Крейг Ла Мей: Якщо запитаєте мене, чи можна забезпечити фінансово незалежні ЗМІ, відповідь: однозначно — ні.

Мої студенти буває цікавляться: чому колегам-журналістам по всьому світу часто бракує професіоналізму, звідки серед них з’являється корупція, чим можна пояснити тенденцію медіа писати про секс і скандали, а не навпаки — про серйозні теми? Ми розглядаємо ці питання як етичні, але вони також економічні.

Ми часто говоримо, і це не є правильно, що медіа є бізнесом, який підтримує громадський інтерес. Але такої речі, як громадський інтерес, не існує. Тому, хто це довів, навіть дали Нобелівську премію.

Виробництво новин — це не виготовлення джинсів чи комп’ютера, коли декілька працівників можуть зробити більше значно швидше, аніж вони робили те саме 20 років тому. Журналістика — як музика: якщо ви хочете зіграти опус Бетховена, вам треба 18 музикантів і чотири години — як колись, так і тепер. Сьогодні ми маємо агрегатори новин, соціальні мережі і Google, але вони не займаються журналістикою, а тільки використовують новини, які створює справжній репортер.

Телебачення дивиться багато людей, втім, новини мають низьку фіксовану ціну. Це при тому, що ціна створення і поширення телепрограм дуже висока, незалежно від того, чи її дивиться одна людина, чи мільйон.

Коли журналісти скаржаться, що якість новин низька, — перевертають проблему з ніг на голову. Питання полягає не в нестачі пропозиції, а в нестачі попиту. Люди не слідкують за новинами для того, щоби бути освіченими. Їх цікавить корисне, веселе. Вони хочуть слухати музику по радіо, а не новини.

Якби я був редактором і мав вибір між статтею про корупцію та про зірковий скандал, раціонально — обрати скандал. Цю історію прочитає більше людей, вона зекономить редакції гроші, а ризики того, що за цей матеріал притягнуть до суду, — мінімальні. Але ми хочемо розвивати аудиторію. Коли я досліджував країни Східної Європи, Латинської Америки, Африки, зрозумів, що журналістика — шанована і почесна справа. В мене були колеги у Гватемалі, Гондурасі, які гинули за те, що були частиною спільноти, яка намагалася забезпечити демократію.

Якщо ми хочемо, щоб журналісти були амбітними та етичними, треба зрозуміти економіку власного бізнесу. Ми сприймаємо медіа як частину громадського суспільства, але ми є і частиною суспільства економічного.

Роман Андрейко: Українські медіа, на жаль, поки що лишаються інструментом впливу

Називати телебачення бізнесом — це оксюморон, несумісні речі. Об’єм рекламних грошей, зібраний всіма телеканалами України за 2015 рік, становить 130 млн доларів. Витрачено — 480 млн. Звідки взяли гроші ці телеканали? Медіа-власники доклали зі своїх кишень. Говорити про те, що за таких умов телебачення в Україні якимось дивом могло б стати бізнесом, — недоречно.

Власники витягають з кишень мільйони і дотують свої телеканали. Не для того, щоб розважати читача і українське населення в сумні часи кризи та воєнних дій. Це робиться, аби в програмах мати можливість зробити потрібні їм повідомлення, використовувати як інструмент політичної пропаганди під час виборів.

Але не все так погано: в 2015 році загальний обсяг медійної реклами догнав і перегнав суттєво, на 15-20%, телевізійні бюджети. Інтернет генерує більше рекламних бюджетів, ніж телебачення, і Україна рухається в правильному напрямку — напрямку світових трендів.

Наталія Лигачова: Думати, що, якщо ЗМІ стануть бізнесом, це вирішить всі проблеми медіа-ринку, — неправильно

Цензура власників, які хочуть через ЗМІ проводити свої бізнес- або політичні інтереси, небезпечна так само, як і цензура ринку, коли він диктує власні правила. Бо так з’являється «жовтизна» і «чорнуха» в новинах, зміщення інтересу в бік скандалів. Чи краще це, аніж ситуація, коли власник проводить свої політичні інтереси через ЗМІ, — велике запитання.

Аби вийти із цієї ситуації, маємо знайти баланс між соціальною відповідальністю ЗМІ (бажанням і розумінням того, що ЗМІ є четвертою владою) та необхідністю створювати бізнес-моделі (заробляти гроші).

Розуміння того, що не може існувати абсолютно вільних ЗМІ у разі, якщо вони є чиїмось бізнесом чи інструментом впливу, допомагає шукати різні способи контролю та фінансування ЗМІ.

Ця система буде працювати, якщо виховати критично мислячу аудиторію. Що вищою буде медіа-грамотність населення, то більше воно буде впливати на поведінку ЗМІ. Все більше людей повинні розуміти: потрібне не тільки те, що весело, а й те, що важливо. Для цього аудиторії необхідні якісні ЗМІ.

Є три шляхи можливого існування медіа. По-перше, модель суспільного ЗМІ, яке підтримує держава. Другий полягає в тому, що локальні громади будуть утримувати власні ЗМІ на регіональному рівні, збирати гроші краудфандингом. Третє — грантова підтримка, а також варіант, за яким медіа для великих власників стануть їхнім основними джерелом прибутку. Коли це буде працювати, збережеться зовнішня плюралістичність.