КОРУПЦІЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ - ЦЕ ЗРАДА БАТЬКІВЩИНІ

Боляче дивитися, як начальство забезпечує (під пропагандистські фанфари!) наших військових застарілою західною технікою, призначеною не для бойових дій, а для поліцейських операцій. Зокрема, йдеться про горезвісний розрекламований броньовик «Саксон», за допомогою якого британські «бобі» (поліцейські) розганяли агресивних демонстрантів у Північній Ірландії. У цей же час ми постачаємо суперсучасну техніку за кордон, а українській армії - те, що залишиться. Цілу програму цій проблематиці присвятило «Громадське -TV». Практика свідчить, що без воєнного стану й суворої відповідальності навести лад в українському ВПК неможливо. Там правлять бал усі пороки мирного часу. У вітчизняній військовій промисловості ловити за руку корупціонерів доводиться журналістам, хоча це обов'язок СБУ й Генеральної прокуратури. Нашим військовим незрідка постачають неякісне озброєння, завдаючи їм удару в спину. Корупція під час війни - це зрада Батьківщині. Лише так це слід трактувати.

На каналі «112» Наталія Влащенко розмовляла з відомим російським опозиціонером Іллею Яшиним. Влащенко добивалася відвертості Яшина у кримському питанні і, врешті-решт, його «розколола». Яшин почав хитрувати й викручуватися, говорити про «подвійне управління Кримом», мовляв, треба врахувати думку місцевих жителів. Отже, якщо у мене злодій вкрав або відібрав гаманець, мені його не повернуть, а запропонують вступити зі злочинцем у переговори на предмет «подвійного управління» моїми грошима? Нагадую ще раз тим у Росії, хто називає себе демократами: 1945 року Судетську область без будь-яких референдумів і опитувань повернули законному власникові - Чехословаччині.

А тут у лютому-березні 2014 року на голови кримчан посипалися російські спецназівці, полковник ФСБ Гіркін-Стрелков недавно в московському телевізорі розповідав, як він особисто з групою автоматників гнав кримських депутатів, мов стадо баранів у будівлю Верховної Ради Криму голосувати за проведення «референдуму». І Яшин ще щось лепече про «громадську думку Криму». Цих російських імперських «демократів» не варто так уже носити на руках, як у нас звикли...

Канал ICTV у «Цивільній обороні» повідомив ексклюзивну інформацію про лідера пропутінського руху байкерів «Нічні вовки» Олександра Залдостанова, який недавно в Москві присягнувся не допустити в Росії «майдану». Виявилося, що путінський улюбленець - наш землячок з Кіровограда. Жив у радянські роки в Німеччині (дружина - німкеня), працював у Західному Берліні. У цей же час у НДР служив офіцер КДБ Путін. Десь там вони й познайомилися. Байкери Залдостанова неодноразово на своїх мотоциклах під російськими прапорами уривалися до Криму й Севастополя, оскільки Україна весь період незалежності була «прохідним двором» без дверей і замків, за що нині й розплачуємося. Треба вміти фільтрувати гостей, особливо непроханих...

ПРО ЖИТТЯ ДОБРЕ ВІДОМИХ ФІГУРАНТІВ У КРИМУ

Дещо цікаве розповіла «Цивільна оборона» про життя добре нам відомих фігурантів у Криму, зокрема про нинішню ситуацію одіозного Вадима Колесніченка. За спогадами Сергія Куніцина, коли Колесніченко працював у Ялті, то ходив у вишиванці й був демонстративно проукраїнським. Потім усе різко змінилося. Колесніченко став розподіляти гроші, що надходили до Криму з Росії на потреби місцевих проросійських організацій. Судячи з усього, РФ годувала його ситніше. Після анексії Криму Колесніченко став Росії не потрібен, тим паче що багато москвофілів ображалися на Колесніченка, підозрюючи його у фінансовій нечесності. Ну, в тих колах - справа звичайна. Наприклад, у Севастополі мені розповіли, як Костянтин Затулін претендував на 40% коштів, які доставляв місцевим антиукраїнським активістам, за що й отримав прізвисько Костя-40%. Не знаю, чи правда це, але активісти дуже на нього сердилися. А Колесніченко тепер жива ілюстрація фрази: «Мавр зробив свою справу, мавр може йти».

Сергій Куніцин заявив, що багато кримських депутатів-зрадників до останнього часу вільно їздили Україною, й ніхто їх не затримував. Що ж, яскрава характеристика стану вітчизняної правоохоронної системи та повної відсутності політичної волі на самому верху. Розповіли також про долю міського голови Керчі Олега Осадчого й міського голови Алушти - Станіслава Колота. Обидва під час «російської весни» 2014 року підтримали РФ. У результаті російські добродійники відмовилися від їхніх послуг, а Осадчого ще й посадили. Ці люди-флюгери виявилися і Росії не потрібними.

Канал NEWS ONE почав практикувати дуже сумнівну програму Василя Апасова. Щоб відчути дух, наведу останній за часом сюжет цього пана. Апасов стверджував, що треба бути вдячними за радянську анексію Львова 1939 р., оскільки завдяки товаришеві Сталіну місто опинилося у складі України. З огидного душогуба намагаються робити добродійника українського народу, а пакт Молотова-Ріббентропа «торжеством українських національних інтересів». Сталін розширював свою імперію, а не піклувався про Україну. Якби йшлося про це, то він міг би повернути Україні її території, що опинилися в складі РРФСР, Молдавії й деяких інших республік. Але кремлівський горець навіть не намагався приєднувати до УРСР Північну Слобожанщину, Кубань, західну Донщину й так далі. А NEWS ONE ще не раз продемонстрував, чим він «дихає».

ДОБРОВОЛЬЧИЙ КОРПУС ЗА СТАНДАРТАМИ НАТО

На Першому Національному в програмі «Війна і мир» Юрій Макаров розмовляв з командиром полку «Азов» Андрієм Білецьким, який справив враження розумної людини й цілком професійного військового. На його думку, Збройні Сили України не здатні до реформування. Це осколок «совка». В умовах війни офіцер має по кілька годин на день витрачати на оформлення паперової звітності, а солдат розписуватися за кожну сотню патронів, якої вистачає на кілька хвилин бою. Чи можна ефективно воювати за такої патологічної забюрократизованості? Як вважає Білецький, слід створити окремий добровольчий корпус за стандартами НАТО. Так зробили в Грузії, там були дві спеціальні бригади натовського зразка з особливим фінансування. На їх основі сформували нову грузинську армію. Юрій Макаров поділився своїм здивуванням, під Маріуполем у нашій військовій частині він побачив, як особовий склад фарбує паркан, оскільки чекали приїзду Порошенка. Добре, що хоч не траву в зелений колір, суто радянський ідіотизм. Білецький зазначив, що добровольчі батальйони володіють колосальною мотивацією до служби, а у нас (як визнав Дмитро Ярош) влада й генералітет бояться добровольців. Там же, де влада дійсно прагне перемоги, вона робить ставку на добровольців. Адже хто такий доброволець? Це людина, яка по своїй волі стає під прапори своєї Батьківщини й готова віддати за неї життя. З такими людьми можна гори звернути. Треба тільки їх добре озброїти, дати все необхідне й забезпечити адекватним командуванням. У США під час війни Півночі й Півдня уряд мешканців півночі найуспішнішим командирам добровольчих загонів давав звання бригадного генерала й всіляко сприяв їх службовому зростанню. Одним з таких добровольців був бригадний генерал Улісс Грант, який став найталановитішим полководцем Півночі, який брав міста південців одне за іншим. У Гранта був недолік - схильність до спиртних напоїв. Коли заздрісники доповіли про це президентові Лінкольну, той, знаючи, що Грант воює краще за інших, з посмішкою довідався: «А чи не послати й решті наших генералів по ящику віскі?» Після війни Улісса Гранта обрали президентом США. Боюся, що у нас таких генералів не буде, корумпована київська бюрократія задушить на корню. На відміну від влади, стратегію якої зрозуміти неможливо через відсутність такої, Андрій Білецький має чіткі уявлення про цілі й завдання у війні: «Наша перемога - це відновлення цілісності України включно з Кримом. Але той, хто ставить перед собою лише проміжні цілі, обов'язково програє».

Росія не заспокоїться, поки існує Україна й путінський режим у Кремлі, у відносинах з агресором дипломатичні танці не допоможуть. Лише абсолютна самовіддача нації, держави й армії можуть захистити Україну. Найбільше надихає Москву надія на те, що українці, а в першу чергу верхівка України, не схочуть воювати. Демонстративна миролюбність з нашого боку - це запрошення Росії до подальшого просування вглиб України. Ніякого дипломатичного, політичного рішення тут немає. До речі, Захід теж приглядається, чи здатна Україна давати відсіч. 1941 року США й Британія теж придивлялися, СРСР чинитиме опір чи розвалиться. Коли переконалися, що чинитиме, допомога Радянському Союзу пішла повним потоком.

Поки наша армія стоїть на позиціях, не вдаючись до активних дій. Це помилкова тактика. Треба використовувати досвід Фінляндії 1939-1940 рр., коли мобільні штурмові групи фінів не давали спокою військам агресора. Сидіння в окопах і на блок- постах не допоможе виграти цю війну. Тільки маневреність і активність. Треба нав'язувати свою волю ворогові, брати ініціативу на себе. У нас є командири, які вміють так воювати, особливо в добровольчих батальйонах...

ПОКИ АРМІЯ БУДЕ ЗАРУЧНИЦЕЮ ПОЛІТИКІВ - ПЕРЕМОГИ НЕ ПОБАЧИМО

На телеканалі «2+2» з'явилося продовження «Хоробрі серця». Глядачам представили одного з наших героїв, командира розвідувальної групи з позивним «Марат». Він кадровий полковник, доброволець, кримчанин. Викликав вогонь на себе, завдяки чому знищено 17 російських танків. Ведучий програми Ахтем Сейтаблаєв сказав, що пишається таким земляком. Ахтем вів у своїй звичайній манері, суворий і стриманій, без театральщини й перегравань, чим незрідка грішать наші люди мистецтва.