Модеруватиме  дискусію — журналістка, голова Hromadske.UA Наталя Гуменюк.

Що робити, коли фронт інформаційної війни пролягає через родину? Чи здатне документальне кіно протистояти пропаганді? В дискусії учасники спробують з’ясувати, як співвідноситься індивідуальний та колективний досвід, та чи можливе порозуміння завдяки мистецтву.

У фільмі «Рідні» режисер Віталій Манський зібрав свідчення своїх близьких, використовуючи інтимну оптику для виявлення тенденцій в українському суспільстві в контексті подій 2014-2015 років в Україні.

Стрічка «Рідні» розповідає про життя родини режисера в різних куточках України — від Львова до Криму. Фільм з'явиться в українському прокаті 2 лютого 2017 року.

«Коли говориш про такі важливі речі, як мир, війна, необхідно звертатися до самого себе. Я б вчинив нечесно, якби не звернувся до своєї сім'ї, а обрав дистанцію», — сказав Манський в інтерв'ю Громадському.

«Манський сказав, що нечесно було б розповідати про нашу війну, не розповівши про свою родину. Сам приїхав до матері у Львів, коли почалася російська агресія. Просто, щоб бути там, щоб бути і сином, і свідком. Водночас  виявилося, що його розкидана по Україні велика родина має різні погляди. 

Ані в режисера, ані в нас немає сумніву, хто розв'язав свою війну.  Її злочинність в тому, що вона вже завдала шкоди, вже вплинула на родину. Тож це питання не тільки до режисара, а кожного з нас «Як нам тепер із цим жити?». Я от вірю, що ми спроможні знайти відповідь замість просто сидіти й скаржитися. Думаю, що такі розмови також є хай і мікро, але кроками», — пояснює Наталка Гуменюк важливість дискусії.

Круглий стіл відбудеться за підтримки представництва Фонду ім. Гайнріха Бьолля у Києві.  

Вхід на подію вільний за попередньою реєстрацією https://goo.gl/forms/fHKhYSapBQ2vMF9x1

Віталій Манський — російський режисер українського походження, президент кінофестивалю «Артдокфест», документаліст. Серед його найбільш відомих робіт є стрічка «У променях сонця» про КНДР і «Труба» про те, як живуть різні люди вздовж газового трубопроводу — від Уренгоя до Кельна. Загалом у Манського більше сотні міжнародних нагород за документалістику, серед яких призи Таллінського, Лейпцизького, Віденського міжнародних кінофестивалів, фестивалів Локарно та Уеска.