Нижче ми наводимо повний текст цієї заяви:

З печер політичного психозу

З приводу однієї загонистої кампанії

ОСЬ УЖЕ майже два місяці на сторінках низки видань,

зокрема «Столичных новостей» і «Столички», триває

розгнуздана кампанія цькування президента Міжнародної

Кадрової Академії та Міжрегіональної Академії

управління персоналом, відомого вченого Георгія Щокіна

та головного редактора журналу «Персонал», популярного

журналіста Ігоря Слісаренка у зв'язку з публікаціями в

журналі «Персонал», в яких піддається критичному

аналізу практика сіонізму. У цій загонистій кампанії,

на жаль, беруть участь не тільки видання В.

Рабиновича, чия репутація відома, до неї долучилися

деякі українські політики, ізраїльські дипломати.

Георгія Щокіна та Ігоря Слісаренка без ніяких на те

підстав називають нацистами і антисемітами, піддають

остракізму, приписують їм думки і дії, для яких не

дають ніякого грунту ні публікації в «Персоналі», ні

їхні публічні виступи і наукові праці. Дійшло до

переслідування людей за переконання. Так, генеральний

продюсер телеканалу «1+1» Олександр Роднянський

публічно оголосив, що діяльність Ігоря Слісаренка на

цьому каналі неможлива саме через його переконання.

Все це — з арсеналу і з печер політичного психозу,

добре відомого з нашої недавньої історії.

Ми, група українських політиків, науковців,

журналістів, люди, чия репутація ніколи не була

«підмочена» будь-якими антисемітськими чи

ксенофобськими поглядами чи діями, більше того, багато

років попрацювавши пліч-о-пліч з колегами-євреями у

добрі і злагоді, змушені цього разу рішуче виступити

на захист людей бездоганної громадянської і моральної

репутації, переконаних українських патріотів (хоч один

з них і не українець) і громадян з високим відчуттям

єдиної світової родини народів — Георгія Щокіна та

Ігоря Слісаренка. Змушені зробити це тому, що,

по-перше, у цькуванні їхні опоненти вже давно перейшли

моральну межу, чіпляючи в дусі найгірших тоталітарних

традицій політичні ярлики і висуваючи політичні

звинувачення, за які треба відповідати, а по-друге,

сама ця загониста кампанія передбачає утвердження в

українському суспільстві не політичного плюралізму, а

монополії на істину в останній інстанції цілком певних

політичних і кримінальних сил, глибоко чужих Україні і

народам, які її населяють.

Організатори цькування і морального мордування Г.

Щокіна і І. Слісаренка хочуть підмінити сам предмет

розмови. Чому вони вважають, що критикувати сіонізм —

це антисемітизм? Чому дозволено критично осмислювати і

оцінювати комунізм, лібералізм, будь-який націоналізм,

а на сіонізм накладається табу, бо, бачите, це зачіпає

єврейський народ? Але ж далеко не всі євреї —

сіоністи, більшість із них взагалі не поділяє ні ідей,

ні практики світового сіонізму. Наука, публіцистика не

можуть і не повинні обминати будь-яку тему, вони мають

вільно, публічно її обговорювати, виносити на суд

громадськості, і ні сіонізм як такий, ні політика

Ізраїлю не можуть бути винятком. Накидати ж у зв'язку

з цим личку антисемітів не тільки не коректно, а й

незаконно.

Безперечно, в науковій дискусії з приводу дражливих

проблем, які зачіпають національні і міжнаціональні

проблеми, потрібні такт і толерантність, не можна

допускати образ і приниження національної гідності

народів. Разом з тим наука не може обходити гострі

кути, болючі питання як з історії, так і сучасності.

Журнал «Персонал» якраз і намагається гарячі проблеми

осмислювати по гарячих слідах, спираючись на

історичний досвід і кипучі будні сучасності. Між

іншим, усі публікації в ньому піддаються науковій і

правовій експертизі. Заслугою Г. Щокіна і І.

Слісаренка, керованого ними редакційного колективу є

введення в обіг не відомих досі у нас офіційних

документів ООН, Ради Європи та інших міжнародних

інституцій, які оцінюють сучасну політику Ізраїлю та

арабських країн. Важко сказати, до чого тут

антисемітизм і, тим більше, нацизм. Між іншим, ідейне

споріднення сіонізму з останнім загальновідоме.

Інакше, як прагненням морально знищити шанованих в

українському інтелектуальному світі людей ділками з

нечистою совістю, утвердити непогрішність теорії і

практики сіонізму, пояснити таке не можна.

А що Георгій Щокін та Ігор Слісаренко, президент і

віце-президент МАУП, люди шановані — загальновідомо,

як би не намагалася принизити їх команда В.

Рабиновича. Міжрегіональна Академія управління

персоналом є найкращим недержавним вузом України, — це

офіційно визнано, а в рейтингу «Софія Київська» вона

ввійшла до десятка вузів-переможців разом з дев'ятьма

національними університетами. Вже сама історія

створення МАУП і її наукові досягнення заслуговують

уваги і поваги. Зайвим підтвердженням цього є ниці

спроби «Столички» ініціювати кампанію дискредитації

МАУП під приводом неможливості працевлаштування її

випускників. Працівники видавничого дому

Рабиновича-Кацмана не соромляться у зв'язку з цим

обдзвонювати комерційні фірми, аби схилити їхніх

керівників до відмови випускникам МАУП. Це переходить

межі не тільки пристойності, а є грубим порушенням

закону, є підштовхуванням до неправових дій.

Але ми переконані, що ці спроби підірвати ділову і

фахову репутацію МАУП марні.

Ми проти розпалювання будь-яких міжнаціональних

пристрастей і в будь-якій формі в Україні. Хвалити

Бога, наша держава щасливо уникла і такого явища, як

антисемітизм. Не варто підганяти під нього наукові

дискусії і публічне обговорення політичних течій і

політичної практики, політики різних держав і ситуації

в світі. Так недовго оголосити антиамериканською

критику расизму в історичному аспекті, антисербською —

аналіз діяльності Тіто по війні і взагалі будь-яку

дискусію в пресі з гострих політичних питань.

Засуджуючи тоталітарщину і нацизм, не можна

впроваджувати в демократичну практику українського

суспільства їхні методи знищення людей, їхньої ділової

і моральної репутації. Відомі своєю просіоністською

спрямованістю видання В. Рабиновича, нагнітаючи

психоз, якраз і закорінюють цю небезпечну для

суспільства тенденцію. Ми вважаємо, що не Г. Щокін і

не І. Слісаренко, а саме «Столичные новости» і

«Столичка» своїми публікаціями проти поважних людей

сіють антиєврейські настрої серед частини громадян,

які на побутовому рівні здатні вдаватися до юдофобії і

ксенофобії. Це однаково погано й небезпечно і для

українців, і для євреїв, оскільки не відповідає тому

рівню співжиття цих двох народів, який одвічно склався

на українській землі і під який підкладають міну

автори «СН».

Тим більше, що в Україні взагалі немає підстав для

того, щоб говорити про якісь утиски чи переслідування

євреїв. Нещодавно президент України Л. Кучма говорив

про те, що у нас створено близько тисячі різних

єврейських організацій. Є навіть Сіоністська федерація

України. Інколи навіть люди, а серед них і дехто з

нас, хто говорив, що ми хочемо, щоб євреї в Україні

жили і почували себе краще, ніж в Ізраїлі, запитуємо

себе всі оці десять років українського

державотворення: так у нас єврейський чи український

ренесанс? Це не протиставлення двох народів, це

запитання до влади, не спроможної дати імпульс

національному, політичному, економічному відродженню

українства, абсолютно байдужої до того, як мордують

чесних людей, патріотів, винних хіба що в тому, що

мають вільний розум і гостро відчувають болі Вітчизни.

Вважаємо, що український суд повинен захистити честь і

гідність Георгія Щокіна та Ігоря Слісаренка. Однак

судом болючих проблем не розв'язати. Їх маємо

розв'язувати разом, але не шляхом цькування і

нагнітання психозу в суспільстві, а терпінням,

толерантністю, вільним обговоренням назрілих питань,

чітким дотриманням норм права і закону в дискусіях і

постановці проблем, міжнаціональним порозумінням. Саме

тому, що нам дорога істина, і саме тому, що дорожимо

міжнаціональним миром в Україні, ми й закликаємо

зупинити недостойні ігрища з розпалюванням

пристрастей, які не принесуть добра ні тим, хто в них

зацікавлений, ні Україні і здатні лише дискредитувати

її перед світом.

Ми віримо, що в Україні є сили і є люди, здатні

протистояти цьому печерному наступу україножерства і

захистити наші найвищі національні, соціальні,

державні і людські цінності перед лицем розшалілого

ординства.

Народні депутати України

Іван БОКИЙ,

Станіслав НІКОЛАЄНКО,

Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,

Костянтин СИТНИК,

Іван СПОДАРЕНКО,

Василь ЧЕРВОНІЙ,

Андрій ШКІЛЬ.

«Сільські вісті», №89 (17303), четвер, 1 серпня 2002р.