2011 року фільм Олександра Сокурова "Фауст" отримав "Золотого Лева" Венеційського кінофестивалю. Цього року режисер бере участь у конкурсі з фільмом "Франкофонія" - документально-ігровою стрічкою про те, як француз, директор Лувру, і німець, якого прислали наглядати за музеєм із нацистської Німеччини, роблять те, чого не очікують від них їхні режими: вони рятують колекцію Лувра. Кореспондент DW Анастасія Буцко зустрілася з Олександром Сокуровим у Санкт-Петербурзі.

DW: Олександре Миколаєвичу, Ви сказали, що з тривогою очікуєте реакції на "Франкофонію" у Росії. Чому? Тому що Німеччина не постає в цьому фільмі в чистому образі ворога?

Олександр Сокуров: Чесно кажучи, я вже не відчуваю тривоги з цього приводу, оскільки більш ніж упевнений, що фільм цей в Росії показувати не будуть. Відбувається настільки серйозна політична обробка населення, що твори, у яких немає агресивного політичного контексту, населенню нецікаві взагалі.

Олександр Сокуров під час інтерв'ю з DW, Петербург, 28 серпня 2015

Що стосується Німеччини, то це єдина країна, яка в змозі настільки змінюватися і при цьому не набувати у результаті цих змін радикальний і агресивний, занадто динамічний для цивілізації темп. І це єдина країна на європейському континенті, яка уміє робити висновки з історії.

Ви сказали, що багато чого дізналися про устрій нацистського режиму, що вас здивувало ...

Ну, наприклад, для мене стало несподіванкою, що при формуванні тієї частини військ, які були введені на територію Франції, в офіцерському складі було повно людей, які чудово знали французьку мову і французьку культуру і входили туди не ворогами, а виконуючи якусь військову повинність. Власне, фільм про те, що гуманітарні інтереси вище інтересів політичних.

Під час зйомок фільму "Франкофонія" в Луврі

Все залежить від рівня цивілізованості суспільства і народу. Ми страждаємо від того, що рівень цивілізованості народу в найширшому сенсі цього слова дуже низький. Надій на те, щоб освіта і освіченість відігравали певну роль при формуванні образу народу і нації, дуже мало. А якщо врахувати, що в Росії йде жорстока політична боротьба...

Між ким і ким?

Між правлячою елітою і частиною освічених та інтелектуальних людей, які не згодні з тим, що відбувається. Але таких людей дуже мало. І коло їх не розширюється, оскільки культурний рівень молоді вкрай низький. Він і в Німеччині не надто високий, як мені здалося. Мало хто взагалі з молоді читав Гете. Для мене як для людини, яка виросла на німецькій літературі та культурі, це немислимо. Поріжте мене на шматки, відірвіть мені голову, - вона все одно щось буде згадувати про Німеччину.

Кадр з фільму "Франкофонія". Граф Меттерніх (другий ліворуч) зустрічається з Жаком Жужаром (праворуч)

Режисера Олега Сенцова засудили до 20 років суворого режиму. Ви - один з небагатьох діячів культури, хто висловився вголос з даного приводу.

Серед моїх колег-кінорежисерів багато хто приєднався до цих протестів. Але ми прекрасно розуміємо, що, по-перше, ми захищали не кінематографіста Сенцова, а молодого чоловіка, який здійснював політичні дії. Як режисер він ще не сформувався. Зараз його ім'я в політичному сенсі стоїть багато вище, ніж його професійні та інші вміння. Ми чудово розуміємо, що це абсолютно політична колізія і проблема одного дзвінка.

Вам здається, що цей дзвінок може відбутися?

Я впевнений, що зрештою Сенцов не сидітиме ці двадцять років. Можливо, в його звільненні відіграють якусь роль і наші протести, офіційні та неофіційні.

В інтернеті великою популярністю користується ролик, де ви в інтерв'ю 2008 передбачаєте "велику війну з Україною". Вас навіть проголосили "російським Нострадамусом". Що вам дало таку впевненість?

У мене не було жодних сумнівів, що це буде саме так. Це зріло, в першу чергу, всередині українського народу. Російські політики чіплялися за Україну як могли: за будь-яку ціну продавали цей нещасний газ, давали будь-які кредити. Але українська сторона цього не потребувала. Я завжди і усюди багато років бачив роздратовані реакції моїх українських колег і громадян цієї країни щодо сусідства з Росією як такого. Вони мені дуже часто говорили: "Нам набридла ваша російська експансія, набридло сусідство з Росією. Ми втомилися від вас!".

Знаючи українську історію, можна це зрозуміти.

Ну, будь ласка! Але я відповідав: "А вам що: Господь приготував іншого сусіда? Вам треба вдосконалювати свою власну культуру, структуру своєї держави і приводити до влади розумних політиків. Тоді у вас будуть шанси побудувати свою країну!"

Але, звичайно, Україні це зробити складно, адже в Росії існує абсолютно абсурдна ідея, що росіяни й українці - це один народ. Російська настирливість і дурість тут демонструються дуже яскраво.

Уявіть собі, що у вас є сусіди і ви раптом починаєте оголошувати цих сусідів своїми братом та сестрою. "З якого дива? - Кажуть сусіди. - Ми просто сусіди!" - "Ні! Ми живемо тридцять років поруч, ми вже родичі, брат і сестра!" Це просто абсурд, політичний несмак зрештою. Треба на культуру дивитися: культури різні, і вони розвиваються по-різному. Ми зобов'язані бути делікатними до України. Україна - це інша держава.

Церква теж активно заходить на територію, яка не є споконвічно церковною. На вашій роботі ви це відчуваєте?

Я - ні, але, на превеликий жаль, релігія є тим ґрунтом, на якому розвивається усілякий екстремізм і тероризм. Припинення зусиль держав по світськості - це великий злочин політиків. Злочином російських політиків є також те, що вони використовують для своїх цілей православну церкву. А православна церква хвора на свої давні хвороби. Вона не уявляє собі життя поза бюрократією: державних грошей, субсидій, автомобілів, держохорони і так далі. Вона весь час намагається обслуговувати державу і управляти країною.

Анастасія Буцко, Deutsche Welle

Фото -  Deutsche Welle