- Заходь, повечеряєш з нами! – гукають хлопці Олександра, який відчиняє двері. На столі – усе домашнє: закрутки, яєчня і смажене м’ясо.

- Та як я з порожніми руками. Зараз! – сміється у відповідь військовий і виходить. За дві хвилини повертається з трилітровою банкою домашніх помідорів.

Їхні кімнати обклеєні дитячими малюнками, як шпалерами. Кажуть, що прочитали кожного листа, телефонували до кожної дитини, яка залишила свій номер телефону. А за домашні харчі солдати не перестають дякувати волонтерам, родичам і усім небайдужим:

- Ніхто не схуднув за рік! – сміються.

Солдатська кухня

Це видно не лише по військових, але і по їхніх собаках, які бігають по території: хоч і дворняги, але шерсть блищить, чисті, і добре вгодовані. Аж раптом чую щось м’яке до ніг треться. Дивлюсь униз – а це спанієль!

- Звідки він у вас? – дивуюсь.

- З Артемівська, - відповідає власник, який не захотів фотографуватись. - Собака голодною в бомжів жила, нам її продали за два пакети "хавчика" і 300 гривень. Він був такий голодний, сухарі гриз. Якби то якась вєшь була, то можна продавати, а друга… (махає рукою). Друзі не продаються! Завезу його додому.

Із Дембелем – так назвали врятованого спанієля – погоджується сфотографуватись інший боєць, із Тернополя. Він пішов на фронт добровольцем замість мобілізованого сина:

- Зараз це поширена практика, - скаже мені згодом не один військовий.

У сьомій авто-санітарній роті 80% бійців – добровольці, кажуть хлопці. Тут служать переважно хмельничани. Усі господарські: за рік зуміли облаштуватися на старому складі у Сватово: встановили умивальники, душ і бойлер, підключили світло і навіть вай-фай:

- Это все по собственной инициативе, - спокійно кажуть бійці.

З цієї ж власної ініціативи довелося ремонтувати всі машини "швидкої", які їм видали для виконання завдань:

Бойові "таблетки"

- Техніка, яку ми прийняли в серпні минулого року, була в жахливому стані, - згадує заступник командира роти Олександр Ліщук. - Автомобілі 1980-х років: кузов гнилий, рами потріскали, всі механізми були неробочі. Наші механіки їх відремонтували і в повному складі відправили на завдання. Бувало й таке, що ці машини по дорозі ламалися.

В авто-санітарній роті – 45 "швидких". Завдяки старанням механіків – усі робочі. Щоправда, ремонтувати їх доводиться чи не щодня:

- Та як старі машини: ремонтуєш одне, летить інше, - знизує плечима старший лейтенант Олександр Побережнюк. – Брали запчасті від інших машин, які "полетіли" після обстрілів. На початку вересня минулого року було страшне, коли був Луганський аеропорт. Добре, що до таких старих машин в армії запчасті ще є (сміється). Але в них (керівництва, яке постачало запчастини, - авт.) була якась проблема з документами, тому багато волонтери давали, ми по домах дзвонили, що треба. У мене в селі всі знають, що я тута. Подзвонив до директора гаража, що, наприклад, резини треба, він на "Нову пошту" заніс, а я тут получив. Сюда запчасті привозили.

Олександр Побережнюк

Олександр у роті - з перших днів, прибув 31 серпня 2014 року. Наступного дня бійців розкидали по блокпостах, чоловік одразу потрапив на Станично-Луганський район:

- У нас було чотири "таблетки" і 5-й раздєл скорої евакуації. Всього було: і тікали, і ховалися, і мусили поранених вивозити. Робота є робота, кругом. Звоню додому, жінка питає: "Що ти там робиш?". Кажу: "Та то, що і вдома: машини ремонтую, машинами їжджу, як виходить" (сміється). Зараз спокійніше, вже в нас появилися "Фольцвагени".

Але їздити ними та й іншими "таблетками" можуть не всі бійці:

- От зараз молодьож місяць чи два на полігонах вчилася, але приходять такі, що по спеціальності шофер, а мають категорію С, і не мають права їхати, - розповідає військовий. А як, не дай Бог, аварія… Тому ті, хто не мають потрібної категорії, починають з того, що тут ремонтують машини. А є такі, які тут, у Сватово, кінчали курси і робили собі категорію.

- Їм держава оплатила навчання? – питаю.

- Та яке… самі за свої гроші вчилися.

На базі хлопці виглядають усміхненими і ситими, про негаразди в армії стараються не говорити, бо хочуть "більше позитиву":

- Знаєте, є така картинка в інтернеті: з одного боку полоненому дають їсти, а з іншого – наставляють на нього автомат. І тільки від нас залежить, що буде в тіні: чи автомат, чи їжа. А треба бачити повну картинку, - роздумує завфінансами роти Олександр.

Фінансист Олександр

Його кабінет заставлений величезними ящиками з документацією: командування вимагає заповнювати всі папери вручну. За рік назбиралось 25 тисяч аркушів:

- Все не успеваешь. Сейчас нас должно быть я и два бухгалтера, но в реальности только я один работаю.

Олександр відповідає за всі фінанси роти. Лише на запчастини за останній рік довелося витратити понад 200 000 гривень. І це не враховуючи допомоги волонтерів:

- Деньги получали вовремя, - каже військовий. – Но бывает, заказываем тормозные колодки, а приходять сами залезы без накладок. Или нужны амортизаторы, а их нужно заказывать отдетьно с втулками. Втулки приехали, амортизаторов нет.

Бійці стараються тримати техніку справною, але за час служби все одно втратили 5 автомобілів під час активних боїв під Луганськом, в Кримському і Дебальцевому. Не вдалось уберегти і всіх товаришів – у роті загинуло 2 бійців, які рятували поранених. Дається взнаки і втома: кожні 10 хвилин я чую розмови про дім і демобілізацію. А поряд із цими чарівними для хлопців словами – сум від того, що їх досі не замінили. Хоча, за контрактом, вони мали поїхати додому ще в липні:

- 90% личного состава уже официально уволено, демобилизовано, но прибыло только 30%, - серйозно говорить командир роти. В його голосі вчувається роздратування. - Почему? Потому что никто не хочет воевать, как ни странно. Командование части – я, мои замы – тоже без замены. Нас никто не меняет, хотя, согласно указу президента Украины, до конца сентября все должны быть дома. Кроме того, когда приедет замена, нужно ещё провести приём-передачу оружия, боеприпасов, техники, имущества. Согласно указу Минобороны, на это даётся 10 дней. Но почему-то ничего не слышно. Забыли о нас, наверное.

Командир роти

Наразі в роту прибуло лише 37 новобранців. Серед них – жодного офіцера, здатного керувати процесом. А роботи достатньо: зараз на лінії фронту 20 машин, які чергують, щоб вчасно забирати поранених військовослужбовців. Спершу поранених вивозять із блокпостів до медиків, лікарі надають першу допомогу або, якщо потрібно, термінову операцію, далі бійці везуть поранених до Щастя, потім до Новоайдару. Там на них уже чекають інші машини, щоб везти військових у госпіталь у Сватово. А вже звідти бійців доправляють або літаком, або  "кращими" машинами до Харкова. Бригади авто-санітарної роти змінюються в середньому раз на місяць. Частина бійців вирішила продовжити службу. Один із таких добровольців – Віктор Григорович, який, сміючись, показує мені свою "таблетку":

– То оце ваша така прогнила? – дивуюсь.

- Моя. Вже другий рік їжджу нею. Бачите, он слід, то як стріляли, в бак попали. Пєнкою замазав, та й усьо.

Чому залишається служити, пояснює просто:

– По-перше, мені вже 53 роки, жалко молодих. Я був до Нового року на Трьохізбенці, там круглі сутки бої йшли. Були навіть такі випадки, що кидали "200-х", а зверху "300-х", коли були сильні бої. Коли вернувся на базу, не міг звикнути до тишини. Але нам, старшим, то якось легше пережити, а от молоді тяжко переживають. От спитайте любого старшого, він вам скаже: я ніколи від обстрілів не ховався, спокійніше до того ставлюся. По-друге: бачите, що нема кому то робити. І по-третє, можливо, закінчиться війна, ми не складем зброї і підемо з нею назад, бо бачимо, що нічого не міняється в тій країні. Крадут дальше, гноблят людей. Може вони так поймут, бо не розуміют, до чого вони людей довели по всій Україні. Я поїхав в отпуск, був неділю вдома, і говорив з людьми. Водітєлі саме більше получают 1500 гривень. При цих цінах, при цих умовах – то практично нічого.

Віктор Григорович служитиме ще рік

Частина хлопців помалу роз’їжджається додому. Інша частина чекає на заміну, бо немає кому передати свої повноваження. До того ж, сміються хлопці, минулого року їхня собака народила цуценят, вони вже виросли. Тепер вона знову вагітна: "Треба, щоб наша заміна поповнення прийняла".  

Ірина Андрейців, Insider

Матеріал створено в рамках проекту ГО «Детектор медіа-«Донбас: чесно»

«Донбас: чесно» - проект ГО «Детектор медіа», спрямований  на налагодження діалогу між Сходом та рештою України і висвітлення соціальних проблем українського Донбасу, про які нині недостатньо говорять центральні ЗМІ. 

До проекту залучено 40 регіональних журналістів (преса, онлайн, телебачення) з різних областей України. Протягом восьми місяців (квітень - листопад 2015 року) вони будуть їздити у відрядження на прифронтовий Донбас, аби підготувати матеріали про проблеми місцевого населення для власних ЗМІ та для републікації на «Детектор медіа», а також для щомісячного ток-шоу «Донбас: чесно», яке ГО «Детектор медіа» виробляє у партнерстві з обласними державними телерадіокомпаніями.  

Проект «Донбас: чесно» реалізується ГО «Детектор медіа» спільно з Асоціацією польських журналістів у рамках Польсько-канадської програми підтримки демократії за підтримки програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).