Україна, посідаючи останнє місце в Європі за обсягом заготовленої деревини — 0,5 кубометра на 1000 жителів, позиціонує себе чи не найбільшим в Європі експортером круглого лісу. Факт: лісопромисловий комплекс України має явно виражене експортне спрямування і служить, по суті, постачальником сировини для економік інших країн. Чому досі не визначено пріоритетів чи ідеології розвитку галузі? Парадокс? Ні, звичайне явище бездумної, недалекоглядної, споживацької філософії пересічного українського чиновника. Відбити по максимуму та якнайшвидше інвестиції у "посаду", а далі — хоч трава не рости, то вже головний біль наступників, а не попередників. Розвивати лісову галузь, інвестувати, будувати підприємства — довго, витратно, нецікаво для дрібних чиновників-бариг. Тож варто нагадати українське прислів'я: "Чому бідний — бо дурний, чому дурний — бо бідний". Маємо те, що маємо.

Трохи історії. У 80-х роках минулого століття Україна, позиціонуючи себе чистим нетто-імпортером, у перерахунку на круглий ліс використовувала для власних потреб по 40–45 млн куб. м деревини, заготовляючи на своїй території лише 15 млн куб. м. За роки незалежності ситуація кардинально змінилася: Україна щороку поставляє на зовнішні ринки понад 5 млн куб. м кругляку і щонайменше 2 млн куб. м пиломатеріалів первинної обробки.

Хроніки сьогодення. Масштаби незаконних вирубок лісу, про які скромно звітують лісові підприємства, і цифри експертів вражають. За даними Державного агентства лісових ресурсів (ДАЛР), у 2015 р. незаконна вирубка деревини в Україні завдала збитків у розмірі 85 млн грн. Експерти хором стверджують, що ця цифра на порядок вища! За найскромнішими підрахунками, через нелегальний оборот деревини, контрабанду, неповернення валютної виручки, розрахунки готівкою державна скарбниця за рік втрачає понад 40 млн дол.

Законодавство, яке регулює діяльність галузі, порушується практично на всіх стадіях технологічного процесу — від заготівлі лісу до реалізації готової продукції. При цьому здійснюється чимала кількість економічних злочинів. Цифри для безлісної держави (як її позиціонують у Європі) — вражаючі!

У 2007 р. державне лісове господарство вступило в так звану фінансово-сировинну фазу свого розвитку, яка триває й донині. Характерною її особливістю є ручне управління експортом деревини (продаж за контрактами лише для обраних іноземних компаній); її заготівля відбувається не на ділянках головного користування, а шляхом проведення незапланованих так званих санітарних рубок, при яких відбирається деревина лише ліквідних сортиментів. Фірмовою ознакою "моделі" стала схематична корупція, керована керівництвом ДАЛР. Створюється враження, що в Україні мало хто розуміє, якою є ситуація в галузі. Об'єктивно це відбувається через небажання чиновників навести лад у цій каламутній воді, в якій останні наживаються.

Ознаки наявності корупції при експорті деревини, як стверджує в своїх дослідженнях FLEG II (програма Світового банку "Правозастосування й управління в лісовому секторі країн східного регіону дії європейського інструменту сусідства та партнерства-2"), добре відомі й легко ідентифікуються. До них належать: закритість і викривлення інформації про експорт деревини державними підприємствами; погоджена переорієнтація державних лісових підприємств на поставку деревини на ринки, лояльні до корупції, до яких належать ринки Китаю, Румунії і Туреччини; організація торгівлі через посередників і компанії, зареєстровані в офшорних зонах та інших країнах з м'якою системою оподаткування; свідоме заниження цін на експортовану продукцію з метою отримання маржі. Тобто фактично дослідження FLEG II ще раз нагадало про усім відомі порушення та зловживання, і, здавалося б, усе, що треба, — це здійснити відповідні зміни на законодавчому рівні, провести кадрову чистку та налагодити нові й прозорі механізми діяльності у лісовому секторі. То чому і досі не було впроваджено жодного із цілком очевидних, перелічених вище пунктів? Чому й досі чиновниками не забезпечено відкритість інформації про експорт деревини державою, включаючи відомості про торговельних партнерів, фірми — отримувачів лісу і його ціни в динаміці; контроль цінової політики ДАЛР з метою встановлення ринкових цін на продукцію; сувору заборону підписувати контракти з фірмами-споживачами, яких було помічено в корупційних схемах; заборону підписувати договори поставок деревини кінцевому споживачу через посередницькі фірми?

Європейські технології по-українськи

Цивілізований світ керується трьома основними мотивами прийняття рішення про заборону експорту деревини: природоохоронним, який зводиться до зменшення обсягу вирубки лісів; економічним (забезпечення сировиною вітчизняних деревообробників) і соціальним (створення нових робочих місць). Україна, не зумівши усунути внутрішній конфлікт між вітчизняними деревообробниками і власне лісовою галуззю, виявила нездатність подолати незаконну заготівлю і тіньовий оборот деревини, що його вибирають найвідсталіші країни Африки і Азійсько-Тихоокеанського регіону.

В українському лісі впроваджується з 2000 р. і позиціонується як панацея від незаконної заготівлі деревини та корупції в галузі електронний облік деревини (ЕОД). Але найцікавіше те, що інформацію про вартість і економічну ефективність цього обліку ніде і ніколи не було оприлюднено. Існують сумніви, чи є вона взагалі. Є всі підстави вважати, що система обліку втілювалась як чергова корупційна схема, з допомогою якої лісовим підприємствам нав'язали програмне забезпечення та обладнання за цінами, що в кілька разів перевищують ринкові. Та найсумніше те, що в питанні контролю деревини та її реалізації схема обліку в частині протидії самовільним рубкам і корупції не дала жодних видимих результатів.  Економічної оцінки та аналізу ефективності цієї системи в ДАЛР за роки її "втілення" ніхто не бачив. Як система контролю за обліком і рухом деревини, вона взагалі перебуває поза правовим полем. Про це свідчить той факт, що на тлі дедалі ширшого охоплення ЕОД нелегальні рубки лісу не зменшились, а збільшилися. Компенсація від збитків, завданих лісу самовільними рубками, виявленими лісівниками з правоохоронними органами, не зросла, а впала. Тож зараз мало би виникнути питання, чи потрібна ця система взагалі. Проте аналіз досвіду країн Європи, в яких електронний облік деревини ведеться цілком результативно, показує, що комусь вигідно влаштовувати перепони на шляху повного і результативного впровадження та реалізації ЕОД.

Неодноразово підлягало обговоренню питання щодо посилення кримінальної відповідальності за здійснення незаконної вирубки лісу. Такі дискусії в сучасних умовах є цілком виправданими та необхідними. І, звісно ж, не менш необхідним є безпосереднє впровадження змін до чинного законодавства та реальне посилення відповідальності за незаконне розпоряджання власністю українського народу.

Позитивним є те, що 8 вересня 2016 р. у Верховній Раді України було зареєстровано проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення відповідальності за незаконну порубку лісу та незаконні операції з лісоматеріалами та пиломатеріалами). Цей законопроект, по-перше, передбачає дефініцію незаконної порубки дерев, по-друге, значно посилює кримінальну відповідальність за вчинення таких дій. Так, пропонується, що особа, яка вчинила злочин, передбачений статтею 246 Кримінального кодексу України (незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, а так само перевезення, зберігання, збут незаконно порублених дерев, виготовлення чи обіг лісоматеріалів або пиломатеріалів із незаконно порублених дерев), каратиметься штрафом від 30 тис. до 45 тис. неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років та з конфіскацією майна. По-третє, запропонована і нова редакція статті 201 КК України (контрабанда), адже пропонується включити до предметів контрабанди "лісоматеріали та пиломатеріали цінних і рідкісних порід дерев".

Є дві головні причини лобіювання експорту лісу владою, яка контролює діяльність державних лісових підприємств (до речі, саме на їх частку припадає основний обсяг деревини, що продається). По-перше, прагнення власного збагачення за рахунок корупції і, по-друге, прагнення забезпечити вищі доходи державного сектору економіки. Відповідь на запитання, яка причина переважає в Україні, на жаль, зрозуміла й очевидна без додаткової аргументації. Також цілком очевидними є підстави того, навіщо Мінагрополітики і т.в.о. голови ДАЛР України Христина Юшкевич посилено працюють над скасуванням мораторію на експорт круглої деревини в обмін на другий і третій транші від ЄС (разом 1,2 млрд євро, що становить вартість лише річного експорту лісового сектору). Для інфантильних мрійників у рожевих окулярах, які все ще мають надію, що у секторі лісу не все так плачевно, пояснюю: обіцяний транш буде використаний на латання дірок у бюджеті держави і частково розкрадений. А в цей час на багатьох станціях залізниці Закарпаття працівниками місцевої митниці зупинено десятки вагонів експортного круглого лісу. Якщо мораторій буде скасовано, в справі торгівлі Батьківщиною за схемою "ліс на транш" заслуга тих, хто докладе до цього руку, буде чималою.

Досвід діяльності у лісовому господарстві в країнах Європи характеризується широкою варіативністю. Це свідчить про те, що країни автономні у виборі методів управління лісопромисловою галуззю. Єдиною важливою умовою є свобода підприємницької діяльності, надання належних і рівних умов суб'єктам господарювання. І, як результат, потужна співпраця держави та приватних підприємств на благо країни. Модернізація законодавства у сфері реалізації необробленої деревини сприятиме пришвидшенню євроінтеграційних процесів, дасть можливість вивести заготівлю та реалізацію лісоматеріалів на якісно новий рівень.

Чому так? Чому ліс перетворився з багатства українського народу на його головний біль? Чому сьогоднішній стан галузі розглядається людьми зі здоровим глуздом як злочин без кари? Можливо, тому, що Мінагрополітики, взявши під свою опіку державний ліс, не виступає самостійним гравцем у сфері лісових відносин і обмежилося роллю весільного генерала? Міністри довіряють керівництву ДАЛР, підтримують його рішення і беруть на себе відповідальність за якість їхньої підготовки. Кому від цього добре, коментувати не треба. ГПУ доведені факти, що за період 2011–2013 рр. експорт деревини в системі головного лісового відомства держави здійснювався виключно за, м'яко кажучи, тіньовими і нелегальними схемами: споживачів деревини змушували оплачувати так звані маркетингові послуги юридичним особам, зареєстрованим у третіх країнах. Вартість "послуг" розраховувалася, виходячи з обсягу і типу експортної продукції, і коливалася від 4 до 12–20 дол. за кубометр. Тобто були вказівки від ДАЛР експортувати деревину за цінами, заниженими на вартість фіктивних маркетингових послуг.

Недавні офіційні дані ГПУ свідчать про те, що в такий спосіб з обороту державного лісового господарства було виведено фінансові активи, які вимірюються десятками мільйонів євро. Такі суми при простих розрахунках у десятки разів перевищують імовірний сьогоднішній транш фінансової допомоги українському лісовому господарству від ЄС, що його так виглядають у Києві на Грушевського і Шота Руставелі. І це в той час, коли через митні переходи Одеси, Чернівців, Львова і Закарпаття на підприємства глибокої переробки деревини Європи, Туреччини і Китаю чекають митного "огляду" десятки і сотні вагонів з діловою деревиною під кодом… паливних дров. Україна… без лісу? Цілком імовірно. А уряд України взяв курс на скасування мораторію.

При підготовці статті мною заздалегідь було підготовлено і відіслано запитання з усіх проблем галузі т.в.о. голови ДАЛР України Христині Юшкевич. Однак вона не знайшла часу для півгодинної розмови з журналістом, пославшись на зайнятість. Тим часом усі види українських ЗМІ — від паперових до електронних, від центральних каналів телебачення до приватних регіональних — рясніють комерційною саморекламою тимчасової очільниці українського лісу про нечувані "наведення порядку і досягнення" галузі. Відчувається інтенсивна і масована підготовка до так званого конкурсу на посаду голови лісового відомства України, який відбудеться 20 вересня згідно з розпорядженням Кабміну.

Риторичним є запитання, наскільки чесно та прозоро буде призначений новий голова ДАЛР України і які наслідки це матиме для лісового господарства України. Та й узагалі, на жаль, так виходить, що посада контролює всі потоки деревини. Так складається, що в Україні на посаду головного лісівника позиціонують агрономів, петеушників, що не відрізнять дуб від сосни, не є спеціалістами у галузі й апріорі не знають її основ. І замість того, щоб працювати на благо українського народу та лісової промисловості, ретельно працюють над створенням тіньових махінацій і пошуком додаткової наживи. І тут цікаво, де ж початок і кінець такого роками напрацьованого механізму, і чи вистачить сміливості й сил совісним і чесним працівникам лісової галузі, аби зламати таку брудну систему?

Хто відбере корупційні важелі у держави?

Українським деревообробникам держава свідомо створила проблему, яка не вирішується десятиліттями. У розподілі лісових ресурсів враховується лише думка того, хто реалізує деревину, думки ж і бажання покупця чи споживача не беруться до уваги взагалі. І тут виникають усі проблеми. Одна з них пов'язана не стільки з обмеженим ресурсом лісу, скільки із розстановкою пріоритетів у його розподілі. Державні лісові господарства відвантажують на експорт гарантований і наперед спланований обсяг лісу, а на внутрішній ринок — те, що залишається. Так, по дефіцитній і стратегічній породі деревини — сосні — експортна квота становить 40% від загальної кількості її заготівлі. Близько 30% ділової деревини сосни йде на переробку в самих держлісгоспах і відвантажується в рамках різних державних програм (будівництво й експлуатація шахт, військових укріплень для Збройних сил України тощо). Залишається третина деревини, яка виставляється на так звані аукціони. Здавалося б, простіше змінити пріоритети на користь бізнесу — і проблеми із сировиною зникнуть назавжди. Цього навіть вимагає принцип дотримання національних інтересів вітчизняних виробників. Але як у Мінагрополітики, так і в ДАЛР України, очевидно, наплювати на державні інтереси, якщо вони суперечать інтересам корпоративним чи особистим.

На аукціонних торгах чисельно домінують дрібні підприємці, які диктують правила гри, не маючи жодного стосунку до первинної обробки деревини. Внаслідок цього такі торги втрачають початковий сенс і перетворюються на хаотичну розподільчу систему. Результати її невтішні: великі деревообробники не отримують потрібного обсягу сировини, що негативно впливає на зростання і розвиток їхніх підприємств; значні обсяги деревини "виграють" дрібні споживачі, які в подальшому її не викуповують, і перекупники-спекулянти, які тут же намагаються її продати за вищою ціною. А ті деревообробники, які готові працювати на благо держави, сплачуючи чималі податки до бюджету, змушені полювати за деревиною, аби не залишитися без роботи. І вже вкотре виникає запитання: на чию користь здійснюється управління у лісовій промисловості?

Саме тому корумпована СИСТЕМА управління торгівлею деревиною, яка регулюється ДАЛР України і роками не змінюється, викликає глибоку недовіру деревообробників. Саме ця недовіра змусила бізнес лобіювати радикальні методи зміни ситуації на ринку деревини, які непідконтрольні головному лісовому відомству. До цих змін належить і мораторій на експорт круглого лісу.

До того часу, поки примітивні лісопильні держлісгоспів не почнуть закупляти деревину на відкритому ринку без згаданих "пільг", конкуруючи з приватними деревообробниками, державна лісопильня отримуватиме субсидії від держави, а всі економічні показники будуть систематично та необґрунтовано підвищуватися. У будь-якому разі влада повинна сформулювати у вигляді закону свою позицію з приводу рівних умов продажу деревини і взяти на себе відповідальність за прийняте рішення. Цілком виправданим у цьому випадку буде звернення до досвіду європейських країн. Наприклад, Фінляндія пропонує таку систему: 60% деревини заготовлюється приватними підприємствами, які зацікавлені у відновленні лісових ресурсів і контролі екологічної ситуації країни. Адже саме від цих показників залежить допомога держави та розмір податків, які необхідно сплатити. Лісозаготівельники не мають стосунку до рубки лісу та його транспортування. За все це несе відповідальність покупець-деревообробник і відповідно здійснює оплату. Тобто простежується чітке розмежування обов'язків лісозаготівельників і деревообробників. От цілком реальна і вже перевірена панацея від наявних корупційних схем в Україні.

Щодо приватної переробки, то їй украй необхідні податкові пільги на період реалізації інвестиційних проектів, зняття мита і ПДВ при імпорті обладнання, субсидії відсоткових ставок з бюджету за кредитами банків. Усе це можна здійснювати в рамках інвестиційних узгоджень між державою і бізнесом.

Основним власником (користувачем) лісів є держава, на якій лежить тягар відповідальності за збереження лісових ресурсів і відпрацювання стратегічних напрямів розвитку галузі, але, як показує світова практика управління лісами, централізована система не забезпечує необхідної економічної ефективності роботи галузі. Тому сьогодні приватні підприємства з переробки деревини повинні стати майданчиком з обговорення застарілих проблем галузі на вищих рівнях влади. Одна з них — негайне відокремлення лісового господарства від рубок лісу, його примітивної переробки й експорту.

Поєднання в одній особі функцій вирощування лісу і його реалізації призводить до господарювання за формулою "сам себе контролюю". Важка спадщина радянської моделі господарювання загнала галузь у глухий кут, багато важливих елементів лісового господарства давно знищені, а інші перебувають на межі знищення. Збитки, завдані лісовому господарству "реформами" останнього десятиліття, настільки великі, що без активних дій з боку держави подолати їх не вийде.

Для виправлення ситуації в лісовому господарстві перш за все необхідні кадрові рішення, які зачепили б керівництво ДАЛР і Мінагрополітики. Абсолютно очевидно, що ті ж люди, які призвели лісове господарство до тотального занепаду, не зможуть вивести його звідти. Вони були настільки зайняті побудовою нових тіньових і корупційних схем у лісовому секторі, що забули про основне і безпосереднє призначення лісопромислової галузі. А оскільки на сьогодні прийняття жорстких рішень у лісовому секторі обернеться визнанням власних помилок, то чекати їх марно.

Нині як ніколи деревообробники разом із громадськістю повинні поборотися за те, щоб лісову галузь передати з Мінагрополітики до Мінекології. З цих питань уже давно тривають гарячі дебати. Таке підпорядкування існувало після ліквідації Міністерства лісового господарства, воно виправдало себе, і таку форму підпорядкування прийняла Європа. Принаймні з новим користувачем ліс перестануть розглядати як ресурс, як вертикально стоячі колоди. Аналізуючи зарубіжний досвід, зокрема відсутність позиції та лібералізм щодо заготівлі і реалізації деревини, варто пам'ятати про історичне становлення лісопромислової галузі в Україні. Слід взяти до уваги і самобутність нашої держави та менталітет її жителів. І, як результат, сформувати законодавство, що відповідатиме європейській юридичній техніці, але з урахуванням особливостей нашої країни.

Сьогодні вже ніхто не сумнівається в необхідності створення в Україні власної потужної приватної деревообробної промисловості. Це єдиний варіант відійти від експорту круглого лісу з паралельним розв'язанням багатьох інших проблем. На виході через короткий проміжок часу ми отримаємо абсолютно оновлену, багатоукладну переробну галузь, яка на 90% буде здатна покінчити з тіньовим експортом. Результатом цих зусиль стане те, що левова частка прибутків залишиться в українській економіці. А державним лісгоспам нехай залишаться функції вирощування лісу, захисту його від шкідників і пожеж. Так велів сам Бог. Таку практику прийняв світ, а ми й досі винаходимо велосипед.

Як економіст за фахом, я часто звертаюся до книжки відомого норвезького економіста Еріка Райтнера "Як багаті країни стали багатими, і чому бідні країни залишаються бідними".  Норвежець майстерно описує ситуації, як міцні і багаті держави радять бідним країнам одне, а в себе вдома застосовують абсолютно протилежне (наприклад, не захищати своєї обробної промисловості, а в нашому випадку — обміняти ліс на черговий транш). Текст економіста рясніє прикладами, що вся світова економічна політика свідомо вибудувана у такий спосіб, щоб не дати бідним країнам вирватися зі злиднів, а з економічних теорій до розгляду беруться лише ті, які вигідні багатим країнам. Чи читають економіста, відомого усьому світові, наші міністри? В цьому є сумніви…  

P.S. У публікації використано матеріали FLEG II (програма Світового банку "Правозастосування й управління в лісовому секторі країн східного регіону дії європейського інструменту сусідства та партнерства-2").

Джерело: Дзеркало тижня.