«ХОТІЛОСЯ Б БАЧИТИ НА ЕКРАНІ ОБЛИЧЧЯ З ЕКСПЕРТНОГО КОЛА «Дня»

Катерина АМОСОВА, ректор Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук:

- Телевізор вмикаю переважно увечері як фон, коли приходжу з роботи. Хотіла б дивитися ще й у вихідні, але там насправді немає чого дивитися. Завжди переглядаю хіба що новини. Соромно зізнатися, але як «Санта-Барбару» дивлюся також ток-шоу - щоб знати, кого запросили і хто який меседж намагався «продати» громадянам України.

- Сприймаю ці програми як світську хроніку - без сподівань отримати серйозну інформацію. На жаль, заангажованість ток-шоу й «джинса» помітні неозброєним оком. Рівень запрошуваних експертів та гостей мене не задовольняє - хто заплатив, того і показують. На екрані спостерігається великий дефіцит неупереджених думок справжніх моральних авторитетів, яким можна довіряти. Адже, хоча й небагато, але насправді такі люди є - в різних сферах. Мені здається, було б цікаво послухати їхню експертну оцінку ситуації в країні, бажано в прайм-тайм. Маю на увазі, звичайно, не функціонерів від влади. Адже політичні фігури завжди намагаються «вербувати» нас під вибори, зокрема сьогодні - під місцеві. Як постійний читач «Дня» можу відзначити, що більшість експертів, яких залучає видання - це обізнані, патріотичні, виважені та щирі люди. Юрій Щербак, Мирослав Попович та інші - саме ці обличчя хотілося б бачити й на екрані. Є також авторитетні, незаплямовані владою та політичним «підробітком» журналісти, позицію яких було б цікаво почути. Тут безумовно слід згадати людей калібру Лариси Івшиної, а також Віталія Портнікова, Сергія Рахманіна. Журналісти - дуже інформовані люди й цей критерій має для мене значення.

Не вистачає програм про культуру з цікавими спікерами, які розповідали б хоча б, наприклад, про наші українські музеї. Але звичайно також і про світову культуру. Особисто я чимало дізналася про Україну саме зі сторінок «Дня», а не з телеекранів. В цьому контексті видання виконує дуже важливу суспільну місію. Адже те, що відбулося на сході, значною мірою пояснюється саме відсутністю відповідної роботи в масштабах країни.

Впродовж останнього року інколи вмикаю також російський «Дождь». Із почутого там запам'яталася думка Венедиктова про те, що журналіст не повинен перетворюватися на пропагандиста. На жаль, такі приклади поширені і в нашій країні. Хоча звичайно пропагандистів (у хорошому значенні) нам також не вистачає - пропагандистів українськості, демократичності. Мабуть, через відсутність справжніх моральних авторитетів серед політиків цю роль виконують журналісти. Але окрім «пропагандистів» потрібні також і об'єктивні та неупереджені журналісти.

Обурює засилля російських серіалів. Сподіваюсь, незабаром цьому нарешті буде покладено край. Вже несила дивитися на «доблесних міліціонерів» та «відважних розвідників» часів Другої світової війни. Водночас постає питання про тем, чим замінювати російський продукт. І це справді непросте запитання.

Обурює також реклама медичних препаратів, яку показують наші канали. Надто багато там продуктів, ефективність яких не доведена. І все ж українські громадяни нерідко витрачають на них останні кошти. Переважно ці препарати не мають серйозних побічних ефектів, але вони дезорієнтують пацієнтів. Вважаю, що з цим необхідно боротися. На жаль, значною мірою саме завдяки вітчизняним ЗМІ свого часу серйозно похитнувся авторитет лікаря в українському суспільстві. Звісно, тут мають місце й об'єктивні причини, але все ж не все так погано, як нам про це розповідають. Водночас в умовах дефіциту довіри до лікарів пацієнти, на жаль, схильні орієнтуватися на рекламу. На мою думку, бути причетним до цього сьогодні просто аморально.

Хороших програм на медичну тематику на українському ТБ немає. Ті ж формати, які є, мені не подобаються - вони орієнтуються здебільшого на успіх у глядача, а не на професійні стандарти. Нині, коли бачу на екрані медика, зазвичай перемикаю канал, бо для мене це нецікаво. Дуже не вистачає передач, які б пояснювали людям важливість здорового способу життя. На жаль, українське суспільство нині переважно просто не інформоване щодо того, як багато кожна людина може змінити у власному житті. Є методики, які справді працюють. Вони не вимагають додаткових витрат, навпаки - часто допомагають економити. На жаль, для багатьох простіше приймати ліки, а не роботи фізичні вправи й обмежувати себе у їжі. Водночас не думаю, що подібні програми з'являться у найближчому майбутньому, адже на цьому не заробиш. В ефірі бракує також коротких соціальних роликів на медичну тематику, наприклад про серцево-легеневу реанімацію, про небезпеку підвищеного артеріального тиску тощо. Вважаю, якщо телебачення все ж визнає за собою певну місію, а не лише бажання заробляти гроші за рахунок співвітчизників, воно має переглянути власні підходи.

«НА ЕКРАНАХ БРАКУЄ ПРОПАГАНДИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ»

Олександр ВАРЧЕНКО, начальник клініки щелепно-лицьової хірургії, стоматології, отоларингології та очних хвороб Вінницького військово-медичного клінічного центру, полковник медичної служби:

- Переважно я дивлюся новини та науково-популярні передачі. Як учасник АТО, кожного дня уважно слідкую за подіями з фронту. Журналісти, які ведуть репортажі з зони бойових дій, - молодці. Нерідко вони працюють просто на передовій, часто з ризиком для власного життя. Я в захваті від їхньої роботи і дуже ціную її! Навіть не можу відзначити, якусь одну програму - подобаються всі.

Загалом наявний вибір програм мене задовольняє. Якщо чогось немає на одному каналі, завжди можна перемкнути на інший. Поки що, на щастя, мені не доводилося бачити на екрані брехню чи відверто замовні матеріали, хоча, мабуть, є і вони. Переважно ж на перегляд ТБ у мене залишається дуже небагато часу.

На жаль, українці не цінують власного здоров'я й найчастіше не ведуть здорового способу життя. Це помітно з огляду на захворювання, з якими доводиться працювати. Населенню не вистачає освіченості й підготовки в медичних питаннях, не вистачає культури вживання спиртних напоїв. Не сприяє цьому й той спосіб життя, який пропагує ТБ. Адже кого переважно показують? Усіляких бандитів, шантажистів тощо. Такі програми мені не до вподоби. Зазвичай, поки нічого серйозного не сталося, люди своїм здоров'ям не цікавляться. Зате потім - завжди звинувачують лікарів. На екранах бракує програм, які б підвищували загальний рівень культури й освіченості. На мою думку, ключовою функцією ТБ має бути просвітницька.

Подобається програма «Я соромлюся свого тіла» на «СТБ». Це просто крик душі! Ми таких пацієнтів бачимо щодня. Думаю, глядачам корисно бачити такі приклади, які показують, до чого призводять погані звички та нездоровий спосіб життя. Як кажуть, краще один раз побачити, ніж сім разів почути.

Мені здається, телеканали мусять більше працювати над патріотичним вихованням молоді. Тут, звичайно, передусім не вистачає хорошого вітчизняного кінопродукту. Хоча, думаю, патріотизм можна заохочувати і за допомогою розважальних програм. Телеконтент повинен вчити глядачів любові до ближнього, до батьків, до Батьківщини, поваги до старших. На перший погляд здається, що це - високопарні слова, але вони потрібні. Можливо, і я колись у молодості всього цього не розумів, але коли побуваєш там, де пекло, ці відчуття дуже загострюються.

«КАНАЛИ МАЮТЬ ЧАСТІШЕ ПОКАЗУВАТИ БІЙЦІВ АТО»

Олександр ХОМЕНКО, головний лікар Луцького військового госпіталю:

- На ТБ дивлюся хіба що новини - на інше не вистачає часу. Загалом інформаційних програм на вітчизняних каналах вистачає. Якби ще вони були правдиві... Буває, та сама подія на різних каналах подається в зовсім різному світлі. Тобто про якусь достовірність говорити не доводиться. Щоб зрозуміти логіку подій, намагаюся дивитися одразу декілька каналів й порівнювати інформацію, яку вони пропонують.

Інколи хочеться й фільм подивитися. Можливо, якийсь зі старих, іноземного виробництва або радянський - не всі вони погані. Можна вибрати щось життєве, без політичного підтексту. Головне, щоб там був мир, спокій, природа, якісь оптимістичні мотиви, щоб не було стрілянини. Таких картин бракує в ефірі. Нескінченні ж бойовики посилюють напругу й не дають глядачеві відпочити. Політичні ток-шоу коментувати не хочу.

Хотілося б більше бачити на екрані учасників АТО, зокрема й демобілізованих. Але не саму лише війну, смерті і поранення - цього вистачає. Добре, що ТБ не оминає актуальних гарячих тем - щодо проблем забезпечення, соціального захисту бійців. Необхідно більше показувати, як військовослужбовці налагоджують своє життя після повернення з війни, як живуть поранені, контужені, їхній побут, родинні стосунки, чи знаходять вони роботу. Такі сюжети важливі передусім для самих учасників АТО, вони допоможуть їм більш адекватно оцінювати власну ситуацію. Крім того, такі матеріали сприяють тому, щоб проблеми, які зараз існують, вирішувались якомога швидше. Вони заохочують чиновників більш відповідально ставитись до власної роботи.

Нині в ефірі обмаль серіалів українського виробництва. Спостерігати ж «красиве життя» десь на Канарах чи на Гавайях немає жодного бажання - такі фільми лише дратують людей. Вважаю, що телебачення має показувати, до чого призводить паління, зловживання алкоголем, наркотиками. На жаль, про медицину українські канали згадують хіба що в День медичного працівника.

«ТБ РОЗПОВІДАЄ, МОЖЕ, 40% ВІД ТІЄЇ ПРАВДИ,

ПРО ЯКУ ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ»

Олександр БОРОДАЙ, начальник клініки ушкоджень Військово-клінічного центру Північного регіону, полковник медичної служби, Харків:

- Мені подобаються пізнавальні передачі, на зразок тих, які показує канал Discovery. Вважаю, що на українському телебаченні не вистачає програм, які б виховували патріотизм, любов до Батьківщини. Зараз їх фактично взагалі немає - їхнє місце зайняли нескінченні ток-шоу. На мою думку, канали повинні враховувати у цьому питанні інтереси держави. Загалом же на перегляд ТБ мені банально бракує часу. Про зміст політичних програм найчастіше дізнаюся від дружини. Через мою клініку проходить дуже багато бійців, і я чудово знаю про ситуацію, яка склалася на сході. Можу сказати, що ТБ розповідає, може, хіба що 40% від тієї правди, про яку говорять учасники бойових дій.