Вбивство Павла Шеремета: «традиції» безкарності
Ранок 20 липня розпочався з шокуючої новини. У центрі Києві внаслідок вибуху автомобіля загинув журналіст Павло Шеремет. Машина належала керівнику видання «Українська правда» Олені Притулі. Її самої в автомобілі не було. Вже через кілька годин вбивство журналіста було кваліфіковано за ч.2 п 5 ст. 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб). Розслідування злочину доручено Слідчому управлінню Головного управління Нацполції в м. Києві, процесуальне керівництво здійснюватиме прокуратура Києва.
Павло Шеремет — яскрава фігура. Свою журналістку кар’єру він починав в Білорусі, де народився, але про цю частину біографії в Україні, якщо говорити про широкий загал, знають не так багато. Більше про Шеремета у нас дізналися, коли він почав працювати у Москві, зокрема, на «Першому каналі». Але найбільше про нього в Україні стало відомо, коли він переїхав до нашої країни п’ять років тому. Особливо, коли почав працювати на телебаченні, зокрема ТВі, де вів власну програму. На відміну від багатьох українських журналів, він вмів говорити легко про серйозні речі.
«Жахлива трагедія у Києві. Шок — інших слів немає. Знав Павла особисто. Співчуваю усім рідним та близьким. Доручив правоохоронним органам негайно розслідувати цей злочин. Винні мають бути покарані», — написав у себе на «Фейсбуці» Президент України Петро Порошенко. Пізніше він додав, що отримав згоду від ФБР США долучитися до розслідування вбивства і також дав доручення міністру закордонних справ Павлу Клімкіну запросити до розслідування Europol.
Якщо брати до уваги скупу інформацію, яка є щодо вбивства Павла Шеремета, то перше що було повідомлено — він їхав у машині Притули. Отже, виникає питання — кого хотіли вбити: Шеремета чи Притулу? «Припустимо, що хотіли вбити Олену Притулу, редактора «Української правди». Машина була її», — написав у себе на ФБ народний депутат Ігор Луценко. «Зрозуміло, що він загинув. Не дуже зрозуміло тільки, кого намагалися вбити — його або Олену Притулу. Судячи з усього, все-таки вона повинна була бути жертвою», — таку думку в ефірі радіо «КоммерсантFM» висловив колега убитого по київській радіостанції «Вести», де також працював Павло Шеремет, Юрій Мацарський. «У рамках розслідування вбивства журналіста Павла Шеремета слідчі, серед інших, розглядають версію замаху на життя керівника «Української правди» Олени Притули, у машині якої він перебував під час вибуху», — про це в ефірі каналу 112 заявила речник прокуратури Києва Надія Максимець. Якщо так, то які мотиви? Не можна виключати, що це пов’язано із справою «Гонгадзе — Подольського», де Притула є одним з важливих свідків.
«Тут не можна не згадати, що 16 років тому був убитий журналіст — засновник «Української правди» Георгій Гонгадзе, — пише зокрема у себе в ФБ, коментуючи вбивство Шеремета, журналіст Юрій Бутусов. — На жаль, до сих пір не відбувся суд над замовниками вбивства Георгія Гонгадзе. Хоча для того, щоб такий суд відбувся, є безліч доказів, аудіозаписів, свідчень. Суто з політичних міркувань українська влада блокує проведення суду над замовниками вбивства Гонгадзе, щоб не зіпсувати собі відносин з колишнім президентом Леонідом Кучмою. Кучма в Україні — вище закону. Хоч вбивця генерал Пукач стверджує, що діяв за наказом Кучми, хоч є «записи Мельниченка» — суду немає. І дати оцінку цим доказам українське правосуддя відмовляється. Зараз буде багато жалю і каяття політиків, але за два з половиною роки вони не зробили нічого, щоб розібратися в тому, хто замовив вбивство Гонгадзе. Ні президент, ні уряд, і пальцем не поворухнули, і ні слова не сказали, щоб справа по вбивству Гонгадзе було повністю розслідувана. Навіть призначення адвоката сім’ї Гонгадзе Валентини Теличенко заступником генерального прокурора нічого не змінило — про розслідування загибелі журналіста ніхто на вищому рівні, як і раніше не говорить. Кучма потрібен для переговорів з Путіним і для якихось інших справ. Влада не хоче легалізації «записів Мельниченка».
Однак на сьогоднішній день це не єдина версія. За словами Генпрокурора Юрія Луценка, слідство розглядає як основну версію вбивства журналіста — професійну діяльність. Аналогічну версію висловила і головний редактор «УП» Севгіль Мусаєва-Боровик, яка в ефірі «Радіо Вести» заявила також, що за журналістом Павлом Шереметом велося стеження. «Вбивство Шеремета — політичне, — пише в соцмережі політичний аналітик Олександр Кочетков. — Павло не був просто популярним опозиційним журналістом. Ні в Білорусі, ні в Україні. Він тяжів до великих політичних ігор з участю ЗМІ. Як і Георгій Гонгадзе. Вважаю, що вбивство Шеремета однозначно пов’язане з професійною діяльністю. Але не його в першу чергу, а всієї структури, іменованої «Українською правдою». Яка нині вже не просто розкриває інтриги можновладців, а безпосередньо пішла у владу своїм штатним складом. І проявляє активність тут з ентузіазмом неофітів. Павло Шеремет був якщо не мозком цього процесу, то мав на нього досить серйозний вплив».
Наступна версія із самого початку пішла від провладних політиків чи експертів. «Ми розглядаємо можливість версії дестабілізації ситуації в центрі столиці», — додав Юрій Луценко під час наради з керівниками силових структур у президента Петра Порошенка, інформує прес-служба глави держави. «Не виключаю, що цинічне вбивство журналіста «Української правди» Павла Шеремета може бути використано для дестабілізації внутрішньополітичної ситуації в Україні та розкидання бездоказових звинувачень українськими політиками один на одного з метою отримання сумнівних політичних дивідендів», — відреагував у соцмережі народний депутат Антон Геращенко.
Проте не тільки у владі дотримуються подібної думки. «Все дуже схоже на справу Гонгадзе-2, — пише у ФБ журналіст Юрій Романенко. — І мотив, очевидно, схожий. Жахлива іронія долі в тому, що в цьому задіяні всі ті ж. Олена Притула — цивільна дружина Шеремета. Юрій Луценко — одна з ключових фігур «України без Кучми» нині глава ГПУ сьогодні повинен відповісти на ті ж питання, що задавав тоді Потебенько. Єзуїтська логіка замовників вбивства спрямована, як і в 2000 році, на вибух України».
Кажучи про можливість дестабілізації ситуації в Україні, у владі також припускають, що за цим може стояти Кремль. Радник глави МВС Зорян Шкіряк зазначив, що попередньо слідство розглядає такі основні можливі причини вбивства журналіста Шеремета як «професійна діяльність, неприязні стосунки і «російський слід». Аналогічну версію припустив і народний депутат Антон Геращенко. Правда, не всі згодні з цим. «Звісно, найпростіше звинуватити зараз російські спецслужби — власне наші віпи вже почали це робити, — пише Анна Маляр. — Але в такому разі, треба виходити з мети. Якщо мета дестабілізувати ситуацію в суспільстві, то кандидатура обрана не зовсім вдало, бо є журналісти, через смерть яких вже б половина Києва була на Майдані. Та й літній період для дестабілізації — не найкращий. Якщо мета зіпсувати міжнародний імідж України — то, неграмотно вибраний момент з точки зору світових подій і динаміки відносин з РФ».
Звичайно, версій може бути багато, для більшості з яких немає бази. Однак, насамперед — це трагедія. Висловлюємо співчуття рідним Павла Шеремета. «Я дуже співчуваю близьким Павла Шеремета. Ніхто не в праві позбавляти в мирному місті життя людину, — коментує «Дню» народний депутат Микола Княжицький. — Ця трагедія має бути розслідувана. Вважаю, що Президент України має створити слідчу групу, куди б входили і представники СБУ, і МВС, і всіх можливих структур та спеціальних служб для того, щоб знайти вбивць і покарати злочинців. Також треба не допустити суспільних та соціальних провокацій особливо під час війни, які б використовувались ворогом. А те, що замовники вбивства Гонгадзе досі не покарані, породжує певні сумніви в самому суспільстві».
«Дуже важко коментувати цю трагедію не маючи поки що ніяких даних слідства, — коментує «Дню» потерпілий у справі «Гонгадзе — Подольського» Олексій Подольський. — З Шереметом я був знайомий не дуже близько. Познайомились ми ще тоді коли він тільки-но приїхав з Білорусі. Він здався мені досить неконфліктною людиною, навіть комплементарною, яка особливо не лізе у критику тих чи інших персон. Його критика в основному була загальна і не становила для когось небезпеки. Якщо це спецоперація російських спецслужб, то тоді варто чекати наступних жертв для того, щоб говорити світу, що у нас тут «хунта» і журналістів вбивають. Але в такому випадку здійснили вони цю роботу топорно. Можливо, Шеремет став сакральною жертвою — є таких прийом в тероризмі. Тобто коли людину вбивають заради роздмухування тих чи інших хвилювань в суспільстві. Але, з іншого боку, на сакральну жертву Шеремет також не тягне, адже ні до яких політичних «розборок», про які б ми чули, він не мав відношення. Можливо я чогось не знаю. Не можна скидати з рахунку і особисті мотиви... Розглядаючи різні версії, ми можемо шукати чорну кішку в чорній кімнаті, а відповідь буде зовсім в іншій площині. До речі, в історії з Гонгадзе так само не було ясності, поки не з’явилися «плівки Мельниченка». А перед тим що тільки не говорили про Гію, аж до того, що його десь бачили живим».
Трагедія з Шереметом показує той стан, в якому живе наша країна, зокрема криміногенну ситуацію, проблеми з журналістикою. «Ця ситуація і загальні тенденції в країні, на мій погляд, показують, що криміногенна ситуація в Україні сьогодні є ще загрозливішою, ніж раніше, і це викликає велику стурбованість, — коментує «Дню» голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров. — Внаслідок воєнного конфлікту в суспільстві значно зріс рівень ненависті, і люди частіше йдуть на відкрите насильство. З іншого боку, правоохоронні органи діють, дедалі більше нехтуючи стандартами прав людини. Зухвале і брутальне вбивство Павла Шеремета має бути розслідуване до кінця — це принципово для правоохоронних органів та загалом української держави. Взагалі однією з проблем у нашій державі є те, що скоюються жахливі злочини, а їх виконавці залишаються безкарними. Проблема ефективного розслідування злочинів є однією з найбільших у наших правоохоронних органах. В Україні досі офіційно не встановили замовників вбивства Георгія Гонгадзе — ця безкарність породжує подальшу безкарність, і цьому потрібно покрасти край».
Павло Шеремет:
Я живу в Києві вже п’ятий рік. Я не збираюся змінювати громадянство і не вдаю із себе українця. Цього ніхто й не вимагає. Але бачу, як багато людей дбайливо ставляться до своєї рідної, української мови, що починаю й сам переходити на українську. Я вже майже все розумію, але ще не говорю. Я щоранку веду програму на одній з українських радіостанцій і щодня в ефірі читаю по 10 хвилин українською мовою. Я не боюся робити помилки і виглядати смішним. Не бійтесь і ви, розумні люди вас зрозуміють і підтримають, а дурням і пояснювати нічого не треба. Дурнів узагалі не повинно бути поряд з нами
(уривок з останньої колонки журналіста «Уроки української» за 17 липня 2016 р. на сайті belaruspartisan.org)