У заході взяли участь колеги, рідні, друзі Івана Васильовича.  Зокрема, і його донька Наталія.

– Я до останнього боялася взяти книжку в руки, але вона стала відкриттям: це не надгробок, це пам’ятник. Живий пам’ятник із ниточками, які тягнуться з минулого, – зауважила пані Наталя.

Каже: дуже багатьох його друзів і колег, які допомагали по життю, вже немає на цьому світі.

–  Згадуючи про батька, треба згадувати і про тих, хто давав йому змогу відчути, що він працює недаремно, – сказала донька.

Зараз, каже, багато молодих випускників журфаків не розуміють усіх складнощів професії.

– Справжній журналіст завжди знає, що він іде на Голгофу… Мені здається, що ця книжка справді допоможе відкривати очі юним журналістам, – вважає Наталія.

Володимир Біленко з Іваном Сподаренком був знайомий ще з 52-го року. Каже: саме завдяки йому збагнув сутність газетної роботи, полюбив журналістську працю не лише як засіб самовираження, а насамперед як реальну можливість прямого спілкування із сотнями тисяч людей.

– На моє переконання, Івана Васильовича саме найбільшою мірою і вивищувало те, що для нього не було «малих», «пересічних» українців, він органічно, принципово не сприймав такого підходу, такого погляду на людину, – коментує Біленко.

Книжка про Івана Сподаренка – чергове видання серії «Золоті імена української журналістики», нагадав перший секретар НСЖУ Сергій Томіленко.

– Це видання дійсно про легендарного редактора «Сільських вістей» - газети, яка стояла на захисті інтересів простих людей. І вони відповідали своєю прихильністю – тираж газети сягав мільйонів. «Сільські вісті» були недосяжним газетним лідером в Україні, – сказав Сергій Томіленко.