Хоча міністерство інформаційної політики позиціонує себе як одне з найбільш прозорих, питань до Юрія Стеця вистачає. Критики сприйняли факт створення такого органу як спосіб «працевлаштування в уряд «президентського кума». Вони продовжують звинувачувати «Мінстець» в неефективності і неспроможності побудувати дієву інформаційну політику. Дуже неоднозначну реакцію викликала масштабна кампанія «Крим – це Україна» – багато хто вважає її беззмістовною і недоречною Сам Стець нарікає, що українці звикли критикувати все підряд, запевняє, що міністерство робить багато чого, і розраховує, що до кінця року воно виконає всі свої завдання (в тому числі, буде прийнята нова концепція інформаційної безпеки) і… ліквідується.

На початку створення міністерства ви отримали шквал критики, причому насамперед від журналістської спільноти. Чи ви відчуваєте зміни у ставленні тепер?

Давайте одразу уточнимо – частиною журналістської спільноти. Очевидно, я це усвідомлював і розумів, тому що за часів незалежності України ризиків для професії журналіста було достатньо і цей острах був зрозумілий. І тільки моя діяльність могла довести або не довести, що це не буде міністерство цензури. Ми не стали міністерством цензури, і у тих людей, які цього побоювалися, немає зараз аргументів. Більш того, багато хто з них підтримує окремі наші програми і діяльність міністерства загалом.

Після створення міністерства ви казали, що для ефективної його роботи потрібно налагодити горизонталь стосунків між міністерствами внутрішніх справ, оборони, закордонних справ, соціальної політики. Це вдалося? Де саме виникають збої?

Нам вдалося налагодити стосунки між Генштабом і Міноборони. В перший же день після створення міністерства моїм заступником стала Тетяна Попова, яка є одночасно і радником міністра оборони. В неї є вся повнота рішень, які стосуються інформаційної безпеки країни, від мене і Полторака. Така необхідність радитись лише з самою собою пришвидшує бюрократію, яка була раніше між відомствами. Те саме стосується якісної і швидкої роботи з МВС та СБУ. Що стосується інших міністерств, то таку співпрацю мені налагодити не вдалось. Поки я не можу говорити, що проект «Відкрита влада», який ми започаткували, є вдалим. Будь-який міністр має тримати звіт перед суспільством і на виклик журналіста за першої ж нагоди приходити і звітувати. Поки що так не відбувається.

фото: korrespondent.net

Яке міністерство є найбільш закритим?

Логіка не в закритості міністерств, а в «дерев’яності» структур. Поки що переконати всіх робити такі щомісячні звіти про свою діяльність, які робить наше міністерство, не вдається. Значить, я не зміг бути переконливим і треба працювати в цьому напрямі.

А як ви оціните відкритість Адміністрації Президента?

Яким чином я, як міністр виконавчої гілки влади в парламентсько-президентській республіці, можу коментувати вертикаль Президента?

Суб’єктивно.

З того, що я бачу, вона достатньо відкрита, на відміну від попередньої влади. Ви ж знаєте, що зараз в АП може зайти будь-хто, записавшись на екскурсію. Голова Адміністрації Президента та його заступники постійно дають інтерв’ю та ходять на ефіри…

Але деякі наші запити там зникають…

Це погано. Зробіть скріншот запиту, який зник, і я буду вимагати, щоб цей запит був задоволений.

Як просувається створення державного телеканалу іномовлення?

Повинен бути канал, який буде висвітлювати позицію офіційного Києва за межами України. Наше міністерство зобов’язане надати Кабміну проект закону про іномовлення, узгодити його з комітетом Верховної Ради зі свободи слова і після цього він має бути представленим від Кабміну в Раді. Цей законопроект вже розроблений, обговорений і поданий в Кабмін. Також ми були лобістами законопроекту про суспільне мовлення, який став законом.

Перший національний канал після апгрейду позиціонує себе як суспільний мовник. Але ж це не суспільне мовлення в прямому сенсі.

Це питання до Зураба Аласанії. Я бачу, що йому дуже важко і складно, бо ми спілкуємося з ним постійно. Все, чим я можу йому допомагати, я буду робити. Цей проект має бути реалізований, більш того, він мав бути реалізований 24 роки тому. Через те, що цього не було зроблено, ми маємо наслідки взаємопоїдання між політичними проектами на кшталт Схід – Захід і так далі. Презентація проекту суспільного телебачення була, і поки що є дуже багато того, що не реалізоване Зурабом. Але я впевнений, що в нього все вийде. А телеканал УТР переходить до міністерства і разом з каналом БТБ буде базою для створення каналу іномовлення Ukraine Tomorrow.

Як ви оціните англомовний канал Ukraine Today, який запустила група «1+1»?

Я не можу оцінювати діяльність журналістів чи комерційних каналів – це не завдання влади.

Так може ви скажете, що це – класний телеканал і відпадає необхідність в Ukraine Tomorrow.

Комерційний канал не може представляти державу за кордоном, бо ви знаєте, які історії у нас відбуваються з комерційним телебаченням. Час від часу телеканали починають підігравати тій чи іншій політичній силі. Мінінформ не буде ані давати оцінку цим каналам, ані втручатись в їхню діяльність, а буде створювати канал іномовлення України Ukraine Tomorrow.

Тоді дайте оцінку роботі державного Першого національного, на базі якого створюється суспільне ТБ. Як в нього зараз з рейтингами?

З рейтингами все погано, і ви це знаєте. В Україні зараз близько десяти телеканалів інформаційного напрямку або суспільних телеканалів з точки зору контенту. Доля цих каналів на ринку не може збільшитись – людей, які вживають «Кока-колу», може стати трохи більше чи менше, але все одно 100 % людей не будуть її вживати. Відповідно, якщо збільшується більшість новинних телеканалів, то просто розмивається доля перегляду і рейтинги цих нішевих каналів падають.

Перший національний з його покриттям вже став нішевим?

Мається на увазі контент. Це інформаційно-публіцистично-суспільний телеканал. Конкуренція велика і це стосується всіх телеканалів в цій ніші – News One, 112, П’ятого, 24, UBR та інших. Є і суб’єктивні причини, але аналізувати роботу менеджменту – це не моя парафія. Проте як медіаменеджер я розумію, як непросто запустити інформаційне мовлення. Тим більше, якщо це робиться на державному телеканалі, який будувався за радянських часів і має велику кількість абсолютно «дерев’яних» функцій в прийнятті рішень. Наприклад, Зурабу, аби збільшити фінансування, потрібно пройти певну кількість процедур і це не так просто. Але за будь-яких обставин цей процес до кінця року має бути завершений, оскільки в ньому зацікавлені всі – і політичні сили, і суспільство, і Президент, і прем’єр.

До 17 червня Україна повинна була повністю перейти до цифрового телебачення, але цього не сталося. Ви раніше казали, що дуже небезпечно, коли частотний ресурс належить приватним компаніям, вочевидь, маючи на увазі провайдера цифрового телебачення компанію «Зеонбуд», яка і має займатись цим переходом.

Я стверджую, що компанія «Зеонбуд» є монополістом, хоча суд вирішив інакше, і я буду знову намагатись переконати в цьому суспільство. Не є великою таємницею, що компанії, так чи інакше афільовані з сім’єю Януковича, володіють цим цифровим оператором. А це питання інформаційної безпеки країни – як тільки ми перейдемо на цифрове мовлення, ця компанія може одним рубильником може вимкнути все телебачення і радіо в Україні.

У нас одна людина може всю електрику вимкнути.

Так, і з цим теж треба боротись. Саме тому я був лобістом постанови, яка віднесла всі будівлі і телевежі державного концерну РРТ до переліку об’єктів державної значимості, які не можуть вимикатись від електроенергії. Цю постанову було прийнято на Кабміні і вона введена в дію. Це було б неможливо, якби в мене не було права вносити пропозиції на засіданні уряду, будучи членом Кабміну. Якраз для лобіювання інтересів держави і журналістів і потрібен наш орган.

У нас багато критикують російські ЗМІ за подачу матеріалів і маніпулятивність. Але і українські канали не гребують подібними речами. Наприклад, фільм про Саакашвілі на «1+1».

Вважаю, що він був тенденційним.

Чи такі сюжети – це загроза інформаційній безпеці держави?

Так, в тому числі.

Тоді чи буде держава втручатись в таких випадках у внутрішнє інформаційне поле?

Так, і тільки в рамках закону. Саме тому я буду лобіювати зміни до закону, де в частині формування редакційної ради телеканалу має бути такий розподіл: 75 % – від журналістського колективу і 25 % – від менеджменту. Зараз ця пропорція – 50 на 50, і по факту жодних повноважень впливу на контент редакційна рада не має. Я буду лобіювати зміни до закону про обов’язкове підписання телеканалами меморандуму між власником, менеджментом і журналістами, як свого часу зробив «5 канал», де чітко розділені функції. Таким чином журналісти будуть менш залежними від менеджерів і власників.

А якщо журналісти особливо не пручаються подібним вказівкам власників?

Це справа честі, совісті і гідності будь-якої людини, незалежно від професії. Я знаю журналістів, які за будь-яких обставин не дозволять собі працювати за принципом: тобі сказали – іди роби. Межу повинна визначати сама людина. Є речі, які можна врегулювати законом, а є такі, що залежать виключно від людини.

Чи вважаєте ви безкоштовну газету «Вести» загрозою національній безпеці? Це питання навіть піднімалось під час прес-конференції Президента.

Якщо є можливість за допомогою закону регулювати діяльність тих чи інших видань, в тому числі, тих, що є загрозою інформаційної безпеки, ти маєш реагувати. Зрозуміло, що Україна не була готова до війни, в тому числі, інформаційної. Немає жодного документу, який би регулював стосунки під час військових дій між державою і виданнями. Саме зараз ми випрацьовуємо ці правила «фейр-плей», по яких чітко буде зрозуміло, де межа свободи слова, а де межа інформаційної безпеки.

Так а ви особисто вважаєте цю газету загрозою?

Чиновнику некоректно та неетично коментувати такі речі, бо інакше це буде сприйматися як тиск.

Чому тоді державою не був створений безкоштовний аналог «Вестей», якщо цей формат показав свою успішність? І чи не було б це ефективніше, ніж розміщення бігбордів «Крим – це Україна»?

Найкращою відповіддю цьому дійсно було б безкоштовне видання хорошої якості в великій кількості, в якому б незалежні журналісти писали б про те, що відбувається в Україні, і не тільки про те, що на сході. Але ви прекрасно знаєте економічну ситуацію в державі і розумієте, що держава просто на це не має коштів. Поки нам не вдалося залучити таку кількість коштів від донорів, щоб випускати таку газету, і переконати своїх колег в тому, що таке видання потрібне.

фото: zik.ua

Ви з Президентом не спілкувались на цю тему?

Я відношусь до іншої вертикалі влади.

Але ж ви куми. Не думаю, що для президента-мультимільйонера і його небідного оточення це була б непосильна ноша. До того ж медіа-бізнес Порошенку не чужий.

Я не можу спілкуватись з Президентом за межами своєї компетенції, наприклад, прийти до нього і сказати: «Петре Олексійовичу, а дай гроші на таке видання». Це все одно, що я до вас прийду з такою пропозицією.

А до яких донорів ви вже зверталися?

Ми працюємо з неурядовими організаціями, меценатами і бізнесменами, посольствами країн, фондом «Відродження»… Але просити гроші у Президента – це не комільфо, незважаючи на наші особисті стосунки.

Так це ж не для себе, а для держави.

Все одно я собі цього не уявляю.

Вас дуже критикували за інформкампанію «Крим – це Україна». І дійсно сітілайти з таким гаслом на Печерську виглядали дивно. Ви вимірювали якимсь чином ефективність цієї кампанії? І в яку суму вона обійшлась?

Якщо ці борди підривають, значить, ми влучили в ціль і робимо все правильно. Те, що критикують, – добре. Критикують, як правило, люди, які не мають жодного відношення до подій або сприйняття подій, які відбулися з анексією Криму. Комунікаційна кампанія «Крим – це Україна» була погоджена з Меджлісом, громадськими активістами, журналістами, які були вимушені виїхати з Криму під час анексії. І їхня думка набагато важливіша, ніж думка будь-яких критиканів, в тому числі, блогерів, які в соцмережах критикують все підряд.

Таку кампанію і в Україні, і за її межами потрібно було проводити, тому що Крим час від часу починає зникати з перших шпальт світових видань. Моя місія – нагадувати, що Крим анексований і його треба повернути в Україну. Якщо не робити інформаційних кампаній, іншого інструментарію я не бачу. Я буду використовувати всі наявні ресурси, в тому числі, і бордові кампанії. Тепер щодо фінансів – жодної копійки державних коштів на цю кампанію ні в Україні, ні за її межами витрачено не було. Все це волонтерські і донорські кошти і ми самі працюємо в даному випадку як волонтери. Як я і говорив після свого призначення, всі програми ми будемо реалізовувати не використовуючи коштів держави, тому що в неї їх немає.

Казали, що найбільша концентрація цих бігбордів була якраз по дорозі в Конча-Заспу, по дорозі, якою їздить президент...

Найбільша концентрація цих бігбордів була на сході і півдні. За кордоном ми ці борди розміщували напроти парламентів або урядів. А що стосується дороги на Конча-Заспу, то це хороша історія для «фейсбуку». Це те саме, що пишуть, що в Донецьку не ловлять українські телеканали і радіостанції. Нещодавно відбувався «Донбас Медіа Форум», на якому мешканці, що приїхали з Донецьку, казали, що вони там бачать українське телебачення.

Вам, до речі, дорікали, що ви швидко втекли з цього форуму.

Після виконання програми, яка мені була запропонована організаторами, я дві години провів внизу біля будівлі, спілкуючись з журналістами і мешканцями Донецьку. І кожна людина, що була присутня на цьому форумі, мала можливість зі мною поспілкуватися. Від жодного, хто хотів поговорити, я не пішов.

І про що вас, в основному, питали?

В тому числі, про трансляції телеканалів так званої «Новоросії» на території, підконтрольній нашим Збройним силам.

фото: telegraf.com.ua

До речі, яка зараз ситуація з трансляцією українських і російських каналів на лінії перетину?

Є низина з Маріуполя до гори, де велика частина території, в тому числі, підконтрольної нашій армії, покривається телеканалами так званої «ЛНР–ДНР», тому що їхні вежі, що будувались за радянських часів, стоять на горі. У нас на низині просто не існує своїх веж, але цим питанням постійно займається комісія при міністерстві, яку очолює Таня Попова. З іншого боку, 30% Донецьку можуть бачити українські «Еспресо», «1+1», «5 канал», ТРК «Украина», слухати «Радіо 24». Це боротьба, яка буде тривати щодня.

Нещодавно гендиректор НТКУ Зураб Аласанія відмовився транслювати чемпіонат по футболу U-20, через те, що одним з його партнерів є «Газпром». Чи боротьба за інформаційну безпеку не набуває зовсім вже дивних форм?

Як людина, яка любить футбол, я не погоджуюсь з цим рішенням Зураба. Але якщо говорити про моє ставлення до того, що стосується Кремля, Путіна, «Газпрому», то я не хочу бачити тут представників будь-якої структури, яка належить Путіну. В тому числі, якщо це стосується реклами «Газпрому» на українському телебаченні. Але це вирішував Зураб. Тому я дивився цей чемпіонат на «Євроспорті».

Чи ви підтримуєте рішення парламенту заборонити трансляцію абсолютно всіх нових російських серіалів? Бо канали будуть тепер крутити по колу старі серії.

Тепер телеканали будуть змушені виробляти продукт. Це зростання якості українського телебачення, поява робочих місць. За якістю ті ж англійські серіали не поступаються російським. Тому я повністю підтримую це рішення парламенту.

Але ж очевидно, що доходи телеканалів впали. Звідки візьмуться гроші на таку кількість власного продукту?

В Україні більше ніж двісті телеканалів, а рекламний ринок може забезпечити надходженнями від сили відсотків двадцять їхньої рентабельності. Але власники дотують свої медіа – якщо вони це роблять, значить у них є якійсь інтерес, відповідно хай витрачають кошти і на виробництво українського телепродукту.

Досі немає заступника СБУ з питань інформаційної безпеки, про необхідність якого ви говорили. Хто виконує подібні функції?

Концентрація під одного керівника всіх підрозділів департаменту, які опікуються інформаційною безпекою, була б ефективною з огляду на горизонталь стосунків. Зараз цією роботою займається п’ять-шість керівників департаментів СБУ.

В чому полягає ваша співпраця з СБУ?

Давайте це залишимо без коментарів.

Чому ви засекретили кількість своїх «Інтернет-військ»? Чим вони займаються – роблять ту ж роботу, що російські тролі, тільки в інший бік?

Засекретили, тому що є інформація, яку зовсім не обов’язково публічно говорити. Це все одне, що говорити, скільки у нас людей знаходиться на тому чи іншому блокпості. Різниця між російськими ботами і людьми, які співпрацюють з медіаплатформою «Інформаційні війська України», в тому, що перші отримують за свою діяльність гроші, а другі виключно мають право використовувати інформацію, яку ми поширюємо, або ні. Тут діє принцип свободи слова і права, а там – принцип бізнесу.

Так в чому суть їхньої роботи?

Моніторингова група дуже швидко відслідковує створення фейків. Аналітична група дуже швидко шукає офіційну інформацію, яка ці фейки спростовує і за допомогою медіаплатформи ми дуже швидко поширюємо спростування інформації. За останній час після створення «Інформаційних військ» жодна фейкова новина не мала великого поширення. Наше завдання було – скоординувати дії цих військ.

Мережею гуляють брошури з рейтингами сайтів та видань, які нібито розповсюджуються вашим міністерством в органах влади. Наприклад, перше місце в рейтингу ділових видань з великим відривом посідає… вже згадувана газета «Вести». За якими показниками ви складали ці рейтинги і який сенс в цих розсилках?

Перший раз чую, що в органи влади розсилають щось подібне. Це якесь фейкова історія. Російські ЗМІ за два останні тижні мене здивували двічі. Перший раз, коли написали новину «У украинского Геббельса родилась очередная бандеровка», а другий раз, коли дали інформацію, що моя заступниця Тетяна Попова координує діяльність зі спецоперацій ЦРУ, НАТО і ЗСУ. Не бачив того, про що ви говорите, але я в щоденному режимі не контролюю і не моніторю діяльність всіх департаментів міністерства.

Тобто ваші департаменти діють автономно від вас?

У мене є заступники і радники з конкретних питань. Наприклад, «Інформаційні війська України» курує заступник міністра Артем Біденко, роботу з журналістами в зоні АТО – Тетяна Попова, інформаційна політика щодо Криму є у повноваженнях радника Сергія Костинського, напрацюваннями з інформбезпеки займається Сергій Золотухін. Кожен з них має всю повноту влади в прийнятті рішень і я цим людям довіряю. Єдине, що ми щодня звіряємо годинники. Очевидно, я можу корегувати і роблю це, але жодного ручного керування міністерством не існує.

Ви згадали, що вашому міністерству передають канал БТБ, на який свого часу пішло 120 мільйонів державних грошей і на екс-главу Нацбанку Арбузова навіть була заведена справа. На що пішли ті кошти і в якому стані канал?

Це одна з найкращих технічних баз в Україні.

Тобто Арбузов стільки грошей потратив не дарма?

Не дарма, але, думаю, по дорозі «злямзили» відсотків п’ятдесят.

фото: pl.com.ua

Яким ви взагалі бачите цей канал іномовлення? Звичайно, що у багатьох одразу виникають асоціації з Russia Тoday.

Чотири мови – українська, російська, англійська і кримськотатарська. Щопівгодини – новини. На відміну від Russia Тoday він буде називатись Ukraine Tomorrow, бо у Росії є тільки сьогодні, а в України є майбутнє. Russia Тoday мовить англійською мовою, а наша аудиторія, на яку ми сподіваємося – 30 мільйонів українців, які живуть за межами України, люди, які спілкуються російською, і отримують інформацію з одного джерела – російських пропагандистських телеканалів. Слоган, який використовує в своїй діяльності Мінінформ – «Найкраща контрпропаганда – це правда». І ми робимо інструментарій, щоб доносити цю правду. Новини будуть іти українською і російською з субтитрами англійською. А програмний продукт кримськотатарською буде дублюватися українською і російською. Відсотків на 50, можливо, більше, цей канал буде російськомовним.

Якщо з російським продуктом на телебаченні більш-менш розібрались, то на радіо ситуація інша. Радіостанції продовжують крутити пісні тих, хто підтримав анексію Криму, і переважно російський контент. От типовий плей-лист однієй з радіостанцій зі всеукраїнським охватом – «Алена Апина. Стою на полустаночке», «Ирина Аллегрова. Все бабы – стервы», «Стас Михайлов. Лети», «Михаил Шуфутинский. Наколочка»… Чи потрібно, на вашу думку, обмежувати подібний контент?

Це питання до регулятора, але як представник Кабміну я буду пропонувати внесення змін до закону і наполягати на збільшенні частки українського продукту на радіо. Також буду висувати законодавчі ініціативи, які будуть обмежувати присутність подібного непотрібу на українських радіостанціях.

Але ж це «вкусовщина» і дуже суб’єктивна сфера.

Суб’єктивна вона, якщо нема закону і ти починаєш щось вигадувати.

І як прописати Апіну і Шуфутинського в законі?

Якби я знав, як це прописати, місяць тому, це вже було б законом. Не знаю, над цим зараз працюють юристи міністерства.

Фактична смерть радіоточок, які в глибинці бувають часто ледь не єдиним джерелом інформації, вас не непокоїть? Чи це вже минуле століття в наш високотехнологічний час?

Сподіваюсь, що на новому частотному конкурсі, який оголосила Нацрада, найкращі FM-частоти будуть віддані «Українському радіо». І практика, коли комерційні радіостанції за допомогою хабарів отримували частоти, має припинитися. З приводу радіоточок в мене немає однозначної позиції: з одного боку, я розумію, що чим далі, тим більше воно буде відмирати, а з іншого – є частина території України, де нічого, крім проводового радіо, не існує. Я не можу зараз запропонувати альтернативу, а, на відміну від журналістів, не вмію критикувати, нічого не пропонуючи взамін. Тому поставлю три крапки в цьому питанні.

Днями нардеп Вікторія Сюмар занепокоїлась тим, що у нас олігархи здійснюють великий вплив на ЗМІ. Як ви збираєтесь вирішувати цю проблему? Не відбереш же «Інтер» у Фірташа, це не ГОК. Чи все вирішиться вже згаданим вами перерозподілом повноважень на користь журналістського колективу?

Відбирати будь-що неприйнятно. Я буду пропонувати законодавчу ініціативу, про яку вже казав, і сподіваюсь, Верховна Рада її підтримає.

Так, а що з «Інтером» взагалі сталося? Йому нещодавно погрожували неподовженням ліцензії, але все завершилося добре для канала.

Я принципово не був на тих засіданні Нацради, щоб мене не звинуватили в тиску, в тому числі, на незалежний регуляторний орган. І я принципово не спілкуюсь з медіаменеджерами, тому що через будь-яку таку зустріч мене можуть звинуватити в тиску на медіа.

А ваш колега по Кабміну пан Аваков прямим текстом писав у «фейсбуці», що у «Інтера» треба забрати ліцензію.

Це його право.

фото: Станіслав Груздєв, «Главком»

Ви вважаєте, що закон про оприлюднення реальних власників ЗМІ, який Рада прийняла в першому читанні, реально запрацює? Той же Ігор Гужва не зможе більше говорити, що розвиває свій холдинг «Вести» на власні інвестиції – взяв кредит і все таке.

Йому треба буде довести, звідки він взяв ці кошти. Це буде непросто зробити, якщо людина дотує канал сотнями мільйонів, а при цьому його доходи за минулий рік складають десять мільйонів. Якщо не буде доведено, що формальний інвестор є реальним власником, у Нацради з’являється право не видавати ліцензію такому медіа. Більше того, вважаю, що якщо засновником медіа є офшорна компанія, це медіа не може отримати ліцензію, і сподіваюся, що це буде вказано в законі.

Ви обіцяли, що вашому міністерству майже не треба буде бюджетних грошей. Які зараз у нього фінансові джерела?

Наш бюджет в 4 мільйони на рік – це приблизно 370 тисяч на місяць. На реалізацію програм ми взяли у держави за цей час близько 400 тисяч. Борди нам дають обладміністрації або міськрада Києва. Це все абсолютно прозоро, і я можу до кожної копійки надати відповіді про наші трати, якщо ви надішлете запит.

Ви можете сказати, що змогли нейтралізувати російську пропаганду за час вашої роботи?

Я можу сказати наступне – якщо 99 % світу підтримують позицію України щодо того, що відбувається на сході, значить, ті, хто кричить «всепропало» в «фейсбуці», говорять неправду, що ми програємо інформаційну війну. Кіпеш, який відбувається, в традиції українців – критикувати все підряд, тому що всі в усьому розбираються. У нас велика кількість людей в «фейсбуці» знає, що таке «Град», касетні міни, «Точка-У», але при цьому чомусь вони в «фейсбуці», а не на передовій.

Чи така одностайна світова позиція – це заслуга вашого міністерства, а не, скажімо, дипломатів?

В тому числі, і міністерства.

А що міністерство робить за кордоном, окрім «кримської кампанії»?

У мене кожного дня відбувається велика кількість зустрічей з представниками інших країн, де я їх переконую, демонструючи конкретні факти, що на сході воюють регулярні російські війська. Розказую, де пропаганда, а що насправді там відбувається. Ми зараз бачимо зміну позиції, чи треба протидіяти російській пропаганді, в країнах Євросоюзу і США, де створюються департаменти, з функціями, схожими на функції нашого міністерства.

Ви не залучаєте в міністерство іноземних спеціалістів, як це зараз модно?

Ми співпрацюємо з багатьма організаціями, в тому числі, збираємось говорити про співпрацю зі структурами НАТО.

І все ж – що ви скажете тим, хто каже, що не відчуває діяльності міністерства, і що ви нічого не робите?

Якщо хтось говорить, що міністерство нічого не робить, але при цьому жодного разу не заліз на сайт, не подивився жодного звіту, то це огульна критика. Є люди, які просто не сприймають нічого, їм подобається критикувати. Але мене це не дратує і не виводить з нормального емоційного стану.

Павел Вуец, «Главком»