Працювати на себе

Я живу в найзахіднішому районі Донецька - Петровському. Українська армія туди не дійшло зовсім трохи. Мар'їнка під Україною, а Петровський районі - під ДНР.Я відчув на собі всю «красу» життя в ДНР і зрозумів, що жити так не зможу: людині з проукраїнськими поглядами там перебувати просто нереально. Головне, на мій погляд, -це перемогти колишню радянську ментальність, вбити в собі раба і навчити людей працювати насамперед на себе.

Багато людей, які працювали на шахтах, опускають руки, починають пити... Але на це немає причини, оскільки робота є для всіх - було б бажання. Я займався в Донецьку створенням димоходів, мав свою майстерню, продовжую справу у Краматорську.

Тепер я маю свій канал на youtube, сам себе рекламую і не чекаю від когось дива. Хтось може вирощувати помідори в теплиці, хтось лагодити техніку, просто потрібно в себе повірити і почати працювати.

Зараз Україна активно переходить на тверде паливо, цього вимагає криза і велика ціна на газ. Для України такий перехід може стати стратегічним кроком для власної енергетичної безпеки.

Я багато вчуся. Дивлюся відео німецьких підприємців, вивчаю нові технології. Мені, приміром, нецікаво брати досвід з Казахстану чи Узбекистану, - я дивлюся в європейському напрямку.

У багатьох людей «працює» в головах радянська зазомбованість - «Ось Україна нічого мені не дала». Я завжди кажу таким людям, що час таких думок завершився. Від мешканців Донецька нічого особливого не вимагалося і до війни - любити свою країну, чесно працювати, платити податки. Чому вони цього не робили?

Ситуація зміниться, коли ми перейдемо від рабського мислення до самостійної підприємницької ниточки. Що може зробити держава? Трошки допомогти. Наприклад, пояснювати молодим людям в навчальних закладах, що треба вчитися працювати на себе, не чекати будь-якої роботи на заводі, а самим рухатися. Я би почав з малого бізнесу - нехай людина матиме свою невеличку справу, свій малий податок. Було би чудово, якби Порошенко виступив з такою ініціативою, дав людям цей шанс.

Я маю віру. Велику віру у те, що Україна підніметься, а щодо нашого регіону, то це дуже прикро, що він піддався на дешеву путінську пропаганду.

Багато спілкуюся з донеччанами, дзвоню. «Прелести русского мира» там вже відчуваються, але все-одно є масова віра в цю немислиму Новоросію, в міфічну республіку. Мені один чоловік якось сказав по телефону: «Нас же Украина бомбила. Как мы можем это простить?». Вони не можуть повірити, що їх обстрілюють «свої рідні терористи» з ДНР. Але є і тверезомислячі люди, які бояться залишити свою нерухомість і поїхати, вони давно зрозуміли, що Україна є єдиною і саме в такому статусі ми можемо щасливо жити, а ідеї ДНР - це якась страшна утопія.

З шахтарями ситуація така: велика частина з них - регресники, тобто вони отримають виплати по інвалідності. 80% цих документів - підробка. Ще до війни на Сході, я часто бачив таку картину, виходячи з власного під'їзду: сидять чоловіки, грають в доміно, поруч горілка. І ось їм десятки років розповідали, що вони годують всю Україну. Він бере доміно і щиро в це вірить. А я ще тоді їм казав,що це закінчиться, бульбашка має луснути і всі їхні підробні регреси також. Я вважаю, що по відношенню до таких людей Україна має бути жорсткішою (як би по-людськи не було шкода), в них мають забирати громадянство. Якщо тобі так погано, ти не бачиш можливості жити і працювати в Україні, то розірви свій паспорт і не будь громадянином цієї держави. Навіщо псувати іншим життя?

Я займаюсь конструкцією димоходів, роблю їх власними руками. Коли я поїхав з Донецька мені не вдалося перевезти великі верстати, перевіз здебільшого дрібні інструменти. Я винайняв майстерню в Краматорську і починаю все спочатку. Це нелегко, але найголовніше для мене - це Інтернет. Мої клієнти переважно з Центральної та Західної України, я вже почав знімати ролики для youtube українською. І хоча я російськомовний, я люблю українську і час від часу нею розмовляю. В мене бувало таке: дивиться людина мій ролик із Західної України і пише коментарі, що в захваті, в Краматорську також є люди, які люблять і шанують мову.

І я вважаю, що завдяки сучасним технологіям, кожен майстер може розказати про себе і отримати замовлення. Причому, я чудово розумію, що в моєму випадку не всі люди зараз можуть дозволити собі купувати димохід з дорогої сталі, тому я придумав і більш економічні варіанти з дешевших видів сталі. Намагаюся робити димоходи так, аби людині можна було зібрати це як конструктор, дуже просто. В середньому на одне замовлення в мене йде 15 днів - це повна комплектація. Насправді мрію в майбутньому взяти кількох працівників і зробити майстерню більшою, але для цього треба, аби люди трохи розкрились і почали довіряти один одному.

Звісно, бувають різні люди. З багатьма спілкуюся. Але, наприклад, бачив такий випадок - переселенці з Горлівки. Вони мотаються, де які виплати дають, шукають ліки для хворого батька, і їм це все Україна дає, а потім ввечері ми сидимо на лавочці, розмовляємо і людина каже: «Я все-таки за Новороссию!». В мене в голові не вкладається! Як? Україна тобі дала все, а ти мрієш про якусь маячню. І він мені говорить, що в нього дві машини в кредиті і повертати він його не збирається, бо його в Горлівці не дістануть.

Що мені сказати цим людям? Я вважаю, що йде очищення і Україна стає Україною по-справжньому тільки зараз. Але я ділюся власним досвідом і ставленням: мені Україна дала все, і хоч би мені мільйон доларів заплатили, я би ніколи її не кинув і не переїхав би в іншу країну.

Бачу подальшу картину: як Східний і Західний Донбас, за аналогією з Німеччиною, де було розділення Берліну. І ми, на українській території своєю працею, своєю ефективністю доведемо окупованій території, де живеться краще.

Невже утопічна республіки без майбутнього буде подобатись людям завжди?

Я буду жити і працювати лише під українським прапором і ніякі інші знамена наді мною не будуть ніколи. Якщо війна прийде в Краматорськ, то доведеться мені покласти молоток і взяти в руки автомат. Не віддам це місто ні за що, Краматорськ став мені рідним.

Думаю в майбутньому Краматорськ може зайняти роль Донецька в сенсі бізнесу і рівня життя. Бо поки я не бачу, що Донецьк стане таким, як раніше, оскільки у місті - сепаратисти.

Катерина Гладка, для IA ZIK

Матеріал створено в рамках проекту ГО «Детектор медіа-«Донбас: чесно»

«Донбас: чесно» - проект ГО «Детектор медіа», спрямований  на налагодження діалогу між Сходом та рештою України і висвітлення соціальних проблем українського Донбасу, про які нині недостатньо говорять центральні ЗМІ. 

До проекту залучено 40 регіональних журналістів (преса, онлайн, телебачення) з різних областей України. Протягом восьми місяців (квітень - листопад 2015 року) вони будуть їздити у відрядження на прифронтовий Донбас, аби підготувати матеріали про проблеми місцевого населення для власних ЗМІ та для републікації на «Детектор медіа», а також для щомісячного ток-шоу «Донбас: чесно», яке ГО «Детектор медіа» виробляє у партнерстві з обласними державними телерадіокомпаніями.  

Проект «Донбас: чесно» реалізується ГО «Детектор медіа» спільно з Асоціацією польських журналістів у рамках Польсько-канадської програми підтримки демократії за підтримки програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).