Цей процес складно назвати гучним чи резонансним. Але його можна вважати безпрецедентним. Українська журналістка, яка живе у Франції і пише французькою, стала відповідачкою у судовому процесі щодо буцімто зведеного нею наклепу. Позивач – режисер Поль Морейра, автор фільму «Україна: маски революції». Його візаві - Анна Чесановська-Жайяр, блогерка у перекладачка, учасниця програм Громадського радіо.

Позивні вимоги Морейри – спростування поданої щодо нього інформації плюс 15 тисяч євро як моральна компенсація. У Франції цю судову суперечку не висвітлює ніхто – такою була порада адвоката, каже Анна Чесановська. Вона додає: «Главком» – перше видання, з яким вона говорить на цю тему.

За півтора року до того

Невдовзі після того, як французький телеканал Canal + показав пропагандистський фільм Поля Морейри «Україна: маски революції», іноземні журналісти, які працюють в Україні, надіслали відкритий лист директору каналу, висловивши невдоволення тим, як стрічка перекручує події.

Цей лист надто важливий, аби не навести бодай кілька уривків з нього.

•  «Всі ми – репортери, яким регулярно доводилося працювати в Україні. Одні – постійні кореспонденти в Києві та регіоні, інші – часті спецкори. Статті, радіо, телебачення та фото – ми всі були там під час революції на Майдані, анексії Криму та війни на Донбасі.

• У нас десятки пар очей і вух, блокнотів, ручок, камер і фотоапаратів. Ми в своїй більшості володіємо російською мовою, рівною мірою любимо росіян і українців, намагаємося насамперед бути журналістами.

• 1 лютого (2016 року) ми були вражені документальним фільмом Поля Морейри «Україна: маски революції» в рамках «Спеціального розслідування» на Canal+. Причому це стосується не самої теми фільму (…). У цьому фільмі нас глибоко вразила відсутність перспективи в складному питанні, яке йде корінням в глибини російсько-українських відносин. Плутанину, яка слідує за цим, посилює низка фактичних помилок, неперевірених відомостей, а також спрощень і маніпуляцій з монтажем.

•  Хіба можна мовчати з приводу використання недатованих кадрів з YouTube, на яких неонацистська хода представляється як епізод революції? Або ж з приводу приблизних оцінок політичних позицій ключових персонажів демонстрації? (…).

• Головний виверт цього фільму полягає в поданні воєнізованих груп головною рушійною силою української революції. Вони були зброєю народного руху, який спирався на власний громадянський сенс. І набрали чинності вже пізніше, у відповідь на російське вторгнення до Криму і сепаратизм на сході країни (…).

• «Ми з жалем вимушені визнати, що Поль Морейра займається тим, що сам колись критикував в інтерв'ю l'Humanité – займається «чорно-білим» поданням історії» (…).

Загалом лист великий та глибокий. В ньому згадується і анексія Криму, і мовне питання, і події в Одесі 2 травня 2014 року. З повним текстом листа та з прізвищами 18 підписантів можна ознайомитися на французькому сайті Teleobs.

Засудження Морейри (причому колективне) – не остання деталь у нашій розповіді. І самим лише листом на Teleobs справа не обмежилася. 31 січня 2016 року французька Le Monde опублікувала статтю відомого у Франції оглядача Бенуа Віткіна (Benoît Vitkine) під назвою «Поль Морейра спотворює уявлення про конфлікт в Україні». «Замість того, щоб зірвати маски, документаліст надягає окуляри, що спотворюють дійсність», – зазначає Віткін у своїй статті.

І додає: півроку французький публіцист Поль Морейра працював над стрічкою, завданням якої було, як він стверджує, об'єктивно показати всі аспекти української Революції гідності і донести до світової спільноти те, що було приховано від неї до сих пір. Відверто кажучи, вже саме формулювання мети, заявленої Морейрою в анонсі, змушує засумніватися в неупередженості та чесності журналіста. Мета маніпулятивна, адже автор спочатку вкладає в голови глядача тезу, що його колеги в ЗМІ умисне приховували правду про Майдан. «Все, що ви чули про українську Революції раніше – брехня», – ось основний меседж і анонса, і назви.

Автор «Масок» оголошує «Правий сектор», «Азов» і «Свободу» «основною рушійною силою Революції, а не результатом вибору мас»; «фільм не розкриває витоків українського націоналізму, грубо ототожнюючи націоналізм, неонацизм та ультраправі рухи», – зауважує оглядач Le Monde.

Тим часом інший французький журналіст – Рено Ребарді (Renaud Rebardy) – надрукував на сторінках Liberation власну рецензію на фільм Морейри. «Він (фільм) «містить чимало фактичних помилок та ретранслює бачення, що експортують російські ЗМІ», – пише Ребарді. Автор також зазначає, що картина Морейри не має «жодних одкровень чи нових фактів», натомість просто таки випромінює une obsession anti-américaine – антиамериканську нав’язливу ідею.

Власне, огляд критичних відгуків на фільм Морейри можна було б продовжувати. Однак по-справжньому важливим є наступний наголос: про те, що б автор «Масок» подав до суду на когось із французьких колег, невідомо. Що стосується українських журналістів, які живуть та працюють у Франції, то «про подібні випадки я не чула, а мала б чути, бо українських журналістів у Франції дуже мало, і ми всі одне одного знаємо», – говорить в інтерв’ю «Главкому» Анна Чесановська-Жайяр. «Здається, я – першовідкривач», – невесело жартує вона.

Отож, чому Морейра обрав мішенню саме Анну?

«Мені здавалося дуже важливим взяти участь у розвінчанні міфів»

«Я працювала перекладачем у Морейри, коли він готував свій фільм. Морейра звернувся до мене, оскільки йому треба було перекласти два інтерв’ю. У нього була перекладачка, але вона на той момент захворіла. Її ім’я мені невідоме – його не розголошують. У Морейри лишалися два неперекладених інтерв’ю – з Мосійчуком (Ігор Мосійчук – член Радикальної партії Ляшка) та Білецьким (Андрій Білецький – командир полку «Азов»). Коли я їх перекладала, це були звичайні інтерв’ю з різними питаннями – нічого кримінального там не було.

Перекладаючи, я ще й пояснювала Морейрі все, що відбувалося в Україні, словом, у мене навіть й думки не було, що з цього матеріалу може вийти щось негативне. Я знала, що він збирається робити матеріал про українських правих, але не було нічого, що мене могло б насторожити чи занепокоїти у спілкуванні з Морейрою. Навпаки, мені здавалося дуже важливим взяти участь в розвінчанні міфів російської пропаганди і показати французам ситуацію з правим рухом в Україні такою, якою вона є», – говорить Чесановська-Жайяр.

Потім, за її словами, вона дізналася про зміст фільму ще до того, як мала можливість переглянути його сама. «Друзі, колеги мене запитували: що сталося? Чому ти працювала  над цим фільмом? Це ж справжня пропаганда! Коли я почала дивитися фільм, у мене був справжній шок», – говорить Анна.

Їй, можливо, й спало би на думку судитися із Морейрою, проте обвинуватити його у перекручуванні її перекладу було складно чи навіть неможливо – режисер не змінював її слів, але скорочував текст або виривав висловлювання з контексту.

«Мій переклад був використаний коректно, тому не було можливості подати зустрічний позов. Ми бачили, що маємо справу з відвертою пропагандою, але ні за що не могли зачепитися. Йшлося про маніпулювання фактами. Наприклад, Морейра запитує Білецького про склад «Азова». А той відповідає, що полк відсотків на 65 складається з націоналістів, серед яких є представники різних національностей: українці, росіяни, білоруси тощо.

Під час монтажу фільму згадка про розмаїття національностей зникла, лишилася тільки фраза про «65% націоналістів». Тобто формально слова Білецького були залишені, але його пояснення, інші важливі нюанси Морейра вилучив. Власне, це мене й спонукало написати статтю, адже я була єдиною людиною, котра бачила справжні кадри, бачила інтерв’ю без купюр і можу порівняти те, як було і як стало».

«Морейра не знає України і не має бажання її пізнати. Він створив собі певну картинку і на неї працював. Це не професійна журналістська робота – підганяти реальність під свою концепцію», – резюмує Чесановська.

Перша її публікація, де викладено вище зазначені міркування, вийшла в Liberation. 

У другій Анна торкнулася дещо іншого аспекту – написала про те, що «Морейра вкрав кілька кадрів у Юлії Сердюкової. Я переклала уривки інтерв’ю з нею французькою мовою. За ці статті вони мене й обвинувачують». Друга стаття Чесановської-Жайяр вийшла в американському виданні Huffington Post.

Як невеликий відступ зауважимо, що українська документалістка Юлія Сердюкова дійсно звинувачує Морейру у привласненні її зйомок, котрі він «запозичив» із фільму «Все палає», який Сердюкова продюсувала. Про це повідомляє, зокрема, «Культпростір» . А загалом чи не найдетальніший розбір усіх дрібних та великих крадіжок Морейри містить розслідування на сайті StopFake. Важливо, що матеріал цей доступний і французькою мовою, тож можна припустити, що хтось із числених критиків Морейри у Франції проглядав цю статтю. 

«Була більш поміркована, аніж решта критиків»

«Я була не єдиною журналісткою, яка писала про фільм Морейри. Він був розкритикований і в «Ле Монд», і в «Ліберасьон», – продовжує Анна Чесановська. – Інші мої колеги значно жорсткіше критикували і його роботу як таку, і його підхід до українського питання. Моя стаття була однією з багатьох на цю тему. Багато хто з моїх колег каже, що навіть не пам’ятає, аби чиясь робота викликала таке однозначне та категоричне неприйняття журналістської спільноти.

При цьому я у своїй статті була більш поміркована, аніж решта його критиків і не дозволяла собі жодних персональних образ. Та й взагалі – жодних суб’єктивних моментів, адже я оперувала лише фактами… Аж ось одного дня зі мною зв’язується адвокат Морейри і попереджає, що на мене подають до суду за наклеп. І це також стало шоком, адже під наклепом традиційно розуміють поширення відомостей, які не відповідають дійсності».

На запитання «Главкому», які вимоги містить позовна заява Морейри, Анна Чесановська каже: «Він хоче все й одразу. І відшкодування моральних збитків, і спростування інформації у двох виданнях, де раніше йшлося про нього, разом із моїми вибаченнями тощо. Його адвокат грає на тому, що я у другій своїй статті звинуватила Морейру у плагіаті. Хоча це не я, а Юлія Сердюкова його звинувачує. Крадіжка кадрів, про яку йдеться в її інтерв’ю, і є плагіатом, хоча прокурор, наприклад, вважає інакше».

Дуже обурливим моментом, додає співрозмовниця, є те, що захист Морейри продемонстрував судові спільне фото, де Анна Чесановська знята разом із покійним Василем Сліпаком, солістом Паризької національної опери та добровольцем на українсько-російській війні, що загинув майже рік тому від кулі снайпера.

«Вони намагалися довести цим, що я не просто перекладач, не просто журналістка, а щось набагато більше. І набагато гірше. Наприклад, що я є членом «Правого сектора», – каже Анна Чесановська.

Проте її захист намагається відбивати подібні атаки. «Я просто висловила свою думку, і мій адвокат доводить, що кожен має право на висловлювання, кожен має право на свою версію подій. А той, хто оскаржує таке право, займається залякуванням журналістів, аби ті більше не мали ані власного голосу, ані критичного погляду на події.

Мій захисник вважає, що позов Морейри проти мене міг бути спланованим кроком, оскільки я – одна з небагатьох українських журналістів, хто пише французькою мовою і має дуже чітку позицію. Французькі медійники зазвичай побоюються, аби висловити якісь політично чутливі речі. Тому звинувачення мене в наклепі може бути спробою закрити рота всім, хто хоч якось впливає на сприйняття українсько-російської війни».

«У мене є адвокат, якого я можу собі дозволити. Спеціалізований адвокат з питань медіа коштує дуже дорого. Мені дуже допомогло Об’єднання українців у Франції, яке організувало збір коштів для оплати цього захисника. Він – дуже професійний юрист», – уточнює Анна.

Є якась гірка іронія в тому, що оголошення суддівського рішення заплановане на 29 червня – річницю загибелі «Міфа» – таким був позивний Василя Сліпака.

«Мені важко щось прогнозувати з приводу ухвали суду, – говорить Чесановська, – але маю відчуття, що все завершиться не надто позитивно. Звичайно, що мені не хотілося б давати йому жодного сантима, адже я не сказала відносно цього російського пропагандиста жодного неправдивого слова.

Власне, 10 днів для подачі апеляції я маю і цим скористаюся. Бо маю намір битися до кінця, адже на кону не лише моя репутація, а й репутація України. Важливо створити прецедент виграної справи щодо подій на Євромайдані. І якщо в судовому порядку буде встановлено, що правда – за мною, це автоматично означатиме й те, що на Майдані не було й нема фашистів тощо».

З приводу роботи судді Анна зазначає. «Не знаю, наскільки суддя знається на українському питанні. В мене склалося враження, що розуміється вона не дуже. Її питання стосуються більше не суті справи, а особливостей діяльності правих сил в Україні. Видно, що їй цікава ця тема, але – як більшість французів, котрі на чомусь не знаються – вона є дуже обережною у своїх висновках. Та чомусь превалює відчуття, що вона таки не розуміє суті як конфлікту, в який втягнуто Україну, так і конфлікту між мною та Полем Морейрою, котрий розвивається на її очах. В усякому разі, вона не заглиблювалася у предмет суперечки, а саме в те, чи маю я право на висловлення своєї думки».

Втім, додає Чесановська, підкуп судді (з боку Морейри) виключений: «Я надто добре знаю судову систему Франції. Вона не корумпована... Просто до уваги варто взяти те, що кожен суддя ухвалює рішення, керуючись не лише законом, а й власними враженнями від справи, власними поглядами на ситуацію тощо».

Історія ця, як вже сказано, матиме продовження 29 червня. Тоді й стане зрозуміло, чим керувалася французька суддя, про яку говорить Анна Чесановська-Жайяр. 

Наталія Лебідь,  для «Главкома