Степова південна область України небагата на лісові масиви. Натуральних комплексів, за окремими винятками, тут немає. Ліси на Миколаївщині з’явилися лише завдяки праці спеціалістів, працівників галузі лісового господарства. Завдяки злагодженій, повноцінно організованій роботі та державному фінансуванню площа земель державного лісового фонду області зросла за останні 50 років більш ніж у п’ять разів та становить 84 тисячі гектарів. На жаль, нині галузь опинилася у безвиході. Через брак будь-якого державного фінансування в цьому році та примарні перспективи на рік наступний працівники лісогосподарських підприємств області вийшли на попереджувальну акцію протесту, щоб привернути увагу до своїх проблем та до галузі, яка потребує термінового «лікування».

Півстоліття зростання

До 1966 року всі роботи з насадження в області лісів та їх збереження проводили Миколаївський і Вознесенський лісгоспзаги, організовані в повоєнний період — у 1948 та 1951 роках. Входили вони на той час до Херсонського міжобласного управління лісового господарства та лісозаготівель. Самостійна структура — Миколаївське обласне управління лісового господарства — в нинішньому році відзначає піввіковий ювілей. Є гарні напрацювання, здобутки, традиції. Вистачає і проблем.

Ліси області захищають понад мільйон гектарів земель від водної та вітрової ерозії. Зелені насадження поглинають з поверхневого стоку 162 мільйони кубометрів води, очищаючи й наповнюючи водою понад сотню річок та 104 тисячі гектарів водойм. Дерева вилучають з атмосфери 4,9 мільйона тонн вуглекислого газу і щорічно виділяють у повітря 198 тисяч тонн кисню.

Завдяки лісам та полезахисним смугам у степовій зоні у шість разів зменшилася кількість суховіїв і посух. Головна функція лісогосподарських підприємств області — створювати захисні лісові насадження. Лише за останні 15 років згідно з Державною цільовою програмою «Ліси України» та обласною цільовою програмою «Ліси Миколаївщини 2001—2015 рр.» лісівники посадили понад 15 тисяч гектарів лісів.

Натомість вперше за історію існування лісового господарства області його працівники через відмову в державному фінансуванні позбавлені можливості виконувати свою роботу. «Ми завжди відчували важливість своєї справи, — розповідає голова профспілкової організації управління Лариса Семесько. — Готували собі надійну зміну, щороку лісгоспи направляли працівників на навчання з підвищення фахових знань, а ще вели просвітницьку роботу серед учнівської молоді. Навіть сьогодні, незважаючи на брак коштів, ми щоденно виходимо на роботу, щоб не втратити лісові масиви краю, над створенням яких працювали тисячі земляків-попередників, на охорону та збереження яких витрачено чималі кошти з державної кишені».

— Держава нам не допомагає вже майже рік, — зазначив на акції протесту лісничий Вознесенського лісового господарства Сергій Рузяк. — Ми виживаємо лише завдяки тому, що проводимо рубку лісу, але через рік-два це може припинитися, бо нічого буде рубати. Відомо, що лісогосподарські підприємства нашого регіону не мають власного ресурсу, тож не можуть за власні кошти виконувати необхідні обсяги робіт з вирощування лісових культур, догляду за насадженнями.

Без охорони лісів у стислі терміни може бути вирубано сотні гектарів найкращих зелених масивів, що призведе до екологічної катастрофи в області. У разі ліквідації державних лісогосподарських підприємств природне надбання краю швидко буде зруйновано, а також припинено забезпечення дровами населення та бюджетних установ, бо саме дровами опалюють сільські навчальні і дитячі заклади, інтернати, лікарні, сільради, забезпечують пільговиків та незахищені категорії громадян. Більшу частину податків лісогосподарські підприємства області сплачують до місцевого бюджету, тож тепер недоотримають кошти на свої потреби школи, лікарні, інші об’єкти соціальної сфери районів та області. Врешті-решт залишаться без роботи понад 500 фахівців лісової справи, оскільки більшість не зможуть влаштуватися на нову роботу, маючи вузьку спеціалізацію.

Вижити  допомагають інші області

Нині без державного фінансування лісогосподарські підприємства функціонують завдяки самовідданій праці людей, які не покидають робочі місця. Втім, вони стурбовані тим, що і в наступному році не матимуть  державного фінансування. Цього року виживають завдяки допомозі колег із ресурсних областей — Хмельницької, Чернівецької, Рівненської, Київської, Тернопільської, які щомісяця перераховують миколаївським лісівникам свій одноденний заробіток, за що миколаївці їм щиро вдячні.

— Та ми розуміємо, що так довго тривати не може, до того ж такий стан речей нас пригнічує та принижує, — продовжує Лариса Семесько. — Ми не можемо розвивати виробництво; не маємо можливості придбати інвентар, запчастини, паливо та мастильні матеріали, що паралізувало виробничий процес і зводить нанівець усі наші старання, напрацювання попередніх років. Тож брак фінансування ще й у 2017 році призведе до знищення лісгоспів. А це означає, що  без догляду й охорони залишаться 63 тисячі гектарів зелених насаджень, понад сім тисяч гектарів ділянок саджанців. Усі ці зелені оази в степу необхідно охороняти вдень і вночі від пожеж і від браконьєрів із сокирою чи бензопилою.

На жаль, щорічно через недбалість людей вогонь заподіює шкоду понад 50 гектарам лісів, збитки лісовому господарству завдають незаконні вирубки. Саме на охорону лісів  держпідприємства витрачають значну частину коштів.

Уміють  працювати,  та не вміють  заробляти?

Депутат Миколаївської обласної ради, старший науковий співробітник Харківського інституту агролісомеліорації Петро Паламарюк вважає, що кризи в лісовій галузі можна було б уникнути.

— До 2015 року в області працювала програма «Ліси Миколаївщини», — розповідає Петро Миколайович. — Вона хоч і не передбачала великих коштів, утім, «вибити» фінансування було цілком імовірно. Треба продовжити дію програми шляхом внесення її на розгляд депутатських комісій і затвердження на сесії. Керівництву управління лісового господарства слід було заздалегідь подбати про  продовження її дії після 2015 року. На жаль, нової програми не прийнято. Набагато легше звинувачувати державу, ніж самим робити дієві кроки.

Розповів Петро Паламарюк і про інші можливості заробляти гроші в лісовому господарстві. «Лише на продажу новорічних ялинок можна заробити до десяти мільйонів гривень за сезон, — ділиться він. — Ми свого часу продавали до 35 тисяч ялинок, а потреба населення становить 200 тисяч штук. Чим не можливість для ведення бізнесу? А кошти, які заробили, ніхто не заважає покласти на депозит та мати гарантовані живі гривні».

Також лісівники в змозі вирощувати саджанці, займатися ландшафтним дизайном, заготовляти гриби, ягоди, лікарські трави, організовувати рекреаційні заходи, виготовляти на продаж дерев’яну тару, займатися іншими видами господарської діяльності, яка дасть додаткові надходження. Все це можна робити, якщо насправді дбати про розвиток лісогосподарського комплексу області.

Галузь нині перебуває у хворобливому стані, але її одужання цілком залежить від самих лісівників, від держави і вдалого керування.

ПРЯМА МОВА 

— Фінансування галузі в області становить 26,7 мільйона гривень у 2016 році, у наступному (із врахуванням інфляції) сума мала б збільшитися до 35,1 мільйона. Поки що ж ані копійчини з державного бюджету не отримано. Негативні наслідки не забаряться. Лише за перше півріччя цього року з роботи звільнилися 116 осіб. Сьогодні на державних підприємствах працюють трохи більше 300 осіб,  тоді як  у 2010 році в держлісгоспах області налічувалося 704 працівники. Основна робота лісівників Миколаївщини — це не заготівля деревини, як в інших областях, а створення нових лісів. У нас є унікальні досвідчені кадри, які роками створювали ліси в південному степу. Лісогосподарські  підприємства Миколаївщини вижили цього року завдяки безповоротній допомозі від ресурсних областей, якої вже отримали майже 2,5 мільйона гривень, що уможливило виплати заробітної плати працівникам. Незважаючи на скруту, держлісгоспи області сплачують податки та соціальні внески. 

Джерело: Урядовий кур'єр