Як інструктор став волонтером

В’ячеслава Волка було поранено 6-го липня під час навчання резервістів Збройних сил України на дворі Саксаганського районного виконкому міста Кривий Ріг. На події працювали близько десятимісцевих журналістів, в тому числі знімальна група «Першого Криворізького» у складі оператора та фотографа В’ячеслава Волка та редакторки ресурсу Софії Скиби.

“Близько 11.30 один із військових запропонував зробити кілька постановочних кадрів, — говорить Софія, — Я запропонувала себе, але сказали, що жінка не годиться, і я спитала у Слави. Він погодився, його роль була в тому, щоб підійти до райради, бути у ролі провокатора, спитати, чому не пускають і так далі. Він виконав цю роль, і хлопці, їх, здається, було троє військових, заламали його, і був один постріл вгору. Потім вони його завели всередину виконкому. І буквально через декілька секунд всі, хто був на вулиці, почули глухий постріл».

На відео іншого місцевого ресурсу «Первый городской» можна побачити процес постановки. Інструктор Ігор Петренко підійшов до завдання занадто реалістично і у В’ячеслава крізь посміх виривається сварка. На відео з камери спостереження видно, що всередині виконкому вправа, яка планувалася як постановка для телекамер, продовжується. Тут чути постріл, але не видно як саме це відбулося. Пізніше стане відомо, що постріл відбувся із пістолета Glock з бойовими набоями, який не зареєстрований на Петренка.

В’ячеслава було доставлено до криворізької міської лікарні №2 з наскрізним вогнепальним пораненням у шию. Коли В’ячеслава стало можливо транспортувати, його перевезли до обласної лікарні імені Мечникова, що у Дніпрі. «Куля зруйнувала шостий шийний хребець. Тетрапарез, тиск без мезатона падає до нуля. Дихає за нього апарат ШВЛ», — повідомив головний лікар Сергій Риженко.

Підозрюваного інструктора було затримано того ж дня, а 7-го липня суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів із правом застави у розмірі 400 тисяч гривень. Оперативне командування “Схід” Збройних сил України зазначило, що інструктор, який поранив оператора, є волонтером і не має відношення до ЗСУ. За фактом події до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за статтею 128 Кримінального кодексу України (“Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження”) і за частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу (“Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”).

10-го липня, на прес-конференції із військовим комісаром Саксаганського районного військкомату Кривого Рогу Олександром Бритвичем, стає відомо, що у правилах проведення військових навчань існують величезні прогалини. “Сертифікатів, які підтверджують кваліфікацію у методичній підготовці просто не існує. Для того, аби стати інструктором-волонтером на навчаннях достатньо бути членом громадської організації та мати досвід бойових дій. Але присутність підозрюваного Ігоря Петренка у зоні АТО не може ніхто підтвердити”, — заявив Олександр Бритвич. За іншою, непідтвердженою версією, Ігор Петренко у 2014-му році вступив до лав добровольчого батальйону «Азов», відповідно, жодних документів про участь в АТО мати не міг. Військові не змогли чітко назвати людей, які обрали та запросили його в якості інструктора.

18-го липня Ігоря Петренка випустили під заставу. Раніше підозрюваний заявляв, що у нього немає грошей на її внесення. Хто саме вніс 400 тисяч, журналістам досі не вдалось з’ясувати. За неофіційною інформацією – гроші вніс адвокат підозрюваного, а збирали їх по друзях і знайомих Ігоря Петренка.

Довіра до військових на нулі

Зараз родина В’ячеслава збирає кошти на подальше лікування у ізраїльській клініці Шиба. Її спеціаліст Арьє Вольнер прибув до Дніпра для огляду В’ячеслава. Лікування має проходити у три етапи – стабілізація хребта та видалення осколків, запуск другої легені та довга реабілітація. За попередніми оцінками для цього потрібно 200 тисяч доларів. Про лікування чи реабілітацію у медзакладах МО дружина В’ячеслава Інна знає лише з новин: “З нами військові не виходили на зв’язок. Я не знаю яку саме вони готові надавати допомогу, все що мені відомо – це те що я прочитала в Інтернеті, втім конкретних пропозицій не поступало. Зараз ми активно збираємо 200 тисяч доларів, просимо про допомогу всіх, хто може долучитися, у нашої родини таких грошей немає”.

Тим часом журналісти та активісти написали колективного листа до міністра оборони Степана Полторака.

“Розібратися в тому, що відбулось, має слідство, та вже сьогодні очевидно: правила, які регламентують безпеку журналістів та взагалі цивільних людей під час навчань, мають бути переглянуті”, – йдеться у листі.

Автори листа наголосили, що журналісти є незахищеними не тільки фізично, як В’ячеслав Волк, а й репутаційно, як редактор сайту “Перший Криворізький” Софія Скиба, яку після інциденту почали звинувачувати в тому, що її дії призвели до поранення оператора.

Національна спілка журналістів України звернулася до Міністерства оборони України, із вимогою взяти на повне забезпечення лікування та реабілітацію В’ячеслава Волка. “Також родина журналіста, яка виховує малолітню дитину, має отримувати компенсацію, пов’язану з втратою працездатності батька”, — йшлося у листі. У відповіді МО повідомило, що готове взяти на себе лікування В’ячеслава у будь-якому з шпиталів України, підпорядкованих міністерству. Але визнання власної провини у листі так і не відбулося.

“Другорядні питання”

Як бойова зброя опинилась на навчаннях? Чому людина, яка має інструктувати, поводить себе настільки жорстоко? Чому вправа, що планувалась як постановочна для телекамер, продовжується всередині виконкому? Це перші питання, які виникають при ознайомленні з цією історією і вони в компетенції розслідування.

Інцидент викрив величезну низку проблем у відносинах між військовими та журналістами – і не лише офіційного характеру. Є проблеми, про які більшість досі не готова цивілізовано дискутувати.

“Мене в цій історії найбільше непокоять три речі, — коментує подію медіакритик, викладач УКУ та журналіст Отар Довженко, — По-перше, те, що ми так і не маємо відповіді, чому і навіщо чоловік вистрелив із пістолета в іншого чоловіка. «Недбале поводження зі зброєю» – це не відповідь. Я дуже сумніваюся в тому, що такі дії можуть бути трагічним збігом, і мене дивує, що мотиви злочинця намагаються зобразити як другорядне питання в порівнянні з глобальним “хто винен”. По-друге, що журналістів намагаються зробити крайніми – мовляв, вони все зініціювали і тому в усьому винні. Це частина криворізьких політичних розбірок, і для політиканів та їхніх технологів трагедія стала лише приводом звести порахунки. І це просто ницо”.

Керівником ресурсу “Перший Криворізький” є Олег Горовий, який у 2015-му балотувався на місцевих виборах від партії “Укроп”. Те, що ЗМІ, підконтрольні “Опозиційному блоку”, не пропустили змоги використати ситуацію для чергового політичного раунду, також характеризує і стан медіа-галузі у Кривому Розі.

Найбільш складним для дискутування аспектом залишаються взаємовідносини між журналістами та військовими.

Секретар НСЖУ Сергій Головченко прокоментував лист Міністерства оборони наступним чином: «Журналістська спільнота останнім часом ставиться до всього що відбувається у ЗСУ, з позиції "дружніх стосунків". А всі військові всього світу однакові – для них "журналісти" – це не друзі. Вони можуть використовувати, дезінформовувати, викладати лише свою позицію того, що відбувається. Тому важливо випрацювати офіційні, нормальні стосунки між журналістами та військовими, та їх обговорити, та потім затвердити».

Софія Скиба зазначає з цього приводу: “Мені цілком логічним видається довірливе ставлення цивільних до людей у військовій формі. Йдучи на зйомку, в голову не могло прийти, що на майданчику можуть бути не профі. Військові навчання – військові люди. «Відхреститись» МО від відповідальності не вдасться. При всій моїй повазі і вдячності до більшості військовослужбовців”.

Висновки доведеться зробити і військовим, але враховуючи характер попередніх, є велика загроза того, що ситуація може бути використана на користь цензури.

“Цією історією можуть скористатись (і, скоріше за все, скористаються) військові, аби віднадити журналістів від подібних навчань. Військові в принципі й не приховують, що хотіли б каналізувати інформацію про те, що відбувається у прифронтовій зоні та на фронті, а журналістам туди нема чого зайвий раз їздити. Так, можливо, було би зручніше командуванню, але це не в інтересах суспільства. В ідеалі військові повинні розуміти потребу журналістів бувати на війні та сприяти їм, водночас пояснюючи, якими діями вони можуть нашкодити, що заборонено, що і чому небажано”, — резюмує Отар Довженко.

Правило попередження

Утім, якщо таки брати участь у висвітленні навчань та подібних явищ (приміром, за редакційним завданням), то існують певні рекомендації, як себе поводити. Зокрема, експертка та тренерка з безпеки для журналістів Інституту масової інформації Ірина Земляна радить:

- Взагалі немає чітко виписаних правил, як поводитися журналістам на полігоні під час військових навчань, адже це місце для військових, де панують певні правила і порядки. Якщо журналіст опинився на полігоні під час тренувань, то він має діяти максимально обережно та дотримуватися усіх інструкції командира. Командири військових частин та підрозділів відповідають за точне виконання встановлених правил та вимог безпеки підпорядкованим особовим складом. Потрібно перепитати про план навчань та погодити з командуванням маршрути та способи пересування. Пересування на полігоні дозволяється лише по дорогах та в районах, які позначені начальником полігону. Забороняється заходити (заїжджати) на ділянки, де є снаряди, міни, бомби, вибухові речовини. Ці ділянки є забороненими зонами з відповідними попереджувальними написами. Не торкатися снарядів, мін, бомб, вибухових речовин, які не розірвалися, та предметів імітаційного обладнання. Тут найкраще діє правило слухати військового та не робити нічого, про що ви не запитали дозволу, чи не попередили.

Кошти для допомоги В’ячеславу Волку можна пересилати на картку ПриватБанку:

5168 7573 2133 8198

Волк Інна Олександрівна

Валерія Мальченко, hromadske.dp.ua

Матеріал підготовлено в рамках Українського медійного проекту (У-Медіа), що виконується міжнародною неурядовою організацією «Інтерньюс» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).