Для початку слід зазначити, що указом президента України № 691/2014 від 27 серпня 2014 року було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 27 середні 2014 року «Про заходи щодо удосконалення державної військово-технічної політики». Відповідно до підпункту 7 пункту 1 цього документа, експорт до Росії товарів військового призначення та подвійного використання з метою їхнього військового кінцевого використання Росією припинено.

З ухваленням цього рішення українським підприємствам не було надано жодного дозволу на експорт зазначених товарів російським користувачам. І саме від цього часу уповноважені державні установи проводять послідовну політику щодо заборони експорту товарів військового призначення до країни-агресора. Жодне українське підприємство не уповноважене експортувати такі товари російським користувачам, і всі випадки порушення законодавства України у цій сфері не залишаються поза увагою спеціальних та правоохоронних органів.

З огляду на вищезазначене, інформація, яку поширили українські ЗМІ з посиланням на авторитетну міжнародну організацію, поставила Україну, м’яко кажучи, в незручне становище. Адже озброєння ворога і одночасне прохання своїх міжнародних партнерів про надання військової допомоги для боротьби з ним – нічим іншим як «театром абсурду» назвати не можна. У такому випадку твердження Кремля про те, що Україна – це failed state виглядає ще досить непоганим компліментом.

Проте при детальному вивченні даних, що містяться в оригіналі дослідження SIPRI в частині, що стосується українсько-російського ВТС, виникають великі сумніви щодо їхньої актуальності й вірогідності. А звідси – і авторитету Стокгольмського інституту, який чи то через недбальство, чи через упереджене ставлення своїх співробітників до України ставить клеймо не тільки на окремих українських суб’єктів господарювання, а на державу в цілому.

Так, відповідно до останніх даних SIPRI (які, до речі, є у відкритому доступі на офіційній веб-сторінці організації), за які «вхопились» українські ЗМІ, в минулому році Україна експортувала в Росію продукції військового призначення на суму 169 мільйонів американських доларів. Тим самим вона зробила свого головного ворога найбільшим покупцем власного озброєння і військової техніки за зазначений період (див. інфографіку №1).

Експорт українського озброєння і військової техніки (ОВТ) за період 2015-2016 років (у мільйонах американських доларів)

Враховуючи заборону на експорт української продукції військового призначення до Росії, виникає цілком логічне запитання: як за останні два роки Україна змогла продати Росії ОВТ на таку суму? Однак, коли детально ознайомитись з даними щодо конкретних експортерів українського ОВТ до Росії та термінами реалізації ними експортних контрактів, поволі приходить розуміння, якою логікою користувались співробітники авторитетної (на перший погляд) міжнародної організації (див. інфографіку №2). Причому, забігаючи наперед, слід зазначити, що це ніяк не говорить про правильність зроблених ними висновків.

Експорт українського ОВТ до Росії за 2016 рік (за основними експортерами)

Так, по-перше, є запитання щодо часових відрізків українсько-російського військово-технічного співробітництва (ВТС), на основі яких співробітники SIPRI роблять свої «сенсаційні» висновки. Адже у вищезазначеній таблиці, яка, скоріш за все, і стала підставою для висновків щодо суми українського експорту ОВТ в Росію в 2016 році, повинні були міститись дані щодо озброєння, яке було експортоване власне в 2016 році. Проте в таблиці чомусь також наведені дані щодо передачі ОВТ й за довоєнний період, тобто до 2014 року. При цьому є й дані, що деяка продукція в 2016 році взагалі не поставлялась (що насправді близько до істини).

По-друге, таблиця містить неправдиві дані щодо стану реалізації зазначених у ній експортних контрактів із російською стороною.

Запорізьке АТ «Мотор Січ»

Так, виходячи з даних дослідження SIPRI, найбільше військової продукції у 2016 році в Росію передало запорізьке АТ «Мотор Січ», зокрема, 164 двигуни АІ-222 для навчально-бойових літаків (НБЛ) типу Як-130. У той же час, SIPRI відзначає, що всі двигуни напевне (!!!) були передані російському виробнику літаків ще до 2014 року. Тому виникає просте запитання: так коли ж АТ «Мотор Січ» передало двигуни російській стороні – в 2016 році чи до 2014 року, і чи включали співробітники SIPRI суму від продажу цих двигунів у ті 169 мільйонів американських доларів, які сколихнули український медіа-простір?

Про припинення будь-якого ВТС із Росією після 2014 року заявляють і на самому запорізькому підприємстві: «осією дівМотор Січ» працює в рамках законодавчого поля і не здійснює ВТС з Росією з моменту прийняття офіційного рішення влади про заборону на співпрацю. Поставки двигунів АІ-222 в Росію для УБЛ Як-130 припинені підприємством ще в червні 2014 року. Ні в 2015-му, ні в 2016-му, ні в 2017-му роках поставки АІ-222 в Росію також не здійснювались».

ДП «Антонов»

Що стосується літаків виробництва ДП «Антонов», то тут ситуація ще більш абсурдна. Так, відповідно до даних SIPRI, ДП «Антонов» поставив російському замовнику протягом 2012-2016 років 17 літаків Ан-140-100 та протягом 2013-2016 років 11 літаків Ан-148-100Е.

Проте, по-перше, як вже зазначалось раніше, українські підприємства не здійснюють ВТС із Росією після 2014 року. Звідси, якщо така теоретична поставка українських літаків до Росії і мала місце, то тільки до 2014 року. Тому, виходить, що 17 літаків Ан-140-100 російській стороні було передано за 2 роки, а 11 літаків Ан-148-100Е – за 1рік. Однак, якщо керуватись здоровим глуздом, то стане очевидним, що навіть за найкращого фінансування та наявності великих людських ресурсів, виготовлення за два роки 28 літаків такого класу, як Ан-140-100 та Ан-148-100Е буде надскладним завданням не тільки для українських авіабудівних підприємств.

По-друге, насправді ж жодного літака Ан-140 та Ан-148 не те що, в 2016 році, а й за весь вказаний в дослідженні SIPRI період побудовано і передано в Росію не було. Всі літаки цих типів, які сьогодні експлуатуються російською стороною, були виготовлені на російських підприємствах, а саме: самарському авіаційному заводі «Авіакор» (літаки Ан-140) та «Воронежському літакобудівному товаристві» (Ан-148).

По-третє, зову ж таки: а чи включали співробітники SIPRI суму від продажу цих літаків (якого ніколи не було) в ті 169 мільйонів доларів?

ДП «Зоря»-«Машпроект»

Цікавою є й інформація, надана SIPRI щодо газотурбінних двигунів (ГТД) ДС-71 та ДТ-59, виробництва миколаївського ДП «Зоря»-«Машпроект». Так, відповідно до даних в таблиці, підприємством було поставлено в Росію 2 ГТД ДТ-59 в 2015 році та 2 ГТД ДС-71 в 2016 році. Проте, ця інформація не відповідає дійсності і про це, зокрема, ще в 2015 році було офіційно зазначено миколаївським підприємством.

Тоді на ДП «Зоря»-«Машпроект» зазначили буквально таке: «Повідомляємо, що в лютому 2012 року з російським замовником «Прибалтійський суднобудівний завод «Янтар» був укладений контракт на поставку 3-х агрегатів М7Н1, до складу яких входять зазначені газові турбіни. Поставка перших двох агрегатів була виконана у 2013 році. Остання поставка згідно з цим контрактом відбулася в лютому 2014 року».

Крім того, за інформацією підприємства, в жовтні 2012 року з тим же замовником був підписаний ще один контракт на поставку аналогічної продукції, а виконання контракту було заплановано з грудня 2014 року по грудень 2015-го. Але в зв’язку з військовою агресією Росії в Криму і на Донбасі та забороною на експорт товарів військового призначення в Росію, виконання цього контракту було зупинено.

При цьому слід зазначити, що причиною тодішнього спростування стало все те ж дослідження SIPRI (за 2015 рік). Тобто, виходить, що авторитетний Стокгольмський інститут просто проігнорував офіційну заяву українського підприємства і в наступному своєму дослідженні використав все ту ж неправдиву інформацію.

Тому маємо право вкотре спитати: чи включали співробітники SIPRI суму від продажу двигунів, яка відбулась ще до 2014 року, в ті 169 мільйонів доларів за 2016 рік?

Звичайне недбальство чи цілеспрямована маніпуляція

Підсумовуючи вищесказане, виходить, що в 2016 року наведене в дослідженні SIPRI ОВТ українськими підприємствами в Росію передано не було. Тому, насправді, пункт «Росія» в списку імпортерів української військової продукції в даному дослідженні за минулий рік взагалі повинен бути відсутній. А звідси – й ті загадкові 169 мільйонів американських доларів.

Що ж стосується самого дослідження Стокгольмського інституту, то впевнено сказати, що це було – звичайне недбальство чи цілеспрямована маніпуляція – на сьогодні не є можливим. Та й не зовсім необхідним. Важливо інше. По-перше, будь-яку інформацію необхідно перевіряти, навіть якщо вона надана авторитетною (на перший погляд) організацією. Оскільки, як показує цей конкретний приклад, навіть авторитетні організації можуть помилятись. Або ж на справді вони не є такими й авторитетними.

По-друге, українським ЗМІ, перш ніж писати про чергову «зраду», слід для початку вникнути в суть самої «зради», і тоді вона може здатись не такою «зрадливою» або ж виходитиме не від того, від кого здавалось на перший погляд. А бездумне покладання на авторитети, може зіграти з ними злий жарт. Як ось цього разу.

Ігор Федик. Оглядач Defense Express. Заступник головного редактора англомовного журналу Ukrainian Defense Review. Член Національної спілки журналістів України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода