Деякі очікування

Ефективність інформаційного супроводження дій сил АТО, функціонування державних структур та місцевих органів влади під час недавньої кризової ситуації в Авдіївці стає зрозумілою через їхню відповідність очікуванням з боку українського суспільства та міжнародної спільноти з цього приводу.

Більшість аудиторій хотіли мати максимально повну картину щодо масштабів та прогнозу розвитку цих подій. Тому що будь-які «прогалини» викликали якщо не панічні розмови про широкомасштабний наступ росіян, то, щонайменше, необґрунтовані плітки та чутки.

Люди, які перебували безпосередньо в Авдіївці (та відповідно, їхні близькі і родичі) були більш зацікавлені в дещо іншому – максимально оперативній інформації щодо небезпечних районів, місць обстрілів, у функціонуванні місцевої інфраструктури життєзабезпечення.

Інтерес світової спільноти (безумовно, з огляду на те, що події в Україні сьогодні вже не є пріоритетною темою в інформаційному просторі європейських країн) був зосереджений навколо питання, яка сторона конфлікту є винною в його ескалації і яким чином ситуацію буде стабілізовано.

При цьому загальним інформаційним запитом було бачення перспектив урегулювання кризи, якщо не на рівні держав і району АТО в цілому, то хоча б на тактичному рівні. Отже ми маємо з’ясувати, наскільки наведені «інформаційні очікування» були задоволені.

Трохи про позитивне

Бажаючи подати в ЗМІ «найгарячішу» або найбільш резонансну інформацію, ми інколи забуваємо згадати про звичайні позитивні речі, які мають місце навколо нас. У цьому контексті, здається, мало хто буде сперечатися, що рівень висвітлення згаданих подій в районі АТО сьогодні і, наприклад у 2014 році – це абсолютні різні речі, які навіть важко порівнювати. Від моделі замовчування інформації та обмежувально-дозвільної системи її подання ми поступово перейшли до відкритої координаційної моделі «інформаційного партнерства». Поки що також не ідеальної, але вже більш-менш реальної. Це стало можливим завдяки важкій, часто героїчній праці всіх «бійців інформаційного фронту»: вітчизняних та міжнародних ЗМІ, незалежних блогерів, інформаційних підрозділів держструктур та сил АТО, наших співгромадян та іноземних партнерів. Свіжі події навколо Авдіївки в цілому підтверджують цю тезу.

Позитивом стало те, що представники держави, а саме посадові особи більшості структур (державного і місцевого рівнів, силових структур) перестали боятися ЗМІ і почали оприлюднювати інформацію про події та свою діяльність. Звичайно, коли деякі чиновники почали публічно виступати, то це також отримало свої певні мінуси. Іноді вони говорили занадто багато, поза межами своєї компетенції чи взагалі не по темі, захоплюючись «самопіаром». Але вони вже не мовчали, що є непоганим знаком, бо суспільство у будь-якому випадку має право знати всю інформацію про події (звичайно крім тієї, яка є об’єктивно закритою).

Заслуговують на слово вдячності деякі фахівці силових структур. Дивлячись, як працювала прес-офіцер 72-ї окремої механізованої бригади, якій «дісталися» основні події біля Авдіївки, хочеться вірити, що проект введення інституту прес-офіцерів у військах реалізовано успішно. Нібито зовсім незначна справа в масштабах держави, але пам’ятаю, як важко він стартував два роки тому.

Минулого тижня відкрили прес-центр АТО в Авдіївці, призначили досвідченого прес-офіцера В’ячеслава Петровського.

Тому я погоджуюсь з думкою відомого журналіста та керівника проекту «Цензор» Юрія Бутусова, що в питаннях інформаційного супроводження цих подій Україна в цілому переграла російську сторону.

Власне, це підтверджує і сам противник. Мабуть не випадково Головне управління розвідки Міністерства оборони України 6 лютого повідомило, що «РФ активізувала інформаційну кампанію зі звинувачення України в порушенні Мінських домовленостей. Для зйомок пропагандистських відеороликів про обстановку на Донбасі вдвічі збільшено кількість спеціальних груп російських «журналістів», до складу яких залучені офіцери Центру інформаційного протиборства (Новочеркаськ) ЗС РФ».

Слід розуміти, що саме рівень інформаційного супроводження подій з нашої сторони змусив російське керівництво терміново нарощувати аналогічні ресурси, хоча на міжнародній арені їм це практично не допомогло.

Над чим слід працювати надалі

Хочеться нам визнавати чи ні, але на законодавчому рівні фактична монополія на висвітлення подій на території Донецької і Луганської областей віддана штабу АТО. Це має об’єктивні причини, бо дуже часто в інтересах успіху операції деяку інформацію доводиться приховувати взагалі або оприлюднювати не в повному обсязі. В цьому контексті є дивним, що деякі речі (наприклад, щодо стану справ на передовій або українських втрат) оприлюднювали посадові особи обласної адміністрації. В той же час саме з боку останньої зовсім не відчувалося загальної координації діяльності тих інформаційних ресурсів, які не відносяться до компетенції «силовиків».

Розуміючи що кризова ситуація на сході держави може затягнутися на роки, з нашого боку ще в 2015 році було започатковано низку проектів, які в умовах так званого «перемир’я» виглядали дивними або надлишковими, але насправді були нашої «інвестицією» на випадок можливого загострення ситуації.

У цьому переліку – спроба надати допомогу Донецькій ОДА і зробити її структурний підрозділ інформаційної політики більш ефективним шляхом його реформування і перезавантаження. Свого часу це отримало підтримку від попереднього керівництва ОДА. Але механізм реалізації ідеї у виконанні нового керівництва обладміністрації взагалі знищив цей підрозділ як окрему структурну одиницю шляхом його інтеграції з департаментом внутрішньої політики. Разом з дефіцитом професійних кадрів це дуже швидко дало свої результати.

Багато проектів було також започатковано з прицілом на майбутнє на рівні сил АТО. Це і запровадження моделі НАТО щодо функціонування стратегічних комунікацій на оперативному рівні, введення посади заступника керівника АТО зі зв’язків з громадськістю та ЗМІ, інтеграція всіх ресурсів інформаційного впливу сил АТО, запуск проекту мобільного ФМ-мовлення, перешкоджання трансляції теле- і радіомовлення противника, розсилка власних смс-повідомлень, залучення представників ЗМІ до роботи у військових частинах у форматі «embedment journalist» та багато іншого.

На жаль, ці проекти останнім часом були згорнуті або призупинені. Причини – виключно суб’єктивні і заслуговують окремої розмови. Але помилковість таких рішень підтвердило загострення ситуації в Авдіївці.

Авдіївський військово-цивільній адміністрації (ВЦА) ще восени минулого року був переданий передавач для мовлення «Голосу Донбасу». Невідомо чому, він не працював. 10 лютого було обіцяно його підключити. Чому він так довго не працював? Чому його так і не підключили до супутникового інтернету, мені невідомо.

До того ж в Авдіївці раніше було встановлено 2 передавачі для мовлення телеканалів «Донецьке телебачення» («ДоТБ») і «УТ1», але адміністрація офіційним листом попросила їх перенести. Перенесли в Очеретине, але сигнал тепер не досягає Авдіївки. А виходячи з того, що Донецька телевежа (360 метрів) перебуває в безпосередній близькості, і там встановлено понад 30 захоплених наших передавачів, то, звичайно, основна частина каналів транслюється звідти.

І як наслідок, вже кілька тижнів поспіль не сходить з головних сторінок новинних стрічок фото з прифронтової Авдіївки, де на екрані телевізора в ефірі сепаратиське «Оплот-ТВ».

З досвіду роботи з іншими ВЦА Донецької і Луганської областей можна сказати, що Авдіївська ВЦА перша, яка попросила перенести передавачі. Крім того, з’являються постійні незрозумілі проблеми з FM-передавачем. Вони довго затримували, а потім і зовсім відмовилися підписувати договір із партнерами про передачу FM-передавача, аргументуючи, нібито їм не було передано необхідні бухгалтерські документи, в той час, як передавач був наданий зі всіма документами. Іншими ВЦА Донецької і Луганської областей даний договір був підписаний без затримок.

За словами першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики, депутата VIII скликання, Ольги Червакової, ситуація з місцевою пресою ще більш складніша. Ще влітку, на день журналіста, було проведене засідання Комітету з питань свободи слова в Краматорську. Аналізували, зокрема, якість друкованої преси, яка видається коштом платників податків. Адже комунальні газети – радянський атавізм, який досі існував лише для піару районних начальників і голів колгоспу за державні гроші. Тому Верховна Рада ухвалила торік закон про роздержавлення комунальних друкованих ЗМІ, зобов’язавши їх перейти на самофінансування, або припинити діяльність. Але на прифронтових територіях було вирішено, що ВЦА все ж таки матимуть свої газети, фінансовані з державного бюджету. Депутати профільного комітету взяли з голови ВЦА чесне слово, що не буде в газетах нарцисизму, піару на перших шпальтах, самовихваляння в стилі радянських передовиць, тільки інформація, корисна для людей. Проте минуло півроку, проголосовано в першому читанні законопроект, що виводить газети ВЦА з-під дії закону про роздержавлення, а Донецька ВЦА так і не виконала обіцяне і продовжує зловживати своїм особливим становищем, яке надав законодавець.

Отже, є ще до чого прагнути, але принаймні помилки ми розуміємо. І сподіваюсь, що на рівні військово-політичного керівництва держави, посадових осіб на регіональному рівні і місцевих органів влади, командування сил АТО, висновки будуть зроблені і нові інформаційні виклики нас зненацька не застануть.

Тетяна Попова – експерт зі стратегічних комунікацій ГО «Інформаційна безпека», колишній заступник міністра інформаційної політики України

Радіо Свобода

Фото: Факти - ICTV