Валентин Трохимчук: «Сьогодні телебачення перебуває на переломному етапі»

Валентин Трохимчук: «Сьогодні телебачення перебуває на переломному етапі»

13 Червня 2015
2571
13 Червня 2015
13:52

Валентин Трохимчук: «Сьогодні телебачення перебуває на переломному етапі»

2571
Як змінюється «Велика політика»?
Валентин Трохимчук: «Сьогодні телебачення перебуває на переломному етапі»
Валентин Трохимчук: «Сьогодні телебачення перебуває на переломному етапі»
Програма «Велика політика», яку «5 канал» позиціонує як підсумкове тижневе політичне есе, так би мовити, видовище для гурманів, виходить в ефір щосуботи в прайм-тайм, о 21.10 уже впродовж дев'яти років. Її ведучий, відомий журналіст Валентин Трохимчук, жартує: так довго телевізійні проекти не живуть... Насправді ж програма популярна, має свою сталу аудиторію, бо в оригінальному авторському стилі незмінно акцентує увагу на непомічених у ЗМІ деталях, що часто пояснюють логіку політичних рішень. Як змінилася велика українська політика за останні роки? Чому вмирає жанр візуальної аналітики? Які виклики чекають ТБ у майбутньому? На ці та інші теми «День» розмовляв із ведучим програми «Велика політика» Валентином ТРОХИМЧУКОМ.
 

- Із вересня 2006-го ви - автор та ведучий аналітичної програми «Велика політика». Як змінилася українська велика політика з того часу?

- 2006-го?! Точно? Себто, за три місяці буде дев'ять років?! Стільки ж не живуть... поважні телевізійні проекти. Ми ж «Полє чудєс» (Усміхається.)

 

А змінилася українська політика відтоді рівно настільки ж, наскільки змінилася українська медицина, українська інфраструктура, українське телебачення, зрештою. А може, навіть і менше. Мені здається, віра, що політика й політикум можуть бути рушіями серйозних змін, - намагання видати бажане за дійсне. Надто, коли йдеться про пострадянські еліти, більшість із яких нажили свої активи завдяки або за рахунок державної казни.  Політика була, є й буде віддзеркаленням суспільства - його настроїв, трендів, вад і чеснот. Причому погані риси відображатимуться там куди яскравіше за хороші. Чи змінилося українське суспільство за останнє десятиліття? Загалом, ні. Це апріорі не могло трапитися так скоро. Воно дещо розшарувалося. Причому здебільшого протягом останніх двох років і саме завдяки трагічним подіям 2014-го й 2015-го. З'явилася невеличка когорта абсолютно різних людей (солдати, волонтери, активісти, майбутні поліцейські, митці, журналісти, є й політики, але зовсім мало), які зрозуміли, що Україна - це кожен із них. Такий собі демократичний сучасний вимір архаїчного хрестоматійного: «Я - це Франція». І від того, що вдасться цим піонерам, і залежатиме подальша доля держави. А велика політика пручатиметься реформам найдужче. Її небожителям було комфортно, коли країною керував диктатор-гопник. І коли всі наділені владою - опозиція зокрема - були кастою обраних. Цінності, за які боровся Майдан, помирали, й помирають найкращі солдати, позбавляють їх такого звичного життя. А отже, спротиву не уникнути. Нехай нікого не вводять в оману цивілізовані, на перший погляд, вправляння в ораторському мистецтві в приміщенні парламенту між прем'єром та лідерами окремих фракцій. Це не більше ніж обгортка. Повірте, на синьо-жовтому Олімпі досі працюють старі схеми й традиції. А переважна більшість його мешканців просто не спроможна - світоглядно та фізично - жити по-новому.

 

- Що змінилося після Революції Гідності?

- Власне, 90% змін, які відбулися, стали можливими виключно завдяки Революції Гідності. Причому показових змін не так вже й мало. Питання в тому, як ними скористаються. Країна тепер має реальних героїв, Президента, якого радо приймають в провідних столицях світу й за лексику якого не соромно. Журналістів, які раптом збагнули, що брати нагороди від влади - хай навіть вона вручає їх найкращим і робить це абсолютно щиро - поганий тон, звичайнісінький совок, який не личить людям, що пащекують над «ватою». У парламенті немає комуністів, а пам'ятники їхньому вождю відсутні на вулицях. Жоден чиновник не почувається захищеним. Скільки минуло часу від появи в соцмережах фото розкішного життя начальника ДАІ до його відставки? З другого боку - скільки ще сотень таких начальників й надалі насолоджуються життям за рахунок відкатів? Скільки колишніх корупціонерів - чия провина є очевидною - опинилися за ґратами? Скільки продажних суддів покарано? Навіть Вовка й Кицюка не змогли ув'язнити. Реформою в якій царині з конкретними справами, а не намірами, може похизуватися влада? Словом, продовжувати можна кожен із переліків. Питання в тому, що потрібно довести? Змінилася країна після Революції Гідності та російсько-української війни? Безумовно, так. Достатні ці зміни? Безумовно, ні. 

 

- Розкажіть про лаштунки передачі «Велика політика» - хто її робить, скільки журналістів, чому саме такий формат?

- Програму роблять троє людей. Окрім мене, в ній є режисер і кореспондент. Ми визначаємо тему, перелік учасників та всі інші нюанси. Забігаючи наперед, скажу - так, керівництво каналу бачить випуск вже в ефірі. Причому так було в усі часи. Формат склався сам собою. Запускаючи проект, його позиціонували як головну аналітичну програму. З часом вона перетворилася на іміджевий продукт. Я називаю це політичним есе. Така собі  аналітична колонка, ілюстрована картинками. 

 

- Чимало медіа-експертів вимагали від Петра Порошенка продати «5 канал». Як ви сприймаєте факт того, що канал, на якому працюєте, належить Президентові?

- А невже я схожий на кріпака? (Усміхається.) Я працюю на каналі, на котрому в усі часи  мав змогу говорити все, що вважають за правильне мій професіоналізм і моє сумління. Після 25 травня 2014-го нічого не змінилося. Хоча - ні, інколи навмисне шукаєш привід зайвий раз копнути владу, щоб ніхто не дорікнув зайвою лояльністю. Формалізм, до речі, одна із вад сучасної України. Давайте оцінювати людей за реальними вчинками. Я готовий відповісти за кожен випуск «Великої політики». Жоден із них не був провладним.

 

- А яка найбільша проблема українського телебачення?

- Жахливо низький рівень професіоналізму людей, які роблять це саме українське телебачення. Причому йдеться не про грамотність, не про знання орфографії та пунктуації, хоча із цим також неабиякі проблеми, а про відсутність елементарних знань, котрі мають бути притаманні будь-якій освіченій людині, і без яких журналіст просто не може називатися журналістом. Про талант я вже мовчу.

 

У це складно повірити, але одна випускниця Інституту журналістики місяць тому не могла знайти на карті України Донбас. Я не жартую. Магістр, хай йому грець, журналістики. Причому шукати його ми взялися після того, як вона написала, що штаб бойовиків розташований у... Маріуполі, а сам Маріуполь - це чорноморський курорт. Я досі не жартую.  Можу пригадати купу випадків, коли в парламенті тебе смикає за рукав якась чергова незнайома дівчинка із повним декольте та порожніми очима, яка під час твого інтерв'ю прилаштувалася збоку з диктофоном, із запитанням: «А кто это был»? А был это... Леонід Кравчук. Або Іван Плющ, земля йому пухом. Зате з ідентифікацією Олега Ляшка та Юлії Тимошенко вони не мають проблем.

 

Причому почався оцей процес деградації професії десь на початку нульових. Редакцій стало більше, й кількість персоналу очікувано позначилася на якості. Запитайте шеф-редактора будь-якого ньюз-руму, off the record, і він відверто зізнається, що із задоволенням звільнив би половину кореспондентів. Але не робить цього, бо наступні будуть іще гіршими.  І молодшими. От  який середній вік українського телевізійного репортера? 22? 25? А німецького? 40? Навіть російські пропагандисти, наче інкубаторські зі шкіл ФСБ, старші й куди більш професійні. Причому знаєте, навіщо йдуть у журналісти? Правильно, щоб їх показували по телевізору. Любити мистецтво у собі перестало бути модним. Вершиною майстерності вважається використати професію як майданчик для старту політичної кар'єри, чи, ліпше було б сказати, катапульту. А коли тобі 35, і ти досі не депутат, не чиновник, чи бодай не прес-секретар, то ти - лузер, який нічого в цьому житті не розуміє й до пенсії сидітиме у своїй редакції.

 

- Ми проводимо в «Дні» традиційне опитування людей розумової праці - філософів, істориків, архітекторів, психіатрів - чи дивляться вони українське ТБ. Як гадаєте, що вони відповідають?

- Що тут гадати - не дивляться.

 

- Чи повинен телевізор боротися за інтелектуального глядача?

- А чи повинен фаст-фуд боротися за постійних клієнтів елітних ресторанів? Чи, радше, так - як фаст-фуд може зробити своїми клієнтами відвідувачів ресторанів? Він мусить стати елітним рестораном. Але навіщо йому це? Якщо на сотні гамбургерів він заробляє більше, аніж отримає, продавши три порції фуа-гра. Телебачення - це бізнес навіть в умовах України, де медіа використовували як політичний інструмент, часто жертвуючи фінансовою доцільністю. Воно змушене показувати те, що воліє бачити більшість глядачів. Чи, радше, цей неіснуючий середньостатистичний глядач. А це вже класичне правило кількох «С»: смерть, спорт, секс, скандал, сенсація, страх, сміх... І, звісно ж, гроші. Усе, що не змушує думати, а дозволяє відпочивати перед екраном.

 

Як на мене, телебачення наразі перебуває на переломному етапі - розвиток технологій невдовзі приведе до суттєвого переформатування усього інформаційного мовлення. Телебачення в тому вигляді, яким ми його знаємо, більше не буде.  Хоча навіть у новому житті завжди знайдеться місце продукту для гурманів, котрі беруть пульт не задля тамування голоду, а задля смакування улюбленої страви.

 

Вадим Лубчак, «День»
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Вадим Лубчак, «День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2571
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду