Народний депутат України, голова групи „Демократичні ініціативи”, голова Експертної ради з питань законодавства Степан Гавриш через „Детектор медіа” звернувся з відкритим листом до працівників радіо і телебачення України з нагоди їхнього професійного свята.

Друкуємо лист повністю.

Шановні колеги! Звертаюся до вас саме так, бо ваш фах, як і фах політика, є публічним. Вітаючи вас зі святом, хочеться якнайповніше висловити, як годиться, найтепліші слова і найкращі побажання. Що я і роблю дружньо і щиро. А оскільки межі між святом і роботою у вас, та й і у мене, зазвичай надто розмиті, то хочеться скористатися нагодою і сказати кілька слів з приводу того, що непокоїть не лише нас з вами, а й чималий загал громадянського суспільства України. Цілком очевидно, що продовження реальних демократичних перетворень, як у соціально-політичній, так і в економічній сфері, як ніколи раніше, сьогодні потребує підтримки суспільства. Немає жодних сумнівів, що нинішня політична криза від самого початку спровокована вбивством опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе і “касетним скандалом! Вона є результатом граничного загострення багатьох протиріч, що шар за шаром накопичувалися у процесі розбудови нової демократичної України. Серйозні недосконалості конструкції системи політичної влади, тіньова економіка, корумпованість і, як результат, слабкість ринкових реформ, високий рівень соціальної напруги – все це сьогодні створює загрозу демократичній перспективі України. Ми ясно усвідомлюємо, яка дистанція лежить між владою і суспільством. Вона спотворена інформаційним простором, що формується поза будь-якими правилами, в умовах політично продажного ринку ЗМІ, за обставин злиденності і люмпенізації журналістських колективів, причому не лише регіональних, а й центральних. Найбільш тиражні і впливові засоби масової інформації, як друковані, так й електронні, перетворені нині на інструмент лобіювання вузькополітичних, егоістичних групових і кланових інтересів. Громадяни позбавлені можливості об’єктивно оцінювати і контролювати дії влади, повноцінно впливати на суспільні процеси. Маніпулювання громадською думкою, “чорний піар” стали нормою, цинічно замінивши собою свободу слова і свободу засобів масової інформації.

Все це відбувється за відсутності цивілізованих норм і традицій функціонування політичної системи і громадянського суспільства. Сьогодні ми, і політики, і журналісти, повинні сказати всім, хто нам вірить і хто чекає від нас правди: благополуччя суспільства і кожного громадянина залежить від рівня громадянської злагоди і морально-політичної відповідальності влади. У всіх нас немає іншого шляху, крім єдиного – шляху суспільного діалогу з метою стабільного демократичного поступу України, в інтересах свобод і прав її громадян. Зрозуміло, діалог цей не може бути легким. Він вимагає мужності, терплячості, здатності чути і розуміти один одного. Пригадаймо драматичні колізії, що їх зазнали цілі нації через безглузду амбіційність і цинізм своїх політичних лідерів і водночас через байдужість суспільства. Доречно згадати одне з трактувань влади, її сутності: влада - як засіб політичної творчості, яке немислиме без обговорення й узгодження альтернатив.

Отже, нездатність до діалогу, розпорошеність здорових сил може на кілька десятиріч законсервувати в Україні нинішній стан “не війни – не миру”, а для мільйонів громадян, у тому числі носіїв знань і культури – принизливу злиденність і безправність. Це деформує і загрожує суверенності України. Я переконаний, вибір чесної професійної позиції – не лише обов’язок тих, кого називають владною елітою та представниками “четвертої влади”. Це єдина можливість відстояти свободу слова і свободу ЗМІ, як є найважливішим інструментом громадянського суспільства. За його допомогою суспільство, позбавившися соціального нігілізму і зневіри, здатне налагодити діалог між громадянами і владою, поставивши під громадський контроль політичні процеси як у центрі, так і на місцях. Я повністю розділяю нагальну турботу українських журналістів, серед яких бачу цвіт творчої еліти. Треба всім разом покласти край нищівній для суспільства практиці політичної купівлі-продажу ЗМІ. Іншого способу, як створення для цього належних економічних умов життя як самих ЗМІ, так і журналістів, напевне, немає.

Нам потрібні реальна державна політика розвитку інформаційного простору, ефективно діючі механізми регулювання інформаційних відносин, конкретне визначення правових та етичних норм поведінки їх учасників. Без цього не варто говорити про політичну культуру, яка неможлива без поваги до закону та суспільства. Власний досвід України щодо демократичної розбудови невеликий. Проте ціна його чимала. Чи дозволимо збільшити її? У мене, як і в багатьох відповідальних політиків, відповідь однозначна: нам конче потрібний суспільний договір в ім’я громадянської стабільності, взаєморозуміння, прогресу і благополуччя. Йому, на моє переконання, має передувати договір, або пакт, політичних сил, що представляють демократичне крило українського політикуму. Криза, яку зараз переживає Україна, має підвести всіх нас до моменту істини, коли і влада і суспільство усвідомлять: для демократичної держави немає нічого вищого за свободи і права людини. Це є непорушний закон Конституції України, перед якою всі рівні у своїх діях, незалежно від владної посади і політичної приналежності.

Провідником цієї істини в обох напрямках – від влади до суспільства та від суспільства до влади – і є журналістська когорта. Вона за своїм статусом мусить, нарешті, посісти належне їй місце – четвертої влади. Всі ми перебуваємо сьогодні в очікуванні грудневих слухань у Верховній Раді щодо становища українських ЗМІ і свободи слова взагалі. Хочеться сподіватись, вони стануть точкою відліку нового часу для масмедійної сфери України у передчутті суспільно важливих змін в Україні.

З найкращими побажаннями,

Степан ГАВРИШ