Не проти покерувати у своїй країні й інший відомий популіст – Дональд Трамп. Нещодавно республіканська партія США офіційно висунула його кандидатом у президенти, а результати свіжих соцопитувань показують, що шанси на перемогу у цього мільярдера таки є.

В Австрії Конституційний суд ухвалив рішення переголосувати другий тур президентських виборів, де ультраправий кандидат ледь-ледь поступився своєму поміркованому колезі. Тепер знову існує можливість перемоги проросійського популіста Норберта Гофера.

Це все лише події недавнього часу і вони відбуваються не на якійсь там периферії світу, а у державах, що є важливими гравцями на політичній шахівниці. І якщо роль Австрії не така велика, хоча й ця країна не пасе задніх, проте сумніватися у потужності США та Великої Британії та їх впливові на глобальні процеси, мабуть, не випадає. Тому те, що тренд популізму на найвищих щаблях дійшов і до них, до цих «старих демократій», насторожує чи не найбільше. Як і дає надію, бо як не вони зможуть зломити хребта цій заразі, то хто ж?

Чого не розуміє Європа

Здається, цивілізований світ досі не до кінця усвідомлює, що відбувається. Чому помірковані демократичні сили програють євроскептикам та популістам різних мастей та флангів. Нідерландський та британський референдуми, американські праймеріз і так далі.

Цивілізований світ пропустив той момент, коли з цим можна було легко боротися. Політики не сприймали Росію за ворога та реальну загрозу. Нафтогроші не пахли. Життя йшло своїм звичним плином: зарплати росли, політика була передбачуваною, часом світ сколихували економічні кризи, але з цих негараздів так-сяк вдавалося знайти вихід. Путін ж і компанія впевнено і нахабно проникали в усі можливі сфери демократичних країн, руйнуючи їхній устрій зсередини: купували дорогу нерухомість та футбольні команди, нав’язували потрібні контакти, створювали проросійські лобістські групи, купували потрібних людей, вербували агентів, шукали корисних ідіотів, розвивали свої пропагандистські медіа, себто промацували ґрунт, вивчали ситуацію, знаходили слабкі сторони демократії.

І коли Росія окупувала Крим і напала на материкову Україну, Захід врешті зрозумів, що це все робилося не просто так. Проте досі не усвідомив, що Кремль є більшою загрозою для цивілізованого світу, ніж «Ісламська держава» та біженці.

Не варто у всіх бідах звинувачувати Росію і Путіна. В Європі та США вистачає своїх неадекватів, корисливих людей, продажних політиків і так далі. Проте, не можна не помічати, що Кремль знайшов, як з цього всього скористатися.

Кремлівські політтехнологи уважно вивчали західний спосіб життя, усі слабкі сторони демократії та пануючих економічних ладів, аби бити по болючих точках. Вони знайшли методи, як можна спробувати погубити демократію, завдяки її ж постулатам. Цими знаннями вони радо діляться із силами, котрі фінансуються російською владою та за перемогу котрих вона вболіває.

Путіну, як прихильнику східних єдиноборств, чудово відомо, що вигідно боротися із суперником, використовуючи його власну силу проти нього.

Наприклад у Британії та Нідерландах, аби домогтися своєї цілі, місцеві популісти використали питання референдуму. «Голос народу», котрий переміг над здоровим глуздом народу.

Відкритість ринків дозволила влізти російським олігархам в економіку країн, зав’язавши частину бізнесу на собі та підвісивши на гачок залежності працівників цих підприємств і частково політиків, котрі залежні від настроїв своїх виборців.

Сумнівні медіа

Свобода слова дала можливість формувати аудиторію під себе. Грати на людських страхах, апелювати до емоцій, користатися з людської необізнаності, створювати сумнівні медіа із сумнівним контентом, що має за мету посіяти в головах сумніви.

Розважальне наповнення, «хліба й видовищ», так необхідне багатьом після важкого робочого дня, аби розгрузити мізки, теж поставлено на рейки пропаганди. Людям легше щось навіяти, коли їхній мозок відімкнутий, тоді він не противиться маніпулятивній інформації, особливо, якщо її запаковувати в красиву обгортку. Все більше жителів світу мислять кліпово. Все менше можуть фокусуватися на складній інформації. Споживацтво перемогло здоровий глузд.

Тому сучасний непевний світ дуже чутливий до популізму. Раціональні аргументи, як це не парадоксально, виглядають кумедними, жалюгідними та сумнівними на його тлі. Вони в’ялі й нецікаві, перенасичені цифрами, професійним арго. Ці «розумні» слова промовляють пихаті політики з освітою в Сорбоні та Кембриджі. Відірвані від реалій, котрі не відають, що таке справжнє життя за межами своїх кабінетів. Пересічні люди втомилися від бюрократів у політиці, від старої моделі подачі інформації. Їм потрібне щось доступне. Хліба й видовищ. І розважальна манера в стилі стенд-ап камеді, куди більш прийнятна для людей, котрі звикли не напружувати мізки. Вони видаються виборцям ближчими та відкритішими, ніж політики старої моделі з серйозними виразами облич.

Російські медіа розмивають, як каже Пітер Померанцев, кордони правди, мовляв, немає абсолютної правди, є лише різні її інтерпретації, і кремлівська точка зору має право на існування точно так само, як інші.

Цим користаються політики типу Трампа, котрі кажуть, що всі політики погані, а йому, принаймні, не треба красти, бо він і так багатий.

Різні популісти, ультраправі та ультраліві, маргінали та сіячі ненависті, котрі зрозуміли, що діяти за правилами необов’язково, якщо обійти закон збоку і ніякого тобі покарання не буде, взяли всі ці постулати собі за взірець. Тому спекулюють темами грошей, свободи слова, страхами; паразитують на слабких місцях демократії, ведучи світ до хаосу.

Західний світ вистоїть там, де люди стануть на оборону його цінностей. Дуже подібно до того, що відбувалося в Україні під час нападу Росії: деякі населенні пункти вдавалося втримати завдяки небайдужим місцевим жителям, котрі виганяли зайд. Поки пересічні люди не перейдуть до боротьби проти цієї пошесті, поки не оголосять їй війну, доти вона захоплюватиме все нові території, ширитиметься, як зараза.

Потрібно боротися не лише з симптомами хвороби популізму, не лише з її переносниками, а перш за все з самою заразою під назвою путінська влада.

Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист