Нелегальне кустарне виробництво деревного вугілля — третій за поширенням (після нелегального видобутку бурштину та незаконної заготівлі лісу) вид "чорного" бізнесу.

Останнє десятиліття принесло лісовій галузі нову проблему — кустарне виробництво деревного вугілля. Місцеві скоробагатьки, які хочуть усе й одразу, відчули, що "інвестиції" в такий бізнес здатні творити дива: рентабельність виробництва деревного вугілля може сягати 300% (!!!) Причому цей вид бізнесу не потребує особливих знань, спеціальної підготовки, і для нього Україна має все: безробіття, убогість населення, ігнорування законів, корупцію. Судячи з публікацій у ЗМІ "лісових" областей, за останні два роки кількість нелегальних кустарних виробництв деревного вугілля зросла удвічі і продовжує зростати. 

Ще в сиву давнину деревне вугілля було чи не єдиним джерелом палива. В сучасному світі воно не втратило свого значення. Сфера його застосування значно розширилась. Деревне вугілля використовують як відновлювач у металургії, як сировину для виробництва активованого вугілля, як кормову добавку в тваринництві, як ізоляційний матеріал у будівництві. В усьому світі люди відчули на практиці велику перевагу і зручність використання деревного вугілля для приготування їжі на природі. А ще — у виробництві порошків для поліграфії, змазок, димного пороху, наповненні пластмас тощо. Але мова піде про примітивні і шкідливі способи виробництва деревного вугілля. Цей вид "бізнесу" входить до десятки найприбутковіших і найменш витратних, поряд із розкраданням лісу, видобутком бурштину тощо. Для старту виробництва потрібна лише бляшана піч (цистерна, бочка), загорнута у скловату. Ціна цього простого "обладнання" становить 5—7 тис. грн. "Загрози" ведення такого бізнесу — штраф у розмірі 1,7 тис. грн — 3,4 тис. грн.

Цей промисел процвітає в усіх багатих лісом регіонах — від Сум до Ужгорода. Впродовж року кількість таких "підприємств" зростає в рази. Печі ховаються поблизу закинутих колгоспних ферм, у лісосмугах, на околицях сіл. Цикл випалювання партії вугілля триває до двох тижнів, при цьому обладнання, яке зменшує кількість шкідливих викидів (оксиди натрію і сірки, смола), нелегали не використовують, з огляду на його високу ціну. Від цього страждає населення. Девальвація гривні перетворила деревне вугілля на "чорне золото". Зі слів, наприклад, заступника голови ОДА Сумської області Ірини Купрейчик, в області кубічний метр деревини твердих порід офіційно коштує близько 800 грн, неофіційно — 120 грн. Вихід вугілля — 40% від маси деревини. Для виробництва знадобляться не більше двох робітників невисокої "кваліфікації" з зарплатою 3—4 тис. грн. Тонна ж деревного вугілля коштує 200 дол. Ці банкноти пахнуть чадним газом. 

Тобто йдеться про те, що сучасне примітивне обладнання для випалювання деревного вугілля недалеко відійшло від ями, в якій його випалювали у XIX ст. Під звичайною цистерною з дверима і привареною трубою день і ніч горить вогонь. Обслуговують цей нехитрий "процес" кілька нелегально найнятих за мізерну платню працівників за "готівку". З таких печей виділяється багато шкідливих сполук: сажа, метан, азотні сполуки, оксиди вуглецю, пари спирту й оцтової кислоти. Звичайно, сьогодні в продажу для такого виробництва є сучасні імпортні печі, але це для наших "карбонаріїв" зайві витрати. 

До виробництва деревного вугілля Україна масово повернулася наприкінці 90-х років минулого століття. Згадали, що воно є ідеальним паливом для новоявлених багатіїв: без диму горить у каміні, на ньому готують шашлики. Відродили виробництво приватні підприємці, які не переймаються екологічними та іншими умовностями у вигляді державних законів. Головне — швидко і з найменшими витратами заробити гроші. Упаковане деревне вугілля можна придбати на автозаправках і в супермаркетах, замовити з доставкою додому. Собівартість "чорного золота" для нелегальних виробників — 3—4 грн за 1 кг.

За оцінками Львівського національного лісотехнічного університету, у 2009—2011 рр. експорт деревного вугілля в Україні становив 4% від загального обсягу експорту деревини та продуктів її переробки. За даними Держстату, торік Україна експортувала деревини на суму 1,3 млрд дол. Це свідчить, що обсяги нелегально виробленого вугілля оцінюються, як мінімум, у 40 млн дол. США. Варто зазначити, що більшість українських виробників деревного вугілля, незважаючи на незадоволений попит у своїй державі, націлені на експорт: Європа не спалює свою деревину, тому там ринок ще не цілком заповнений, про що свідчить відсутність конкуренції на цьому напрямі. Кустарне виробництво "чорного золота", яке вже не один рік процвітає в так званих "лісових" областях України, добралося і в степові регіони. За знищення того, що називається лісом, активно взялися в Одеській та Херсонській областях. 

У Старому Світі виробництво деревного вугілля давно перестало бути "брудною справою", виробники ретельно дотримуються екологічних норм. Законодавство не тільки жорстко обмежує забруднення довкілля, а й стимулює "чисте" виробництво. Наприклад, у Республіці Польща вигідно переробляти відходи власного виробництва — у такому разі компанія може розраховувати на звільнення від податків та безвідсотковий кредит на придбання технологічного обладнання. Законодавство будь-якої цивілізованої країни жорстко розділяє "брудне" і екологічне виробництво. Відповідно до цього, встановлюються різні умови його дислокації: чисте має розміщуватися, щонайменше, за 300 м від житла, "брудне" — за 1 км. Українське законодавство поки що не сягнуло таких "висот", тому й коптять примітивні печі з випалювання вугілля у людей під носом. 

Примітивні за конструкцією печі для виробництва деревного вугілля димлять по всій Україні. Від Сум до Ужгорода, від Одеси до Житомира, від Волині до Миколаєва. В лісистих регіонах України подейкують, що це третій за популярністю вид "чорного" бізнесу, після нелегального видобутку бурштину та незаконної заготівлі лісу. Витрати на обладнання низькі, сировинна база — куди не глянь — під ногами, попит на продукцію і її збут гарантовані. Останніми роками "вугільна" епідемія охопила Житомирщину, було декілька антивугільних "повстань" населення в Лугинському, Романівському і Олевському районах, де тимчасові печі з випалювання деревного вугілля встановили без будь-яких документів і дозволів учасники АТО, що прибули… з Запоріжжя. 

У січні нинішнього року в с. Вілиця Шацького району, що на Волині (екологічно чистий район з базами відпочинку, комплекс озер Шацького національного парку, перлина Волині — озеро Світязь) такий бізнес започаткував, попри незгоду місцевих селян, місцевий підприємець Віктор Дударчук. Свого часу рішенням сесії селищної ради Шацька йому було виділено в оренду масиви для ведення мисливського господарства та земельну ділянку загальною площею 0,5 га для будівництва підсобних приміщень. Підприємець запевнив селян, що тут буде створено робочі місця, в місцеву скарбницю попливуть податки, з'явиться дорога з твердим покриттям. Як заявив депутат районної ради Петро Цвид, жодної обіцянки Віктор Дударчук не виконав. Після емоційних дискусій депутати не дали згоди на встановлення печей із випалювання вугілля. 

У лісі неподалік волинського села Щитинська Воля Ратнівського району місцевий підприємець Петро Цяк упродовж двох років у семи цистернах випалює вугілля без жодних дозвільних документів. Знімальна група місцевого телебачення навідалась на місце, де виробляється продукція. Сторож Віктор розповів, як йому там працюється. Як стало відомо згодом, після цієї розмови його побили і звільнили з роботи. Аналогічний конфлікт підприємця з населенням мав місце у с. Доротище Ковельського району, а також у Ківерцівському районі, де, до речі, на такому виробництві через порушення правил безпеки загинув кочегар. Бували схожі випадки і в інших районах області. 

У мальовничі пейзажі області "вписалися" величезні бочки з печами, які цілодобово чадять дьогтем і чадним газом, роблячи нестерпним життя навколишніх сіл. Цей бізнес протизаконний з багатьох причин. У ньому здебільшого використовуються незаконні джерела сировини, зокрема — крадений ліс. Випалювальні агрегати і власне процес випалювального виробництва не сертифіковані, їх рівень небезпеки для довкілля не визначений, немає дозволів на запуск виробництва. Працівники цього "пекла" офіційно не працевлаштовані, з цього протизаконного "підприємництва" не надходять жодні відрахування до бюджетів усіх рівнів. 

Зазвичай виробники деревного вугілля не обтяжують себе офіційною реєстрацією виробництва, яке необхідно погоджувати не лише з місцевою владою, а й з екологічною інспекцією, санітарною службою, Держпромнаглядом. Такі процедури затратні і забирають багато часу. Тому горе-підприємці ховають своє виробництво подалі від людського ока — в ліси, лісопосадки. Та від громадськості і громадських активістів заховатися складно.

Які з цього можна зробити висновки? Настав той фатальний час, коли ніби сама Природа жорстким жестом нагадала людині про необхідність дотримуватися вічних законів Буття, про неминучість розплати за варварське марнотратство земних благ, про несумісність розмаху людських бажань і реальних можливостей їх досягнення. Вагому роль тут має відіграти влада, але поки що вона, як свідчать факти, або лише сприяє місцевим "карбонаріям", або займає позицію "моя хата скраю". Варто зауважити, що бізнес на деревному вугіллі характерний для країн третього світу. Піролізом деревини займається ісламістське угруповання в державі Сомалі, яку вже багато років терзає громадянська війна. Сукупний річний дохід від цього виду бізнесу тут становить понад 10 млн євро. Країна традиційно вважається однією з найбідніших у світі: половина населення Сомалі витрачає в день на себе менше одного долара США. 

Українські екологи стверджують, що примітивне виробництво деревного вугілля перетворить Україну на Гаїті. Нелегальне виробництво деревного вугілля довело цю державу до екологічної катастрофи, але не зробило її жителів багатшими. Гаїтяни вирубали всі ліси і перетворили їх на вугілля, але як жили в жебрацтві, так і живуть понині.  На відміну від багатьох європейських держав, ліс в Україні виконує насамперед екологічні функції. Тому політика держави має бути спрямована на збільшення лісових площ і доведення їх до середньоєвропейського рівня. Така позиція вкотре задекларована в підписаній у Верховній Раді України Коаліційній угоді. Цим самим документом передбачене повернення формування державної політики лісокористування в компетенцію Міністерства екології і природних ресурсів. Так працюють у Європі. Але в Україні це тільки на папері. Наразі проблема нелегальних лісозаготівель визнана державою як комплексна, що має міжвідомчий характер. Руйнування старої системи лісового сектора і послаблення контрольних функцій держави підстьобнули збільшення обсягів нелегальних заготівель. Більшість оцінок їх масштабу варіює від 3—4 % до 30—40% і залежить від визначення самого поняття "нелегальна заготівля", використаного методу оцінки та джерел інформації. Очевидно, що часто згадувана не вельми висока якість статистичних даних, які використовуються в розрахунках, не дозволяє говорити про точність оцінки. Тому реальні втрати відчутно більші, адже зазвичай заготовлюється переважно найбільш цінна деревина, яка на ринку користується високим попитом. З іншого боку, недооцінка втрат, заподіяних природному середовищу, нерідко створює ілюзію економічного розквіту. Якщо спиратися на загальноприйнятий підхід, то для держави в короткостроковій перспективі вигідніше просто вирубати ліс, ніж раціонально його використовувати, не допускаючи знищення. Адже в статистиці валового національного продукту зрубані дерева враховуються у статті доходів, а збитки від знищення лісів — не підраховуються. Тобто отримана таким чином вигода тимчасова, тоді як знищення лісів призведе, врешті-решт, до руйнації ресурсної бази і повного краху лісової та деревообробної промисловості. І кустарне виробництво деревного вугілля на краденій деревині, як бачимо, цьому дуже сприяє. 

Джерело: Дзеркало тижня.