- В Україні досі не вщухає скандал щодо вимоги одеської організації «Совет общественной безопасности» заборонити мультсеріал «Маша і ведмідь». Активісти вгледіли в анімації для дітей пропаганду «руського міра» та нав'язування позитивного образу Російської федерації.

- Цей медіа-продукт вже оцінили як пропагандистський експерти  Естонії та Литви, - йдеться у зверненні одеської організації до Верховної Ради, Держкіно та Держтелерадіо. Адже ведмідь - традиційний символ Росії, що постає в мультфільмі великим сильним героєм, який вільно захоплює чужий дім, землю, майно. Також у анімації  демонструються військові дії з використання російськими загонами м'якої сили. А ще знайшлося місце навіть для пропаганди силових структур північної сусідки. Це головні убори співробітників прикордонної служби, а може, й НКВД - з червоними зірками. Одесити впевнені, що ця анімація була створена з єдиною метою - показати світові не жорстокий образ Росії, а пом'якшений і добріший, що уособлює Ведмідь. Тож діти сприйматимуть Росію, як доброго друга. І це неприпустимо у умовах війни та окупації Криму.

Те, що мультфільм «Маша і ведмідь» в Україні дивляться - незаперечний факт, бо його в українському сегменті YouTube переглянула рекордна кількість глядачів: 55 серію подивилися більш як 2 млн користувачів. Та, незважаючи на популярність мультику, психологи застерігають, що наслідування поведінки його персонажів робить дітей вередливими та неврівноваженими.

То ж чи такий страшний той Ведмідь, як про нього пишуть? Та коли йому на заміну прийдуть українські мультиплікаційні герої? Про це Укрінформ запитав у голови Держкіно України Пилипа Іллєнко.

- До нас теж надійшло це звернення щодо «Маші і ведмедя». Зараз воно розглядається експертною комісією при Держкіно, яка визначить, чи є в цьому мультфільмі порушення чинного законодавства. Як тільки рішення буде прийняте, ми його обов'язково оголосимо.

Але на мою особисту думку, то нині одна з найбільших проблем, не врегульованих чинним законодавством - можливість виховувати наше молоде покоління на російському продукті. І незалежно від того, чи є там пропаганда, чи ні, апріорі така культурна вседозволеність прив'язує дітей до російського контексту.

Тож найголовніша задача Держкіно - це надавати можливості для створення власного контенту, щоб замінити дітям увесь той московський продукт.

- Але де гарантія, що ці українські мультфільми будуть показувати рейтингові канали у прайм-тайм, як це відбувається зараз з «Машею і ведмедем»?  Роботи художника Степана Коваля в кращому випадку транслює UA.Перший.

- Це вже питання до українського телебачення. На жаль, такої гарантії немає. Більше того, редактори програм чомусь не відчувають бажання транслювати українські мультфільми, хоча є дуже багато достойного продукту. Ми зараз ведемо переговори, щоб наші мультфільми все ж були в ефірі.

- Російські мультфільми їм пропонують, зазвичай, на демпінгових умовах...

- Ми теж готові думати не про фінансові питання, а про виховання українських дітей. Бо якби йшлося лише про комерційний зиск, то навряд чи ці фільми взагалі були б зняті.

- Втім, ви ж особисто не можете дивитися всі дитячі мультфільми, щоб оцінити їх з точки зору моральності та духовності? Хто конкретно має цим займатися?

- Насправді, ми дивимося усе, на що видаємо прокатні посвідчення. Наші співробітники передивляються контент, і, якщо є підстави вважати, що були порушення чинного законодавства (а ним передбачено вичерпний перелік ознак, які не можна допускати, в тому числі пропаганду державних органів країни-агресора), то такі порушення надсилаються на розгляд експертної комісії. Уже було заборонено більше 600 фільмів, серед них є й анімаційні. А також законом заборонена телетрансляція усієї продукції, виробленої після 1 січня 2014 року. Тож, якщо і йдуть серії «Маші…», то це тільки старі. Але потрібно говорити про інше - те, що батьки самі дозволяють своїм дітям дивитися цю продукцію в інтернеті.

- Так, горезвісна «Маша…» вже назбирала в Ютубі 2 млрд  переглядів. Тож можна забороняти її в телепросторі, але ж інтернет у нас повністю відкритий.

- Це вже інше питання. Держкіно має повноваження надавати чи відмовляти у прокатних посвідченнях, і це регулює ринок виключно кінотеатральний, телевізійний та відеоносіїв. А що стосується інтернету, то ця історія ніким не врегульована. Немає жодних чинників, які б ставили перепони пропагандистським продуктам. Тож фактично єдиний спосіб боротьби - створювати власний контент.

- Потрібно й не забувати, що наші найкращі художники-мультиплікатори свого часу повиїжджали працювати за кордон. У ту ж Москву, бо там було більше грошей і замовлень. Якось змінюється сьогодні ситуація з кадрами?

- Це стосувалося не тільки художників. Півкраїни тікало хто куди. Але зараз люди почали повертатися. Наприклад, на останньому конкурсному відборі у нас переміг режисер Андрій Кавун, який довгий час працював в Росії. Після початку війни Кавун повернувся в Україну і подав проект на пітчинг. Тепер зніматиме кіно на Батьківщині.

- Це вже є, усі мультфільми фінансуються стовідсотково, як і дитяче кіно. Правда, не усі просять повну суму, але у більшості випадків держава повністю покриває кошторис. Тож анімація отримує достойну підтримку.

Проблема в тому, що держава може підтримати тільки виробництво фільмів, але у нас ще не має власних суттєвих ресурсів для промоції і просування кінопродукту. Але зараз, після прийняття нового закону, такі можливості мають з'явитися. З бюджету будуть фінансуватися усі ланки кіноіндустрії, а не лише одна, яка називається виробництво. Бо ж це далеко не вся індустрія. Адже кінопроцес включає дистрибуцію, промоцію, розвиток кінотеатральних мереж, захист авторського права в інтернеті, підтримку навчальних програм, і багато іншого. І це все тепер отримає державне фінансування.

Очевидно, що в таких умовах виводити на ринок анімаційний серіал буде легше. До речі, на останньому конкурсі підтримку отримав анімаційний серіал «Мама поспішає додому», знятий за відомою дитячою книжкою Світлани Дорошевої. Тож це буде вже виробництво україномовного багатосерійного мультфільму з перспективою продажу за кордон, і на той же Netflix. От вам і найкраща практична відповідь, а також можливість витіснити якістю власного продукту російські мультфільми. Я, до слова, не включаю своїм дітям «Машу і ведмедя» саме з ідеологічних міркувань.

- А у нас з'являться освітні мультфільми типу «Смішарики», «Лунтик», «Фіксики», щоб і наші дітки в ігровій формі дізнавалися про важливі речі?

- Я вже говорив про мультсеріал Степана Коваля «Професіонали», в якому розповідається про те, які професії дитина зможе здобути в майбутньому: тобто це розповідь про те, що робить слюсар, будівельник… Уже створено десять серій цієї анімації.

- Але ж поки що про його показ лише йдуть перемовини з каналом UA.Перший, який на жаль, не є рейтинговим. А хочеться, щоб такі проекти бачило якомога більше дітей.

- Це вже задавайте питання менеджменту каналів. Бо наше ТБ абсолютно незалежне від держави і будує свою політику так, як хочуть їхні акціонери. От чому вони не показують українські мультфільми, які абсолютно не гірші багатьох іноземних аналогів, що у нас постійно крутять?

Я маю на увазі не лише російську продукцію. Дивно, але нашим мультикам пробитися в ефір комерційних каналів набагато складніше, ніж іноземним. Хоча тут навіть не йдеться про якісь витрати.

Та й взагалі, у нас не так багато дитячих передач. За часів мого дитинства було чимало культових програм для малечі. Дід Панас нас розважав, постійно мультики показували. А що може сучасне українське телебачення запропонувати діткам щодо просвітництва? Лише пісенні конкурси та талант-шоу. А інтелектуальні речі виявляються для великих каналів не форматними. В кращому випадку - це робота нішевих дитячих каналів, де програмним директорам простіше замовити тисячу серій якоїсь зарубіжної анімації, типу «Маші…» і зарядити її на щоденку, ніж підбирати українську тематику, де всі фільми є штучними. Але якусь же соціальну місію це телебачення має виконувати!

- А ви можете викликати на килим такого недолугого програмного редактора?

- Ні, бо у нас демократія. Кожен чиновник і кожен орган державної влади може діяти тільки в межах тих повноважень, якими він наділений законом. Ми можемо лише контролювати дотримання законодавства в межах перевірки тих чи інших фільмів. Наприклад, щоб там не було пропаганди органів НКВС чи чогось подібного. Зрозуміло, що в «Маші…» такого не має. Принаймні, я сподіваюся (сміється).

- Але ж «Злидні» Степана Коваля вилучили з усіх московських програм, коли побачили там антиросійський гумор…

- В Росії інша ситуація, і не потрібно порівнювати. Ми користуємося виключно демократичними принципами в межах закону. В Держкіно рішення виносяться на підставі висновків експертної комісії, і я тепер не готовий сказати, якою вона буде щодо серіалу «Маша і ведмідь». Це визначать експерти.

- Цікаво, чи може Держкіно само ініціювати просвітницькі мультфільми. Наприклад, колись був дуже хороший радянський серіал «Хочу все знать»?

- Ми тільки підтримуємо фільми, які були подані і перемогли у конкурсному відборі. Ми не можемо за власної ініціативи замовити той чи іншій фільм тому чи іншому виробнику та режисеру, як це роблять комерційні структури.

- Але ж моніторити, чого тепер не вистачає, ви ж можете?

- Наше завдання - підтримувати всі види і жанри фільмів. В окремих конкурсних категоріях вони змагаються і незалежна комісія їх оцінює, кому ж надати підтримку. І то - лише тим, хто попередньо подав на цю підтримку заявку. Система працює саме так. І немає такого, щоб я сидів і вирішував, що потрібно зняти якийсь український «Термінатор-3»…

- «Термінатор» може й не потрібно, але фільм про першого українського космонавта точно не завадило б.

- Нещодавно ми організували конкурс на створення просвітницьких фільмів, присвячений українським фольклорним та історичним постатям. Здобув перемогу проект Олеся Саніна про Олексу Довбуша. Це  фактично те, про що ви питаєте.

Звичайно, таке кіно - це пригодницька історія, цікава глядачеві, але й наповнена просвітницькою інформацією про історію того періоду, про те , як виглядав їх побут, якою була культура, як тоді жили українці. Тож просвітницька ініціатива Держкіно існує, але ми не можемо все звести тільки до таких тем.  Бо ніхто не може спрогнозувати де і коли у режисера з'явиться геніальний задум.

А такої ситуації, як за радянських часів, коли держава зверху щось замовляла, вже не існує. Бо життя тепер зовсім інше.

Дивіться, як нині відеоблогерство по переглядах переганяє і телебачення, і кіно. Там деякі сюжети мають більш як мільйон відвідувань. Оце вже новітні формати, і невідомо, куди вони нас заведуть. Але вже зрозуміло, що з'явиться велика кількість контенту, яка буде вироблятися кустарним способом і розповсюджуватися через соціальні мережі. Це вже реальність нашого життя.

А традиційне телебачення відходитиме за другий план. Я навіть бачив коментар продюсера «Маші …» з приводу можливості його заборони в Україні. Мовляв, нехай забороняють, адже там йдуть тільки старі серії. А всі нові люди будуть дивитися в YouTube.

Тому нині найголовніша проблема - відучити людей дивитися російські мультфільми типу «Маша і ведмідь», незалежно від того, чи є там пропаганда, чи ні. Звичайно, у держави є місія забороняти пропаганду, але існує й відповідальність кожного громадянина не привчати свою дитину російського контенту.

Ми досі не можемо пережити наслідки постколоніального синдрому, в якому опинилися після 1991 року. Ми наче б то звільнилися від влади Росії, але потім потрапили на 23 роки в інформаційне гетто. Бо були повністю культурно і духовно окуповані «руським міром» - його кіно, його попсою… І тільки з Майдану фактично почався реальний процес звільнення.

І подивіться, як змінилося наше середовище, хоча пройшло зовсім небагато часу. Фактично, зараз ставиться питання ідеології, навіть коли формальних ознак порушення закону в тій же «Маші…» не має. Адже це російський вплив на наших дітей. До речі,  у мене вдома взагалі телевізор не включається…

- А радянські старі мультики дітям показуєте?

- З радянського вони дивляться тільки хороше кіно, яке й тоді було під забороною. Колись, як захочуть, то подивляться, а спеціально показувати - не бачу потреби.

До речі, мене в дитинстві мій батько, кінорежисер Юрій Іллєнко,  обмежував в можливості дивитися все підряд радянське кіно. Він охороняв мій ще не зміцнілий світогляд. Бо це все не так вже й нешкідливо.

Наведу приклад: тепер в мої обов'язки входить передивлятися усі серіали, щодо яких є сумніви щодо відповідності їх чинному законодавству . Тож довелося за пару років переглянути шалену їх кількість. Ніколи до цього не дивився, а тут «відкрився» цілий світ інтелектуального колапсу.

Але десь через півроку  цього знущання над собою, я зловив себе на бажанні подивитися: а що ж буде в наступній серії? І зрозумів, що потрібно з цим зав'язувати, щоб не зіпсувати собі художній смак. Тож тепер насолоджуюся переглядом хорошого українського й  зарубіжного кіно, а серіали доручив своєму заступнику (сміється).

Ліліана Фесенко, Валерия Поліщук, Укрінформ

Фото: INSIDER