ми відчуваємо тягар колонії, якою ми були. Треба і зміна поколінь, і жінок у владі побільше, бо вони, на відміну від чоловіків, краще розуміють життя. У необхідності бачити і думати про перспективу є виклик і для сучасних ЗМІ в Україні”. Інф. „Детектор медіа”
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ








