Перезапуск «Громадського» на новій платформі відбувався під музику з фільму «Титанік» – це був останній подарунок від Романа Скрипіна. Про реакцію на цю подію, внутрішню digital-кухню «Громадського», а також про ілюзії медійників розповів AIN.UA Андрій Баштовий, Head of Digital платформи. 

Про посаду Head of Digital

Ця посада – майже як прибиральник, тобто в колі моїх повноважень усе, що не можна навісити на інших людей:). Загалом я маю забезпечити ефективну діяльність «Громадського» на digital-платформах. Наприклад, я відповідаю за технічну складову розробки і планування нового веб-сайту Hromadske.ua і його оптимізацію.

Запуск нового сайту – це старт роботи, а не її закінчення. Будь-яка веб-платформа застаріває в той момент, коли намальовані макети: вона одразу потребує певної оптимізації, і будь-яка digital-активність у цій сфері має бути постійною. Отже, тут я відповідаю лише за технічну складову. А в social media – і за контент, і за саму технологію поширення.

Про важливість YouTube для медіа

Про це зазвичай забувають, але YouTube є другою соціальною мережею у світі, вигаданою для комунікації. Після провалу Google+ всі комунікаційні опції перенесли в систему коментування YouTube. Зараз багато людей використовують YouTube як частково соціальну мережу – для комунікації з блогерами та двостороннього контенту.

Як інформаційники, багато чого в комунікації з аудиторією ми не можемо собі дозволити, але ми забуваємо, що основний контент на YouTube – це інші  люди, які звикли до своїх правил гри і там спілкуються.

Поки медіа не навчаться спілкуватися на цій платформі, вони будуть відставати від блогерів, і найпопулярнішим на YouTube буде звичайний блогер. Точніше, не звичайний, а вже дуже заможний. Медіа до таких кількісних нецифрових показників ще дуже далеко, і це великий виклик для нас.

Про ілюзії медійників і вибір форми подачі контенту

Ілюзія медійників – те, що люди приходять з браузерної стрічки на головну сторінку. Ця концепція вже давно застаріла. Люди приходять на конкретний контент. Їх щось зацікавило, вони прийшли і хочуть отримати цю інформацію.

Ми намагалися врахувати цю потребу користувачів на нашій новій платформі – щоб нічого не відволікало ні читача, ні глядача від інформації, і щоб завжди були враховані потреби обох типів користувачів. І відео не буде відволікати від тексту, і текст завжди буде. Є люди, які дивляться лише пару секунд відео, а далі скролять, бо в текстовому форматі можна сприйняти повідомлення набагато швидше. Та й 3G в Україні поки що не такий ідеальний, щоб можна було повноцінно і скрізь дивитися відео.

З точки зору журналістики вибір формату подачі контенту – завжди пошук оптимального рішення. Десь фотографія може сказати більше, ніж півгодинний фільм, десь – більше ніж текст, а десь – два речення тексту можуть зекономити час людини і не змушувати її дивитися двохвилинний сюжет. А інколи потрібно передати атмосферу і показати двохвилинну картинку.

Про важливість фідбеку у роботі

Зручність мультиплатформеності у тому, що на різних платформах різний соціальний зріз, рівень активності користувачів і фокуси. Коли ти вробляєш контент, то дивишся, на що звернули увагу, і наступного разу структурно уже будуєш так, щоб він був зручним для сприйняття людям на різних платформах.

Наприклад, нещодавно була велика історія Богдана Кутєпова про волонтерів, і ми по-різному її нарізали для платформ. На Facebook у нас пішли кілька завантажених уривків з фокусами найважливіших меседжів фільму. Ми не боїмося, що хтось подивиться на Facebook і не піде на сайт. У Twitter люди скролять активніше, ніж у Facebook, відповідно, туди пішли найбільш візуально привабливі моменти.

Ми відстежуємо фідбек: якщо на якусь стилістку відео люди відреагували активніше, то наступні ми уже нарізаємо в такому ж форматі. Людям потрібно приносити контент туди, де їм зручно його споживати, і в тих форматах, в яких їм зручно споживати.

Про реакцію на матеріали «Громадського»

Відсутність реакції – це так само реакція. Тут показова публікація про суддів, які поїхали на Мальдіви. Є документальні підтвердження, що вони в той самий час ухвалювали якісь рішення, проголошували вирок – хоча їх географічно не було на території України, вони відпочивали на островах.

В результаті, одного із цих суддів обрали до вищої кваліфікаційної комісії, він пішов на підвищення, а моїх колег викликали на допит, намагаючись дізнатись, звідки ж у них інформація про перельоти суддів. І це є важливою реакцією, саме із цього можна робити висновок.

Про джерела трафіку

Протягом історії «Громадського» джерела трафіку змінювалися. Ми починали з 60% соціального трафіку – і намагалися зробити його рівномірним. Нам це вдалося, тепер соціальні мережі дають 45%. З директ-трафіком найпростіше працювати за рахунок стабільно якісної роботи сайту, у нас він постійно поступово зростає.

Також ми працюємо над тим, щоб не залежати безвідповідально від однієї соціальної мережі. Особливо це стосується Facebook: зміна пошукової видачі постів може дуже болюче вдарити по трафіку, якщо сторінка до цього не готова.

Баласт досягається постійним стабільним зростанням, яке компенсує падіння у механіці видачі. 

Ідея в тому, що на кожній платформі має бути інша механіка комунікацій і інший підхід  до аудиторії, бо використовують різні платформи часто люди з різними потребами і різними звичками споживання інформації.

Про потреби користувачів у соцмережах

На кожній платформі є різні люди з різними звичками. У Twitter – активні споживачі інформації, які звикли до фідбеку. Затримка із новиною на 10 хвилин – це вже «О, Боже, як ви могли таке провтикати!». Повторна публікація новини, яка була дві години тому, або новини без достатньої кількості деталей – і агресія з боку такої аудиторії знову вмикається.

У Facebook зовсім інша механіка, результатів там треба досягати саме технологічним форматом подачі інформації, і зрізу там як такого немає. Є люди, які коментують, які використовують Facebook як стрічку новин або як сторінку персональної комунікації. Треба навчитися давати їм потрібний контент у потрібний час. Наприклад, зараз усі переймаються проблемою безвізового режиму. Розповідати їм про те, як треба реформувати агросектор в Україні – це як мінімум не ефективно. Дуже важливо відслідковувати тренд – не заради спекуляції, а як відчуття потреб аудиторії.

Про помилки в роботі із соцмережами

Не розумію обурення медіа про те, що люди не ходять на веб-сайти. Люди справді ходять на сайти значно менше, ніж раніше, тому що їм так зручно. Або обурення світових медіа, що Facebook понижує рейтинги медіа контенту і рейтинги будь-якого стороннього контенту у себе на платформах, для того, щоб затримати людей і лишити їх на своїй сторінці.

Це нормально, так працює платформа. Або граєш за її правилами, або маєш рейтинги, як більшість українських ЗМІ на Facebook.

Деякі українські медіа женуться за кількістю підписників заради формального престижу. Багато підписників з неймовірно низькими показниками ефективності не можуть бути джерелом генерації трафіку на сайт: і самі люди не хочуть іти на сайт, і Facebook не хоче людям показувати пости, які ведуть на сайт. Наша мета як медіа – інформувати. Ми можемо робити це в Facebook – і користувач не піде на сайт. Це теж нормально, і це досягнення мети.

Про стратегію «Громадського» в мережах

Ми не женемося за шерами і лайками, ми хочемо, щоб наш контент можна було оцінити як якісний. Втім, ми підтримуємо сторінку в тонусі. Інколи ми надаємо людям розважальний контент – технологічні новини: тут посадили перший ступінь ракети SpaceX, а там супер технологічне досягнення, яке змінить світ через 10 років так, що ви його не впізнаєте. Котики вже не в тренді, пропозицію котиків сприймають в більшості випадків як неповагу.

Людям треба давати інформацію про те, що відбувається, з більш глобальних тем. Наприклад, пояснення, що таке ISIS, про тренди тероризму. Навіть найнуднішу тему можна загорнути так, щоб це було і відповідально, і зручно для споживання, не завжди це вдається, зрозуміло. Журналісти зверхньо ставляться до формату списків «ТОП-10» і подібних, але якщо людям зручно так споживати інформацію, то чому не піти назустріч їхнім побажанням?

Про проблеми із запуском нової платформи

Ми насправді планували запуск платформи значно раніше, але в нас трапилась юридична колізія. Наш колишній голова, Роман Скрипін, оскаржив реєстрацію торгової марки, необхідної для отримання нового домену. У поясненнях, які документально були надані патентному бюро, Роман вказав, що реєстрація TM призведе до серйозних матеріальних втрат і зашкодить йому (цитуючи офіційну позицію Романа у оскарженні). Але що вдієш? Ми маємо то прийняти і рухатися далі.

Щодо відключення домену hromadske.tv – то це дрібна капость. Це трішки насмішило – люблю саундтрек з «Титаніка». Звичайно, ми планували ще пожити на старому домені – фіксити баги, додавати функціонал, розкладати контент, але сталося вже як сталося. Все, що не працює – запустимо. Зважати на такі дрібниці не варто: посміялись і пішли далі.

Про вирішення конфлікту зі Скрипіним

Я вважаю, що в цьому мають розібратися юристи. Я знаю, що на основі заяви «Громадського» в органи проти Романа порушили кримінальну справу. Зрозуміло, що це стосується фінансової активності (переведення коштів відбувалося не в межах України), тому українському правосуддю буде складно.

Для мене особисто в цій ситуації все зрозуміло. Будь-яка мовна еквілібристика не має видати чорне за біле. Юридично цим мають зайнятися професіонали, а ми маємо робити свою роботу. Труднощі якраз для того, щоб їх долати, і ми маємо зараз це зробити.

Про зміни після конфлікту зі Скрипіним

Це не найприємніша історія, але найважливіший її меседж – це не «ой, хтось вкрав – не можна красти». Основний меседж конфлікту зі Скрипіним лишився непоміченим. Чомусь масово люди більше люблять скандали і конфлікти, аніж шукати якісь конструктивні речі.

Я не пам’ятаю, щоб в громадянському суспільстві якась його частина побачила у собі недолік, сама на нього вказала і намагається його вирішити. Зазвичай будь-який конфлікт намагаються вирішити під килимом, тихо домовитися, «порішать». Це не те, за що українське громадське суспільство і медіа борються. Але у цій ситуації навіть адекватні люди звинуватили нас у тому, що ми під килимом не домовились. Як так?

Нам цей конфлікт показав, що в нас не все достатньо врегульовано. Ми зрозуміли, що інституційно довіра має бути підкріплена якимись нормами і правилами. Цей досвід виявився для нас дуже дорогим, але ми навчились багатьом речам, і тепер контроль один за одним у нас досить серйозний. Так само емоційно дуже складно після такого працювати.

Про політику щодо поведінки співробітників у соцмережах

Це питання – наш постійний внутрішній конфлікт. Я дивлюсь на професійні стандарти і обмеження ось так, інший дивиться інакше, і ми, відповідно, дискутуємо. Але це коректна, конструктивна, необхідна суперечка.

Ми дуже довго йшли до того, щоб у нас з’явились норми поведінки у соцмережах. А зараз ми ще дуже довго йдемо до того, щоб всі почали їх дотримуватись. Дехто уже готовий і не порушує. Дехто іноді зривається. Це дуже складний шлях для людей, які звикли висловлювати все те, що хочуть. А ми ще організаційно не готові до застосування санкцій до людей, які порушують норми.

Я переконаний, що аудиторія ніколи не навчиться розділяти тебе професійно і як особистість. Ти не можеш бути расистом в особистому житті, а потім таким чесним і справедливим. Або другом якомусь політику, разом хрестити дітей, а потім бути незаангажованим і робити вигляд, що ти такий абсолютно об’єктивний в інтерв’ю з ним.

Як на мене, в соціальних мережах треба залишатись журналістом – і це позиція, закріплена в наших стандартах. Але я теж далекий до того, що вважаю правильною поведінкою в соціальних мережах.

Про нові формати

На новій платформі ми запустимо реаліті-шоу. Найбільший виклик, як на мене, зробити його цікавим, суспільно відповідальним і тим, що насправді є реальністю, а не якоюсь модерацією. Це буде справжнє реаліті-шоу, про справжніх людей. Воно має пояснювати якісь процеси в країні і надихати людей на поліпшення власного життя.

Крім того, є обговорення формату ток-шоу, і хоча рішення остаточно не ухвалене, це також буде.

Про технологічну залежність від YouTube

Так, ми технологічно залежні від YouTube, але є і інші платформи, які ми будемо використовувати. Не як альтернативу YouTube, але як ще один спосіб донесення відеоконтенту до аудиторії. Ми підсилюємо зараз нашу відео-присутність у Twitter і у Facebook.

Ми бачимо, що Facebook хоче стати відеоплатформою, як мінімум, №2 у світі. Там вже є плейлісти, відео трансляції, виведення зовнішнього контенту через IBI. Ми розуміємо, до чого це все котиться, і збираємося використовувати ці технології, як тільки вони з’являються. Тоді ми матимемо запас часу для того, щоб поки технологія теститься, навчитись, відпрацювати і привчити до цього власну аудиторію. За прикладом Facebook – який робить щось тільки коли аудиторія до цього вже готова.

Про важливість нових технологій

Основна валюта, на яку зараз орієнтуються усі платформи – це час, який на них проводить людина, взаємодіючи з контентом. Тому треба завжди тримати свою готовність у тонусі, особливо – з точки зору технологій.

Якщо ти не встиг у перший вагон – ти лишаєшся за межами. Я багато допускав таких помилок. Провтикувати не можна: з’явилась нова технологія – треба відразу з нею працювати, якщо ти бачиш в ній хоча б мінімальні перспективи.

Хто б міг подумати, що буде таким активним Twitter? І хто був готовим до того, що активність українського Twitter впаде? Хоча це було прогнозовано: він зручний, коли відбувається сплеск аудиторії до оперативних новин, від яких напряму залежить життя. Коли цей інформаційний період втрачається – зрозуміло, активність впаде.

Треба бути готовим до всього. Баланс між платформами, між аудиторіями, намагання не бути залежним від якогось одного джерела трафіку – це стандартні правила, які завжди діяли і будуть діяти у вебі. Основні правила ніколи не змінюються.

Фото - Оля Закревська, AIN.ua