На жаль, чимала частина українського суспільства цим намірам Кремля підіграє розмовами про «спільну історію», про «братський народ», «колиску трьох слов'янських народів» у Київській Русі і т.д. З цим історичним капітулянтством час закінчувати. Треба чітко визначитися з тим, що Україна - єдиний повноправний і законний спадкоємець Київської Русі. Ніякого спільного володіння тут бути не може.

МИ - НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА

А от з іншою ідеєю Олексія Арестовича (ще одним її відомим прибічником є пан Друзенко, колишній уповноважений уряду з етнокультурної політики) погодитися важко. Експерт стверджує, що з національного погляду Україна повинна будуватися за моделлю США, як держава без чітко вираженого етно-національного обличчя. Арестович докорив українським націоналістам, що вони нібито хочуть побудувати в Україні етнічну державу. Але це протиріччя у визначенні - націоналісти, якщо вони націоналісти, мають будувати національну державу, тобто державу людей, які, незалежно від свого етнічного походження, вважають себе невід'ємною часткою державоутворюючої нації, в нашому випадку - української.

Україна (як і багато інших європейських держав) не може, як і США, Канада, Австралія і т.д., бути державою емігрантів, оскільки має своє корінне населення - українців, які становлять 80% жителів країни. Ми не держава переселенців звідусіль, у нас є те, що властиве й іншим європейським країнам - зв'язок грунту і крові, землі і народу. І тому ми за визначенням - національна держава.

Заклики Арестовича й Друзенка - це політика побудувати Україну не для українців і без українців. Але створити в Україні суспільство, де комусь вдалося б кудись відтіснити, заховати, усунути 80% населення - ні в кого не вийде. Держава Україна  можлива лише як національна держава. Я часто на телеканалі RTVI дивлюся програму «Ізраїль за тиждень», у якій беруть участь політики, журналісти, діячі культури цієї країни. Вони часто вживають друге найменування Ізраїлю - Єврейська держава, підкреслюючи її національний характер. А їм було набагато складніше, ніж нам, у них люди з'їхалися зі всього світу - різнорасові, різномовні, різнокультурні. Але це не завадило у важких умовах побудувати державу саме національну, єврейську.

Польща - національна держава. Угорщина - національна держава, Італія - національна держава, Німеччина - національна держава. Для Європи - це швидше правило, ніж виняток.

ЩО ХОРОШОГО В БОНАПАРТИЗМІ?

У моєму телеящику є білоруський телеканал ТРО. Загалом, нічого цікавого, безконечне оспівування СРСР, полум'яної білорусько-російської дружби. Щоправда, чомусь мало популяризували товариша Лукашенка. Не інакше як російські брати обмежують (канал спільний, РБ і РФ керують ним на паях), великий вождь може бути лише один. Але інколи прослизають цікаві й повчальні сюжети. Зокрема, подивився документальний телесеріал «Холодна війна», частину, що розповідає про арабо-ізраїльську війну 1967 і 1973 року. Привернула увагу оцінка противника ізраїльським генералом Аріелем Шароном: «Єгиптяни - добрі солдати, але офіцери у них - повна нікчемність». Ну, у нас теж є проблеми з офіцерським корпусом, а понад усе - з генералітетом. А ще один генерал ізраїльської армії, Хаїм Герцог, пояснив, що в ЦАХАЛ (Армія оборони Ізраїлю) високий відсоток втрат в офіцерському корпусі пояснює багато блискучих перемог Ізраїлю. Простіше висловлюючись, офіцери ЦАХАЛ не відсиджуються за спинами своїх солдатів, а ведуть їх за собою, будучи для них наочним прикладом, що й забезпечує той дух бойового братерства від солдата до генерала, яким просякнута ЦАХАЛ. Між іншим, Аріель Шарон з часом стане прем'єр-міністром, а Хаїм Герцог - президентом. Це у нас різні псевдоліберали лякають бонапартизмом, владою військових, а в Ізраїлі ніхто не боїться, коли колишні бойові генерали (втім, бойові генерали колишніми не бувають!) приходять у вище державне керівництво.

У нас у зоні АТО солдати часто скаржаться, що рідко бачать старших офіцерів, а генералів не бачать зовсім. Ну, тут домінують радянські неминучі традиції. Російський історик Марк Солонін у книжці «22 червня. Анатомія катастрофи» пише, як багато радянських генералів на початку війни не бували в розташуванні своїх військ і не мали з ними зв'язку. Заступник командувача Західним округом Болдін перебував за його визначенням «в мальовничому лісовому куточку», а ввірені йому частини десь в інших місцях. Генерали вермахту (Манштейн, Гудеріан і ін.) на автомобілях вривалися на передову й керували битвами з бойових порядків своїх військ, ризикуючи бути пораненими або вбитими. Тому вони вкрай рідко втрачали управління військами. До речі, як зазначив генерал Хаїм Герцог, ізраїльський офіцер ніколи не віддасть команду «Вперед!», а лише «За мною!».

В Україні досі шанували радянських генералів, тим паче якщо вони були уродженцями України. Ось, наприклад, у Дніпропетровську стоїть пам'ятник командувачеві повітрянодесантних військ радянської армії Василю Маргелову, активному учасникові окупації Чехословаччини 1968 року. Ось що написав московський історик і письменник Леонід Млечін у книзі «Юрій Андропов» про нараду у міністра оборони СРСР маршала Гречка перед вторгненням до Чехословаччини:

«Як завжди вирізнився командувач повітряно-десантних військ генерал-полковник Василь Маргелов.

- Товаришу міністре, випалив він, - усі сім дивізій готові рознести на шматки будь-якого противника!

- Спокійно, генерале, - зауважив Гречко.

Коли нарада закінчилася, головний десантник Маргелов зупинив у дверях командувача 38-армії генерала Майорова.

- Ну що, зрозумів, Саша?

- Так точно, Василю Пилиповичу.

- А що зрозумів?

- Діяти треба рішуче й твердо управляти військами.

- Є...ть треба й прізвища не запитувати - ось що треба! - весело сказав командувач десантних військ. Генерал Майоров остовпів». Не дивлячись на те, що чехи й словаки не чинили збройного опору, сотні людей у Чехословаччині під час радянської інтервенції загинули. А нині вихованці генерала Маргелова  у складі десантних підрозділів Російської Федерації браво вбивають українців на Донбасі. Будемо й далі пишатися нашим земляком Маргеловим?

«ВІЗАНТІЙЩИНА, КУЛУАРНІ ДОГОВОРНЯКИ, БРУДНІ ІГРИ»

У Шустера обговорювали відставку шефа СБУ Валентина Наливайченка. Нардеп Добродомов заявив, що в такому разі у відставку треба відправити й генпрокурора Шокіна, і міністра внутрішніх справ Авакова.

Треба визнати, що СБУ за всіх справедливих до неї претензій, виглядає явно краще, ніж МВС і ГПУ.

Нардеп Семен Семенченко поділився гіркими розчаруваннями в діяльності нинішньої влади: ніяких реформ немає, як і ніякої боротьби з корупцією. Згоден з комбатом. Усі гучні фрази Порошенка про героїчні звершення в стилі батька економічного дива в Сінгапурі Лі Куан Ю залишилися пустопорожніми фразами. Дедалі очевидніше, що ми сьогодні маємо лібералізований режим Януковича на чолі з Порошенком. Змінилися обличчя при владі, сама система, яка ось уже двадцять років терзає Україну, залишилася незмінною: всевладдя олігархів і бюрократії й тотальне добре організоване розкрадання країни. І абсолютний правовий імунітет для високопоставлених злодіїв. Ідеали Майдану зраджені й продані. Нинішні вожді мають покаятися й визнати себе обманщиками українського народу.

Нардеп Борислав Береза охарактеризував актуальне політичне життя так: візантійщина, кулуарні договорняки, брудні ігри. Україна - країна, а не фірма, тому нею не можна керувати, як фабрикою «Рошен», як заводом «Південмаш», нею вже керували.

Головний люстратор нардеп Єгор Соболєв заявив, що голосував за зняття Наливайченка, й нагадав, що шеф СБУ має бути звільненим ще за люстрацією. У ролі головної претензії Соболєв нагадав, що Наливайченко вчився в інституті КДБ. Ну, Володимир Путін вчився на юридичному факультеті Ленінградського університету, де свого часу (у Санкт-Петербурзі) вчився й видатний ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов. Наших люстраторів (як свого часу й радянську владу) підводить схильність виключно до формальних обставин за певної байдужості до суті явищ.

Шустер запропонував проголосувати: 87% людей у студії висловилися за те, що Наливайченка звільнили за його звинувачення прокуратури в корупції. Треба готуватися Саакашвілі, він теж різко висловився про вітчизняних прокурорів.

Сенсаційне повідомлення зробив головний військовий прокурор Матіос. Нібито кілька бійців батальйону «Торнадо» застосовували тортури до затриманих. Потерпілі написали скарги. Матіос з дивною для прокурора довірливістю сприйняв ці скарги. Він сказав, що не вірить, що потерпілі могли все ними викладене вигадати. Ну, події 2014-2015 рр. показали, що немає такої мерзенності, на яку не пішли б вороги України.

Хотілося б вірити, що у Матіоса є серйозніші докази, ніж особиста переконаність. А якби у нас був суд, якому можна було б довіряти, я міг би сказати: суд розбереться...