- Сергію, два роки тому, анонсуючи створення Insider, ви сказали, що пріоритетним для вас буде напрямок журналістських розслідувань. Яким бачите майбутнє цього проекту сьогодні?

- Ми продовжуємо займатися тим, чим займалися. Розслідування - наша основна спеціалізація. Однак так сталося, що за кілька місяців після запуску проекту в країні розпочалися важливі історичні події, й нам було не до складних економічних тем. Коли ж ситуація на сході почала схилятися у бік перемир'я, ми повернулися до свого початкового задуму. Переконаний, що зараз цей напрямок - один з найбільш актуальних, адже нині ми є свідками чергового переділу української економіки. На жаль, іноді доводиться писати про дуже сумні речі...

- Пам'ятаю, ви планували за два роки вийти на самоокупність. Чи вдалося?

- Ні. Після Майдану шансів на це немає. Ми зіткнулися з колосальними «просіданням» ринку. Свої бюджети обрізали всі ключові рекламодавці, зокрема автомобілісти та продавці нерухомості. ЗМІ так і не стали бізнесом й вочевидь не скоро стануть. Найбільше звичайно страждає регіональна преса. Саме тому місцеві газети часто нагадують чиїсь «бойові листки».

- Чи встигає, на вашу думку, журналістика за змінами, які відбуваються в Україні впродовж останнього часу?

- Нинішній період - мабуть, найтяжчий для українського суспільства, а ще більше - для української журналістики. Суспільство сьогодні розділене й медійники першими зустрічаються з цим викликом. На жаль, журналісти самі поділили себе на «патріотів» та «зрадників». Від цього потрібно відходити. Доводиться констатувати, що професійний рівень української журналістики впав на тлі війни - багато колег почали займатися відвертою пропагандою. З одного боку, як громадянин можу сказати, що це виправдано, адже в умовах війни стандарти й етика завжди відходять на другий план, а журналісти просто підтримують свою державу. Але війна, з якою зіткнулася Україна - гібридна і неоголошена, медійники ж продовжують займатися пропагандою. І якщо під час подій в Криму й на початку бойових дій на Донбасі ще можна було апелювати до питання національної безпеки то сьогодні, після Мінських домовленостей, на мою думку, це неправильна позиція. Теза про те, що владу не можна критикувати через зовнішню загрозу, - вже неактуальна. Ми бачимо, як поводить себе влада, що відбувається в економіці. Якщо журналісти мовчатимуть й не акцентуватимуть на проблемах, які реально є, виправдовуючи свою позицію війною, вони нічим не відрізнятимуться від політиків, які використовують цей аргумент для своїх корупційних і злочинних дій. Самоцензура - найстрашніше, що може трапитися з журналістом.

«ЯК І ЗА ЯНУКОВИЧА, ЗМІ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ІНСТРУМЕНТОМ МАНІПУЛЯЦІЙ»

- Свого часу, мотивуючи необхідність створення Insider, ви сказали, що провідні українські ЗМІ продукують потік суцільного негативу, не пропонуючи свого рецепту вирішення проблем. Чи змінилась ситуація нині? Як не допустити перетворення стрічки новин на «хроніку катастроф»?

- І справді - новина про 10-15 загиблих сьогодні ні в кого не викликає жодного подиву. Повідомлення ж про ДТП з п'ятьма жертвами може взагалі не потрапити у стрічку новин. Це страшно, але це правда. Два роки тому медіа-ринок був монополізований «сім'єю». Ці люди вкладали величезні кошти в «розкрутку» своїх ЗМІ. Незгодних намагалися просто задавити масою. Сьогодні ЗМІ страждають від своїх же власників - вони стають інструментом «олігархічних воєн». Особливо яскраво це помітно в ефірах топових каналів, які перебувають у власності різних фінансово-промислових груп. Про стандарти часто не йдеться взагалі. Отже, змінилась форма, але не суть - ЗМІ залишаються інструментом маніпуляцій.

- Окрім власників, медійники часто залежать також від власних джерел. Чи можлива, на вашу думку, розслідувальна журналістика без т. зв. «зливів»?

- Можлива. Якщо, наприклад, йдеться про економічну тематику, то публікацію про державні закупівлі можна підготувати без жодного «зливу» - досить інформації, отриманої через відкриті бази даних. Таким чином можна відслідкувати певні тенденції, зв'язки, розписати «схему». Водночас «зливи» - це також частина нашої роботи. Про це потрібно відверто говорити. Все залежить від того, як саме з ними працюєш. Якщо ти отримав якийсь «злив» і одразу його публікуєш, це - неправильний підхід. Хороший журналіст-розслідувальник повинен спершу запитати себе, навіщо йому злили цю інформацію. Потрібно співставляти факти, брати до уваги позиції різних сторін. Якщо ж ви цього не зробите, вас просто використають в конфлікті різних олігархічних груп.

- У своїх публікаціях на Facebook ви часто вказуєте на інформаційні провокації - коли влада або хтось з політиків намагається «розкрутити» в медіа-просторі певну тему. Один з останніх прикладів - можливе призначення Євгена Чичваркіна. Чому, на ваш погляд, журналісти «купуються» на такі речі?

- Ідея призначити Євгена Чичваркіна на посаду голови «Укрнафти» в Адміністрації Президента виникла тоді, коли вони побачили результати конкурсу. Стало зрозуміло, що новий голова може стати черговим Пітером Ванхеке, який вже очолював «Укрнафту». Тож вони вирішили протидіяти. Але проблема в тому, що Чичваркін не подавався на конкурс - його прізвище з'явилося вже згодом. Йдеться про намагання вплинути на конкурс, зробити певному персонажу імідж на противазі - мовляв, з одного боку, «сили зла», а з другого - «сили добра». Чичваркін тут мав відіграти роль «сил добра». Це дуже тонка робота, політтехнологія. Чому він з'явився? Для чого? Якщо журналіст спробує відповісти на ці запитання, він зможе написати хороший текст про ситуацію в «Укрнафті». Однак, на жаль, спроможними виявилися не всі.

Ще один приклад - «деолігархізація». Сьогодні дуже модно розповідати про те, як влада «бореться з олігархами». І публіці це подобається, адже основна маса нашого народу своєрідні «соціалісти», «взяти і поділити» - близька для них позиція. Влада відверто спекулює цією темою, просуваючи «деолігархізацію» у всі можливі ефіри та публікації. На мою ж думку, з олігархами не потрібно боротися - слід зробити так, щоб олігархи перестали бути олігархами й стали звичайними бізнесменами. Забирати в них активи - шлях в нікуди. Вони мають просто платити податки. Держава зобов'язана створити для всіх однакові правила. Коли ж держава «накачує» громадську думку, щоб виправдати своє бажання відібрати в когось активи, це - звичайна інформаційна війна.

 - Insider чи не найбільш докладно з усіх ЗМІ висвітлює хід «справи Бузини». У своєму розслідуванні журналісти вашого видання фактично спростували можливу причетність до вбивства затриманих підозрюваних Дениса Поліщука і Андрія Медведька. Водночас власник Insider Олексій Тамразов вніс заставу за Поліщука. Чи пов'язаний цей факт з опублікованими на сайті матеріалами і в чому, на ваш погляд, полягає важливість цієї справи?

- Про вчинок Олексія Гаррійовича я дізнався з новин. До цього тему вбивства Бузини ми з ним не обговорювали. Взагалі ж у цій справі багато незрозумілого. В машині, на якій приїхали вбивці Бузини, знайшли одяг. Він нібито належить двом підозрюваним. На ньому є біологічні залишки і сліди порохових газів. Сфальсифікувати ці речові докази зовсім нескладно - досить вкрасти одяг певної особи і десь в тирі постріляти над ним з пістолета. Водночас на кермі і на ручках авто «біології» не знайшли. Виходить, що підозрювані діяли нелогічно - витерли сліди в авто, але залишили одяг... Крім того, кожен хто дивився кримінальні бойовики, знає, що у таких випадках автомобіль зазвичай спалюють або топлять. Дії суду і слідства викликають багато запитань. Якщо буде доведено, що ці підозрювані все ж таки не стріляли, тоді  яким чином одяг опинився у машині? Чому Поліщука позбавляють права на внесення застави, хоча водночас ним користується Єфремов, Клюєв та інші. Наскільки я чув, перед слідством поставили завдання передати справу до суду ще до місцевих виборів. З огляду на всі інші події, можу припустити, що влада прагне влаштувати показовий процес над правими.

- Навіщо?

- Можливо, відповідна домовленість була досягнута в рамках «мінського процесу». Крім того, наскільки мені відомо, після обрання Порошенка питання добровольчих батальйонів на закритих нарадах обговорювалося одним з перших. Багато хто у владі сприймає їх як загрозу. Виправдані їхні страхи чи ні - сказати складно. Можливо, затриманням Медведька та Поліщука намагалися скомпрометувати добровольців. Ця версія видається мені більш вірогідною.

«СИТУАЦІЇ НА ЗРАЗОК ПОДІЙ У МУКАЧЕВОМУ -

ЦЕ ЗАКЛАДКА «МІН СПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ»

- Події у Мукачевому - це теж спроба «розігнати» певну інформаційну хвилю?

- Значною мірою - так. Я жив у Закарпатті і знаю місцеву специфіку. На мою думку, все починалося як банальна кримінальна розборка. Адже не секрет, що всі кримінальні та навколокримінальні угруповання Закарпаття заробляють на контрабанді - схем дуже багато. Здавалося, що ситуація в Мукачевому викличе не більше інформаційного шуму, ніж затримання 2011 року банди Аслана Дікаєва в Одесі. Тоді ЗМІ говорили про це два дні, не більше. Але тут події почали виходити на інший рівень. З'явились заяви «Правого сектору» про «знищення патріотів», були оголошені безстрокові акції протесту. Ярош мовчав увесь день, але наступного заявив, що вимагає відставки Арсена Авакова. В неділю ввечері на «Інтері» замість «Подробиць тижня» відбувся телемарафон, присвячений подіям в Мукачевому, доволі жорсткий, до речі. Вони, зокрема, поширили заяву Балоги про те, що конфлікт в Закарпатті спровокував Аваков. Тема його відставки почала активно «розкручуватися» й в інших ЗМІ. Найбільше у такому розвитку подій зацікавлена «група РосУкрЕнерго». Одним з ключових аспектів, на мою думку, тут може бути конфлікт довкола газових схем і активів у хімічній промисловості. Не думаю, що події в Мукачевому - це організована провокація. Радше йдеться про банальну кримінальну розборку, яку просто використали і «розкрутили» як тему. Аналогічна ситуація була у Врадіївці, коли співробітники міліції зґвалтували жінку. Звичайно, ніхто тоді нічого спеціально не планував. Просто відповідні спеціалісти побачили, що цю тему можна «розкрутити». Не секрет, що це зробили люди Льовочкіна, який тоді активно воював з міністром внутрішніх справ Захарченком. Останній мав зайняти його посаду в адміністрації президента Януковича, що означало б фактичну політичну смерть Льовочкіна. Довелося діяти на випередження. Не думаю, що зараз комусь може вдатися відправити у відставку Авакова. Адже Порошенко і Яценюк чудово розуміють, що відставка Авакова означає автоматичний розвал коаліції. Водночас вони можуть повторити помилку Януковича, який свого часу відмовився звільняти Захарченка. Ситуації на зразок нинішньої у Мукачевому - це закладка «мін сповільненої дії». Вони можуть вибухнути при будь-якому неправильному кроці. Свого часу у Врадіївці була проведена лінія протистояння «народ - міліція». Саме тоді, на мою думку, й розпочалися події, які врешті призвели до Майдану. Сьогодні ж у Мукачевому проводиться лінія протистояння «міліція - патріоти». Потім це може призвести до дуже неприємних наслідків. Й вони можуть бути набагато кривавішими...

- Якщо Мукачево і «справа Бузини» - це передусім інформаційні операції, тоді яку роль тут відведено українській журналістиці? Схоже, вона виявилась неготовою до таких викликів?

- Абсолютно. З боку організаторів тут грають дуже серйозні люди - вони продумують свої дії на три-чотири кроки вперед. Перед журналістами ж таке завдання взагалі не ставлять. Та ніхто й не вчив їх цьому. На жаль, журналістів часто використовують наосліп.

- Як гадаєте, чи зріс в Україні після Майдану вплив громадської думки і відповідно журналістів на політику?

- Навряд. Все залишилося, як було. Можна написати бозна-які розслідування на найбільш гарячі економічні теми, але від цього нічого не зміниться. Зміни можуть відбутися, лише якщо хтось буде в них зацікавлений. Лише тоді вашу публікацію можуть принести на ефіри або в кабінет прем'єра чи Президента і почати «ламати» ту чи ту схему. Ми, наприклад, писали «кілометри» розслідувань про ситуацію в «Нафтогазі» та дочірніх компаніях, однак їхнє керівництво почали міняти лише тоді, коли це стало комусь потрібним. До цього, попри підозри та кримінальні справи, цих людей навіть не відсторонювали від посад. За великим рахунком така ж ситуація була в часи Януковича. Відмінність хіба в тому, що Янукович та його люди не так болісно реагували на публікації в ЗМІ. Нинішня влада більш чутлива - часто вони дуже переживають через ту чи ту статтю, але водночас не хочуть нічого змінювати. Сухий залишок - той самий.

«ПОВЕРНУТИСЯ З ПАРЛАМЕНТУ У «ЧЕСНУ ЖУРНАЛІСТИКУ» ВЖЕ НЕ ВИЙДЕ»

- Яке ваше ставлення до феномену «фракції журналістів» у нинішньому парламенті? Складається вражання, що деякі її члени досі не можуть вийти зі своєї попередньої ролі.

- Йдеться про звичайний кар'єрний ріст. Не можна засуджувати Найєма, Лещенка, Червакову чи Висоцького за те, що вони пішли у парламент. Це - їхнє право. Однак видається, що нова роль дається їм психологічно дуже важко. Адже вони звикли перебувати в ніші «незалежних журналістів». Однак бути незалежним і водночас бути у фракції прем'єра чи президента - так не буває. Хоча представники «журналістської фракції» думають, що грають вони, часто насправді «грають їх». «Старші товариші» просто використовують їх як ефективні канали комунікації. Однак якщо ви обрали цей шлях, доведеться стиснути зуби і йти вперед - адже повернутися звідти у «чесну журналістику» вже не вийде ніколи.

- Які теми, на ваш погляд, мають бути пріоритетними для журналістів-розслідувальників у найближчій перспективі?

- Економіка. А особливо - енергетика. Енергетика - чи не остання галузь в Україні, де ще лишилися реальні гроші. Нині триває жорстка боротьба за їх поділ. Якщо ви хочете зробити суспільно важливе розслідування, раджу звернути увагу на енергетику. Адже від ціни на енергоносії залежать всі інші галузі економіки, зокрема й ціна хліба в магазині.

Роман Гривінський, «День»

Фото -  «День»